Хлопчик Михайлик народився у Білопіллі 31 січня 2022 року. Фактично лише перші тижні він разом із мамою, татом і старшим братиком Данилком провів у спокої. З 24 лютого, він ще цього не розумів, життя його родини перетворилось у суцільний пошук найнеобхіднішого. Місто було оточене і придбати памперси, дитяче харчування та інші необхідні речі для малюка було практично неможливо…
Мама Оля, відома в місті фотографиня, зізналась, що майже три місяці не брала до рук фотоапарату. Навіть малого не фотографувала. Хоча раніше щодня фіксувала і родину, і місто, й інші події.
Коли Сумщину звільнили, наче прокинулась: досить нервувати, цілодобово дивитись новини, треба щось робити. Син підростав. Під звуки тривог і вибухів зробив перші кроки, сказав перші слова. Разом зі старшим братом мама ховала їх від вибухів у підвал.
За свої два рочки життя Михайло не відвідав жодного дитячого ранку. Він не знає, як виглядає ялинка в місті, як водять навколо неї хороводи…
Мама з дитиною іноді виїжджає в Суми, де є хоч трохи звичних дитячих радощів: ялинки, дитячі вистави, морозиво в кафе тощо. Знайомі і друзі чим можуть, підтримують. Лише одна з бабусь Михайлика ні разу не поцікавилась, як там онучок.
Бабуся мешкає в росії. Повз її хату 24 лютого йшла військова техніка. Йшла не на навчання чи парад. Йшла вбивати її доньку та онуків. Бабуся, хоча важко так назвати цю особу, спокійно мешкає на території, звідки по хаті її доньки і онуків летять ракети, бомби, снаряди.
Але з далекого Лондона Михайлик отримав подарунок. Його подарунок, як і сотні інших торбинок, дбайливо зібрали дітки у далекій англійській столиці. Цей подарункок і сотні інших - приклад того, що світ не втомився від України, а продовжує її підтримувати.
Те, що я побачила на волонтерському складі в Познані, мене, людину досить далеку від сентиментів, розчулило до сліз.
Наприкінці минулого року, повертаючись із ДонбасМедіаФоруму, на пару днів завітала у Познань. Мала кілька годин до поїзда і вирішила допомогти розбирати гуманітарку своїм знайомим. Був робочий день і більшість із них працювала.
За два дні до цього ми разом із Давидом та Іваном навантажили і відправили бус допомоги на Херсонщину, в деокуповані території, та військовим на Донецький напрямок.
Ще одна палета необхідних речей (їжа, чай, газові горілки, грілки, засоби догляду і гігієни, ліки) поїхала на кордони до заблокованих українських водіїв.
І от я заходжу в цей склад і розумію, що він змінився, що тут стало якось тепліше і затишніше... З’явились нові ящики, короби і частина приміщення була завалена торбинками чи коробками в яскравих тонах у святковій упаковковці.
Я підійшла до цього багатства і не могла стримати сліз. Це були подарунки українським дітям до Різдва, зібрані їхніми однолітками в Англії. Там були етикетки з написами: «Для хлопчиків 4-6 років, з любов’ю з Лондона», «Для дівчинки 4-6 років, з любов’ю з Англії».
Це не були куплені в магазині набори цукерок чи іграшки в стандартних упаковках, це не були звичайні набори шкільного приладдя чи засоби догляду. Це були шедеври… Сотні полотняних торбинок, розмальованих вручну. Жоден малюнок не повторився. Це і кумедні ляльки, і космічні кораблі, і сердечки, і котики, і кораблики, і сонечко… І все, що живе у дитячій фантазії.
Всередині кожної торбинки було складено «багатство» (пам’ятаєте, як грались у дитинстві «в секрети» і складали туди різні дитячі забаганки, які вважали «багатством»). Це «багатство», а точніше свої іграшки, цукерки і те, що, вважали важливим, збирали діти для своїх однолітків в Україну. Клали іграшки і олівці, фарби і ляльки, машинки і розмальовки, настільні ігри і посудку для ляльок.
Набори дівочкові (ляльки, котики, косметика тощо) і хлоп’ячі (машинки, головоломки, кораблики, роботи). У кожній торбинці лежало послання. Я, чесно, відкрила кілька і розгорнула ці листочки (які не були заклеєні).
Прочитайте самі:
«Гарного дня! Знай, що ти - найкращий і гарний!», «Завжди будь собою, ти - сяюча зірка!», «Привіт, сподіваюсь, тобі сподобається ця сумка!», «Будь добрим, розумним і креативним!».
Я уявила, як у далекому Лондоні (на торбочках є етикетка, звідки посилка, теж виготовлена вручну з написом) дітки фантазують і розмальовують ці торбинки. Придумують сюжет, виконують його в однаковому стилі і схожих кольорах із малюнком на торбинці і на листівці. Придумують текст. Стараються і виводять його, перевіряють помилки, адже він поїде в далеку Україну, де страждають діти. А потім кожен приносить із дому частинку свого домашнього «багатства»: іграшкового котика чи ляльку, машинку чи блокнот, олівці чи розмальовку. В кожній торбочці – цукерки.
Коли я їх викривала, мені здавалось, що звідти доносились дитячі голоси: «А дивись, я поклала ляльку, а я – конструктор, може, в них там таких немає. А давай розмальовку, там такі прикольні монстри. А може ще й пазли, я довго їх складав…». Я чула, як діти питали дома у мами: «А мені зайчика покласти? Чи краще котика?».
Іграшки зберігали тепло дитячих сердець, а підписані листівки – щирість і безпосередність. Ці торбочки з подарунками говорять набагато більше, ніж усі слова політиків і різних ділків від політики.
Чомусь мені здається, що дитина, яка так дбайливо збирала цей подарунок, через 10 років не скаже: «А піду я тепер повбиваю тих діточок, яким подарунки збирав». Можливо, і батьки цих дітей на виборах теж проголосують за політичну силу, що не підтримує вбивць дітей, яким їхня малеча колись збирала подарунок.
Саме за такою дипломатією: народною, дитячою, за горизонтальними зв’язками на людському рівні спілкування через емоції - майбутнє. Не за сварками між політиками, не за перетягуванням «хто головніший», а за такими обмінами, за такими стосунками і такою щирістю.
Я не знаю, куди волонтери передадуть інші «торбочки щастя». Але точно знаю, як зрадіє дитина, коли відкриє таке «багатство».
Одна з цих торбинок через Польщу приїхала у Білопілля.
- Михайлик був такий радий, схопив торбинку і грався більше години. Скільки у дитини було щастя! - говорить мама Оля.
Не втомлююсь дякувати всім, хто підтримує наших дітей, хто розуміє, як сьогодні важко жити в прикордонні, як важливо дарувати дітям хоча б трохи радості!
Грайся, Михайлику, і відволікайся хоча б на кілька хвилин від постійних загроз і тривог!
Якщо в когось буде можливість допомогти і підтримати наших дітей, не відмовляйте. У них і так росія вкрала дитинство, подаруйте хоч невеликі хвилини радості! І не вірте, що світ нас залишив. Це політики сваряться, а звичайні люди розуміють і підтримують. Дякуємо всім і разом - до Перемоги!
