Як живуть і тренуються юні спортсмени-біатлоністи у Вирах після того, як ворог зруйнував їхню школу і фактично знищив весь інвентар.
Село Вири знають у всьому світі прихильники біатлону, адже саме тут народилися і зробили перші кроки на лижах біатлоністи зі світовими іменами. Серед них - Євген Горбачов, призер чемпіонату світу серед юніорів, Антон Юнак, дворазовий призер світової Універсіади, призер чемпіонату Європи серед юніорів, Сергій Лукаш, чотириразовий призер всеукраїнських першостей, Анна Кулак, майстер спорту України, срібний призер Чемпіонату Європи серед юніорів 2007 року і чинний член збірної України Антон Дудченко.
Понад 30 років тут діє секція біатлону, яку відвідували не лише відомі у світі біатлоністи, а й сотні місцевих дітей, які завдяки заняттям спортом розвивались, гартувались і отримували досвід участі у змаганнях, здобували перемоги та сьогодні багато хто з теплотою згадує ці тренування.
В інших умовах опинились і діти, і вчителі Вирівської школи, і тренери після початку широкомасштабного вторгнення.
Хтось виїхав, бо Білопільщина після 24 лютого опинилась в оточенні, хтось говорив «не до тренувань нині», а хтось мріяв відновити заняття, аби хоч якось відірватися від тривожних думок.
- З початком вторгнення багато жителів із Сум, Харкова, інших міст, де було жити дуже небезпечно, приїхали у рідні Вири. Дехто з дітей, звикши до спортивного розпорядку, сам виходив на пробіжки, займався на шкільному стадіоні. І тоді ми з батьком, Миколою Кулаком, беззмінним впродовж 30 років тренером із біатлону у Вирах, заслуженим тренером України почали збирати дітей і проводити хоча б невеликі тренування. Діти бігли крос, грали у футбол, катались на лижоролерах. Поки що ні про які змагання чи виїзди на них у 2022 році мова не йшла.
Але ми збирали й нових охочих тренуватись, і тих, хто займався раніше. Вчили дітей поводитись під час тривог, ховатись від загроз, підтримували їхню фізичну форму, - згадує тренер Регіонального центру зимових видів спорту Анна Кулак.
У зимовому сезоні 2022-2023 року у дітей з’явився особливий ентузіазм і бажання тренуватись. Були вже сплановані обласні змагання на наступний 2023 рік, у селі продовжувало працювати відділення лижних перегонів Білопільської ДЮСШ ім.Ю.Білонога.
Прийшов до дітей і новий тренер Артем Савоненко, колишній випускник цієї школи та вихованець цієї ж секції, учасник і переможець обласних і всеукраїнських змагань серед юнаків.
На той час Артем навчався у Сумському педуніверситеті на відділенні фізичної культури й отримував фах тренера з біатлону. Маючи ступінь бакалавра, повернувся працювати у рідне село і продовжував навчання у магістратурі.
І от ми з Артемом зустрілись у центрі Вирів зимного засніженого дня.
Ще до зустрічі з тренером не змогла не підійти до зруйнованої школи, яка фактично не підлягає відновленню: розбиті класи, спортзал, три поверхи, зруйновані до підвалу…
- Але ми тренуємось, у нас тепер є приміщення, де ми можемо зберігати інвентар та переодягатись. Ось бачите, в центрі села невеличкий старенький будиночок. Колись тут мешкала рідня нашого Антона Дудченка. Коли зруйнували школу і нам ніде було збиратись, аби переодягнутись, і не було місця, щоб складати свій врятований інвентар, батько чемпіона підійшов до нас і сказав, аби ми забирали оцей будинок, - розповідає Артем Савоненко.
Я не одразу зрозуміла, що означають слова «забирали собі будинок» і зателефонувала Роману Миколайовичу Дудченку, батьку відомого біатлоніста, багаторазового призера світових чемпіонатів.
- Ми всі у Вирах дуже переймаємось тим, що зруйнована наша школа, що дітям ніде тренуватись. Якщо з навчанням школярів сьогодні більш-менш вирішено, то з заняттям спортом - під питанням. Тож я порадився з Антоном, із родичами, і віддали дітям наш колишній будинок. Нехай там зберігають свої речі та переодягаються.
Коли Антон приїжджав між сезонами на кілька днів додому, то ми разом розчищали цей двір від зарослів і наводили там порядок, - зізнався Роман Дудченко.
- Чи не було пропозицій вихати з Вирів, адже тут досить близько до кордону? – запитала я у пана Романа.
- Ні, не було навіть думки. Хоча друзі Антона по збірній не раз пропонували відвезти в інший куточок України. Ми подякували і відмовились. І Антон сюди приїжджав у перервах між сезонами, і ми тут народились і будемо жити далі.
Нагадаємо, що з початку широкомасштабного вторгнення Антон Дудченко, виступаючи та перемагаючи на світових першостях, не один раз наголошував, що його батьки зараз мешкають у прикордонній області і його село – під обстрілами з боку росії. (Від ред. Хіба це не аргумент, чому не можна давати дозволи спортсменам із країни-агресора виступати на міжнародних змаганнях? Їхні земляки бомблять будинки, школи, де навчались спортсмени, батьки у підвалах і ховаються від обстрілів, а на трасі має бути «чесна боротьба»).
Роман Миколайович також нагадав, що саме у Вирах зробили перші кроки на лижах його діти: син Антон і донька Катерина, яка теж мала успіхи в юнацьких всеукраїнських змаганнях.
- А що залишається нашим дітям у селі? Нехай займаються спортом і розвиваються, - переконаний Роман Дудченко.
- На тренування діти приходять 6 разів на тиждень. Ось біля будинку на колишньому городі Дудченків ми облаштували невелику лижну трасу. Тут же і спуск, і підйом. У будиночку є пічка, яку протоплюємо, коли переодягаємось. Діти виходять на трасу і тренуються. На вихідних виїжджаємо у колишній сад. Там більше місця для тренувань на лижах, - розповідає Артем Савоненко.
Найменшому нашому вихованцю Назару Мачуліну – 7 років. Найстарша дівчинка Валерія Геворкян у свої 13 років уже має перемоги на обласних першостях.
Є і біатлонні династії. Дідусь Назара Мачуліна Сергій та його тітка Поліна Мохонько колись відвідували нашу секцію, Марійка та Вероніка Кулак – біатлоністки у третьому поколінні.
- На жаль, сьогодні не маємо достатньо інвентаря. Ось бачите - лижі й лижне взуття. Частину діти зберігали вдома, а дещо вдалось врятувати з розбомбленого підвалу. Залишились і кілька колишніх нагород-кубків, стенд, де розміщували портрети наших відомих випускників. Оце і все, що залишилося. Придбати нове ми не можемо, не в усіх родин є для цього кошти. Тож тренуємось в основному на старих лижах, а влітку – крос, зняття на майданчику та на лижоролерах.
Дітям, звичайно, хочеться їхати на змагання, поспілкуватися з однолітками, реально оцінити свої сили. Торік ми кілька разів виїжджали в Суми на обласні старти. Мали певні успіхи. Це додало дітям мотивації. Зараз плануємо зі старшими дівчатами поїхати на Львівщину, де проходитиме Всеукраїнська першість із біатлону серед молодших юнаків та дівчат, - говорить тренер.
- Такі заняття дуже мотивують і об’єднують дітей. Наше село маленьке й особливо дітям ніде проводити свій позаурочний час. Тож дуже добре, що є секція, куди можна відпустити дитину і знати, що вона там разом із однолітками тренується і розвивається. Вони спілкуються не лише на тренуваннях, а й опісля проводять час разом. Може й не виросте з нього чемпіон, але для здоров’я це корисно. Діти хоч трохи відволікаються від тієї тривожності, яка є сьогодні в суспільстві, - говорить дідусь Назара Мачуліна Сергій.
Чому дітям шкільного віку корисно займатись спортом, як ці заняття допомагають під час війни?
Про це розповідає практикуючий психолог, член Української спілки психотерапевтів Лариса Гільова:
- Триває війна, і всі ми живемо у невизначеності. Заняття спортом для школярів - це напрям руху кожного дня. Я знаю, що діти займаються 6 днів на тиждень, і це означає, що 6 днів вони ставлять якусь, хоч маленьку, мету. А будь-яка мета - це перспектива, рух до майбутнього, осягнення кроків, які ти маєш здійснити, щоб отримати бажане через зразок для наслідування.
На прикладах видатних земляків дитина дізнається, як досягали успіхів відомі у світі люди. Їм так потрібен досвід перемоги, досвід того, як досягти поставленої мети. І саме заняття спортом можуть відкрити дитині її «внутрішнього чемпіона».
Ще один аспект важливості занять спортом – дисципліна і режим. Спортсмен - це той, хто долає рутину кожного дня для досягнення мети.
Кожне заняття додає дітям впевненості в собі. А впевненість пов’язана з почуттям гідності. Коли дитина говорить собі: я можу, я впевнений у своїх здібностях, я це зроблю, то вона робить черговий крок до власного розвитку. З кожним заняттям зростає розуміння, що перемагає той, хто вміє розраховувати свої сили, може дотримуватись дисципліни, проявляти самоорганізацію, мати віру і довіру.
У спорті є і третій важливий аспект. Це почуття єдності, зв'язок поколінь. І цей зв’язок і підтримка старших допомагає дітям, додає впевненості, надихає на перемоги. Заняття будь-яким видом спорту – це фізичне загартування, рух, емоції, які отримує дитина і на змаганнях, і на тренуваннях.
Війна принесла з собою сильні почуття страху, тривоги, люті й ненависті. Тож спорт є дуже крутою альтернативою тим почуттям, тому що він звільняє через рух наші страхи та переживання і додає приємних переживань: радості, дружби, перемоги, любові до життя, любові до спорту, впевненості в собі.
Фото автора, з архіву А.Кулак та з відкритих джерел.
