17 січня жителі Миколаївської громади провели в останню путь свого земляка Сергія Ільченка, який загинув у вересні минулого року, в селі Вербове Пологівського району Запорізької області, виконуючи бойове завдання. Йому назавжди залишиться 41 рік.
Про це повідомляє Миколаївська громада.
- Ми з Серьожею прожили у шлюбі майже 18 років, ось 28 січня могли б вітати одне олного з річницею. Маємо 17-річну донечку Руслану та 12-річного сина Тимура, - розповідає дружина Інна. – Сергій був дуже хорошим чоловіком, люблячим батьком, завжди старався все робити для сім'ї. Багато часу проводив із дітьми. Та й ми з ним завжди і всюди були удвох! Він мене ніде не кидав, я його теж. Разом працювали і на своїх гектарах городу, і в агрофірмі «Вікторія» щоліта, шість років поспіль, пололи кукурудзу.
Сергій із дружиною ІнноюФото: з сімейного архіву
Як згадує пані Інна, друзі та односельці знали Сергія як позитивну людину: компанійську, життєрадісну. Поважали його та й він завжди всіх пітримував.
- Коли ми з ним ходили на кукурудзу, щороку Серьожа збирав робочу бригаду, яка часто виходила в передовики, бо завжди до роботи ставились добросовісно й відповідально. Та й узагалі він дуже любив працювати на землі. Сергій за освітою – агроном, і ця справа йому подобалася. Пам'ятаю, завжди мені говорив: «От як закінчиться війна, ми з тобою обов'язково зробимо власну величезну теплицю і займатимемось городиною: вирощуватимемо, продаватимемо». Але на жаль, не судилось…
З розповіді дружини, якраз перед початком повномасштабного вторгнення росії Сергій виїхав за кордон, на заробітки. Коли ж почалась війна, хотів відправити за кордон свою дружину і дітей, аби вони були в безпеці.
Сергій із донечкою РусланоюФото: з сімейного архіву
- Але ми не поїхали. Тут наш дім, господарство, родина, робота. Повернувся додому і Серьожа… Певний час працював у місцевій агрофірмі, а у 2023 році вдягнув військову форму…
«Може не підеш зараз? Може хоч трішки ще зачекаємо?» - говорила чоловікові, та він був категоричний: «Ні, якщо не піду я, то можуть забрати тебе. А тебе я туди точно не відпущу!». Я ж за освітою – медик і також військовозобов'язана, хоч, звісно, зараз жінки-медики можуть іти служити лише добровільно, та все ж, Серьожа боявся, що в перспективі мене могли мобілізувати. Тому і пішов на війну. Служив стрільцем – помічником гранатометника.
Як розповідає дружина захисника, Сергій часто виходив на бойові завдання, тож зв'язку з ним не бувало по кілька днів. Тоді вона телефонувала його побратимам, командиру, аби дізнатися, чи все гаразд із її чоловіком.
Коли Сергій зник втретє, Інна знову зателефонувала в його підрозділ, назвала його позивний. Їй пообіцяли зателефонувати через годину, але дзвінок пролунав тільки наступного ранку і сержант сповістив Інну, що її чоловіка більше немає серед живих. Того дня, разом із Сергієм Ільченком, загинуло багато його побратимів.
А далі було тривале та болісне очікування ДНК-експертизи...
- Було дуже тяжко чотири місяці жити в невизначеності. По селу ходило багато чуток, здогадок, що, можливо, він живий, що перебуває в полоні чи в госпіталі. Та врешті результати експертизи підтвердили страшну новину.
На поховання Сергія приїхали і його побратими, які подарували нашому синові батьківський червоний берет. Сказали, що то була його остання воля. У тому береті він був у Великобританії, під час навчання.
Сергій із сином ТимуромФото: з сімейного архіву
Назавжди залишиться в пам'яті родини і остання відпустка коханого чоловіка та люблячого тата…
- Незадовго до своєї загибелі Серьожа приїжджав додому. Ми так гарно провели час разом! Усі ресторани в Сумах обходили! Бо за 18 років спільного життя на це постійно не вистачало часу: працювали, старались усе робити на благо сім'ї, заробляли гроші, аби підняти на ноги наших дітей. А за кілька днів після повернення в частину, мого Серьожі не стало… - згадує пані Інна.
Співчуття рідним та близьким загиблого Героя висловили в соцмережі друзі та земляки Сергія:
«Царство небесне тобі, Сірьожка. Ти був чудовою людиною. Гарний друг, чудовий батько, відповідальний, працьовитий, хоробрий і мужній воїн. Я впевнена, що ніхто не згадає про нього нічого поганого. Дійсно прожив життя і залишив лише добру згадку про себе. Сум, біль, жаль. Спочивай з миром, козаче»…
«Вічна і світла пам'ять Герою України. Царство небесне тобі, Серьожа. Щирі співчуття родині, близьким, побратимам. Ти прожив коротке, яскраве життя і віддав його заради щастя своїх дітей, майбутніх поколінь українців, навіки вписавши своє ім'я в історію Перемоги України», - пишуть у коментарях, на сторінці Миколаївської громади.
Довідково:
Сергій Ільченко народився у Миколаївці, тут ходив до школи, а потім навчався у Висторопському аграрному училищі. Працював у місцевих підприємствах.
У січні 2023 року Сергій став на захист своєї країни та рідних, а у вересні його не стало.
Односельці зустрічали загиблого Героя живим коридором… Поховали Сергія на Миколаївському кладовищі.
Вічна слава та низький уклін захисникові, який бився за нас до останнього подиху.
