Ми прожили без тебе рік і робили все можливе, щоб тобі не було соромно за нас... Рік тому, 16 лютого, для нас, хто знав і працював із Іваном Петровичем Худіним, став страшним днем... Загинула Людина, яка впродовж десятиліть об’єднувала і підтримувала нас, Людина, яка надихала нас своїм прикладом відданості справі і любові до людей.
Він завжди мав багато планів і вчив нас вірити в себе, досягати задуманого і залишатись людьми.
Справедливий і відвертий, уважний і щирий, вимогливий і відповідальний. Він завжди говорив щиро все, що думав, подобалась це слухачеві чи ні. Але умів слухати, умів чути і реагувати на почуте. Він був справжнім…
На жаль, ми не завжди цінували його товариство, бо часто були зайняті своїми власними справами...
Кожну зустріч, кожне спілкування Іван Петрович умів перетворювати у подію, яка запам’ятовувалась надовго.
Рік без нього – рік випробувань і пам'яті. Він любив життя, людей, землю… Він жив заради родини і не уявляв життя без друзів. Він вкладав душу і час у справу. І найкраща пам'ять про друга, наставника, колегу – зберегти все, чого він досягнув, продовжити його справу. Не зупинятись. Робити все, щоб йому там, із неба було не соромно за нас.
Пам’ятаємо, сумуємо, шануємо...
Григорій Поляков, Петро Павлюк, Юрій Христій, Сергій Титов, Юрій Андрусенко, Микола Плащов.
