До білопільських волонтерів звернулись наші бійці, які зараз тримають чи не найнебезпечніший напрямок – Авдіївський. Звернулись не офіційно, а просто в розмові поговорили про те, чого не вистачає для більш-менш комфортного життя і чим можемо допомогти.
Снарядів і роботів-солдатів ми знайти не можемо, а от деякі побутові речі…
Приміром, пластикові лотки для їжі. Їхня кухня готує їжу для кількох підрозділів, туди десять порцій, туди - двадцять, туди - 27 і кожного разу окремо: перше, друге, салат… Не завжди зручно з окопів передавати назад лоток із кришечкою. А на наступний день їжу треба кудись складати… Здавалось, дрібниця… А де в польових умовах їх знайти?
У польових умовах кухарі готують теж у максимально прискореному темпі. А бійцям хочеться чогось домашнього. Хоч і є постачання, і м'ясо, і риба, і каші, і консерви та закрутки, а от домашньої аджики, корейської моркви, квашеної домашньої капусти хлопці просять часто.
Поговорили про те, що не вистачає домашніх трав’яних чаїв, свіжих фруктів. Військовий не дуже розповідав про бої, про щоденні обстріли, про загиблих і поранених… Якось більше говорили про побут, їжу…
Я розповіла про нашу зустріч міцевим волонтерам. Поговорили з Сергієм Долудою, як можна допомогти нашим захисникам. Чесно, думала зібрати хоча б пару десятків лотків та кілька банок домашньої аджики.
За кілька днів зібраний волонтерський скарб доводилось перевозити двома рейсами, бо за один раз у машину все не помістилось. Лотки навіть Новою поштою відправляли.
Не розраховували на таку кількість посуду, кришеників, салатів. Люди приносили не лише бувші у вжитку лотки для їжі, а й купували нові. Ледь спакували у три мішки.
- Для нас – це найбільший скарб, - повідомили мені з Донеччини. - На Новий рік ми насмажили і риби, і котлет по-донбаські, наготували різних салатів, голубців, буженини, обов’язково олів’є та інших смаколиків і змогли все це пристойно спакувати в окремий посуд та передати бійцям на ВОПи та Коксохім…
Не менш порадувала нас посилка з чаями, шипшиною, іншими травами. Багато було застуджених хлопців, тож чаї розійшлись в один день. Натерту дбайливими руками місцевих господинь моркву, нашатковану капусту економили і додавали до других страв. Із кришеників вийшов дуже смачний узвар. Все, що передали, дуже згодилося.
А от із дитячих малюнків, поробок ми зробили міні-виставку. Дякуємо всім, хто не забуває про нас.
Прізвища бійці просили не називати, але слів подяки не економити.
Дякую і від себе Сергію Долуді і всім тим, хто долучився до допомоги нашим військовим. Разом – ми сила, яка неодмінно здобуде Перемогу!
