За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Указом Президента України Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня було посмертно нагороджено Тараса Петренка.
Почесну нагороду отримала мама загиблого Героя Олена Ніколаєнко.
- Тарас зник безвісти у березні 2022 року… А далі були тривалі пошуки, телефонні дзвінки та експертизи. Мені телефонували, говорили, що начебто бачили його живим, ще була версія, що він у полоні. І лише за рік, у березні 2023, за результатами експертизи ДНК підтвердилась його загибель, - говорить пані Олена.
Як розповідає жінка, Тарас дуже любив Маріуполь. Після навчання в Харківській національній академії Національної гвардії України за розподілом його направили в це місто, яке вразило Тараса своєю красою і масштабністю.
- Він просто закохався в Маріуполь! За п’ять років служби у місті говорив мені: «Мам, я знаю там кожен куточок, кожне дерево, краще, ніж у себе вдома!». І хоч би як я вмовляла, щоб він залишався вдома чи служив на Сумщині, відмовлявся.
«Це місто моєї мрії, моя любов…» - говорив мені колись. Там і загинув – у самому центрі Маріуполя, потрапивши в засідку зі своїми побратимами, коли вони разом супроводжували військову техніку…
Зі слів пані Олени, дуже тепло згадують про свого командира і його побратими. Говорять, що Тарас завжди за всіх переживав, ділився пайками з тамтешніми цивільними та розвозив їжу побратимам, бо був час, коли хлопці навіть не мали що їсти. А ще Тарас був оптимістом і завжди говорив, що Маріуполь – це наша українська земля.
- Що для мене означає ця нагорода? Це – невимовний біль… Це нагорода за мужність мого сина, за те, що він гідно виконав свій обов’язок і як командир взводу, і як людина. Це пам’ятка про те, що моєї дитини більше немає… Я поставила її вдома і щодня вона нагадує мені про його подвиг, про те, що він назавжди живий у моєму серці, у моїх спогадах. А поруч із орденом лежить браслет із останнього металу, виготовленого на заводі «Азовсталь», що подарували матерям загиблих Героїв представники громадської організації «Серце Азовсталі». Але жодні нагороди не повернуть нам наших дітей… На жаль…
Фото: Сумська ОВА
Довідково:
Тарас Олегович Петренко - (24.04.1995 – 21.03.2022)
Командир мінометного взводу, старший лейтенант Тарас Петренко народився в Сумах, але зростав і навчався у Білопіллі. Сором’язливий та усміхнений хлопчина, готовий допомогти кожному, хто того потребує. Саме таким він запам’ятався з тих літ, коли навчався у Білопільській загальноосвітній школі № 2. Колишні вчителі згадують Тараса як сумлінну дитину, доброго, щирого, відкритого хлопця з непосидючою вдачею.
З 2010 року Тарас навчався в державному ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус» імені І.Г. Харитоненка. Аби продовжити військову кар’єру, у 2012 році вступив до Харківської національної академії Національної гвардії України. Після закінчення отримав направлення до військової частини в Маріуполь, згодом продовжив службу в м. Слов’янськ, на Донеччині.
Тарас Петренко брав участь у зоні проведення антитерористичної операції, а по закінченні контракту повернувся до цивільного життя. Безмежна любов до міста Маріуполь змусила його залишитися жити там. Працював Тарас на заводі «Метінвест».
24 лютого 2022 року все змінилося. Зі словами: «Хто, як не ми, повинні захищати свою країну. І це не обговорюється!», - того ж дня хлопець пішов до військкомату і став на захист своєї держави у складі окремої 109 бригади територіальної оборони у 107 батальйоні. Брав участь в оборонних боях за Маріуполь, отримав позивний «Директор».
Командир мінометного взводу, старший лейтенант Тарас Петренко загинув, боронячи територіальну цілісність і суверенітет України. Білопільська громада прощалася зі своїм Героєм у березні 2023 року.
