Уже 27 років у Білопіллі працює студія спортивного бального танцю «Грація». За цей період маленькі та юні танцівники – учасники студії – завдяки своїм вмінням багато разів підкорювали танцювальні паркети не лише Сумщини, а й України, здобуваючи на змаганнях перемогу та призові місця і прославляючи свою малу батьківщину – Білопільщину.
Початок повномасштабної війни змінив життя мільйонів українців, у тому числі й учасників студії «Грація». Як живе та працює колектив протягом двох років повномасштабної війни, розповідає керівник студії Марина Крахмальова.
Перемоги та нагороди дитячої студії танців
- Студія «Грація» при Білопільській (тоді ще) ЗОШ № 2 почала працювати у 1997 році, від Центру позашкільної освіти. А у 2007 році тут же, у приміщенні школи,відкрився новий сучасний танцювальний зал, у якому я викладаю спортивні бальні танці, - говорить пані Марина.
Як розповідає тренерка, з початком повномасштабної війни життя танцювального колективу кардинально змінилося. Протягом перших трьох місяців занять не було взагалі, та згодом тренування відновили. Доводилося працювати і без світла, і без музичного супроводу, в холодному приміщенні, але дітей ці труднощі не зупинили. Хоча відвідувачів стало менше: хтось із дітей, разом із батьками, виїхали за кордон, хтось залишив свої домівки через масовані обстріли прикордоння та виїхав у більш безпечні області країни. Ті ж, хто лишилися в Білопіллі, продовжують танцювати, приходять на тренування і навіть беруть участь у конкурсах і чемпіонатах.
Поступово колектив студії поповнився новими учасниками.
- За два дні до початку повномасштабного вторгнення ми були на Чемпіонаті України в Одесі. На щастя, встигли повернутись – із чудовими враженнями та нагородами! Це був наш останній мирний турнір…
За словами Марини Крахмальової, вже під час повномасштабної війни вихованці «Грації» брали участь у багатьох дистанційних міжнародних фестивалях: в Іспанії (Барселона), Єгипті, двічі – у Болгарії (Кітен)… Діти показали себе якнайкраще, отримували заслужені нагороди та кубки.
- В листопаді минулого року ми їздили на Чемпіонат України до Києва, звідки також повернулися з перемогою. Крім вихованців «Грації», з нами їздили і діти з танцювального клубу «B-tone», яких я почала тренувати вже під час великої війни… Усі дітки були в супроводі батьків.
Цю поїздку згадувати важко, бо вона співпала з масованим обстрілом столиці «шахедами», нам довелося ховатися в укритті, та все ж мої зірочки знайшли в собі сили зібратись, аби гідно представити Сумщину і прикордонну Білопільщину на турнірі. З нагородами повернулись навіть найменші 4-5-річні вихованці першого року навчання. А наприкінці минулого року пара учасників із Білопільщини брала участь у традицiйному Новорiчному балі учнiвського самоврядування.
Серед 300 пар-учасниць перше мiсце отримали танцюристи Iван Кукса та його партнерка – дівчинка з прикордонної Павлівки Полiна Горова, - говорить Марина Крахмальова.
Як зазначає тренерка, сьогодні студія «Грація» вже має запрошення на танцювальні турніри у Львові, Полтаві та Києві.
- Не знаю, чи вдасться поїхати, але ми готуємось, вивчаємо нову танцювальну програму. Якщо буде безпечно і не буде обстрілів, якщо батьки не будуть проти, обов’язково поїдемо за новими враженнями й перемогами. Нас там чекають!
І хоч би як було важко, діти хочуть займатися танцями. Вони дуже здібні, талановиті й заручені підтримкою своїх батьків, які розуміють, що життя не зупинилося. Війна війною, а наші дітки повинні розвиватися.
Хобі-клас для дорослих як спосіб зняти напругу та стрес
П’ять років тому, ще до початку пандемії коронавірусу, в Білопіллі почав працювати хобі-клас для дорослих учасників, здобувши популярність серед місцевих жителів.
- До повномасштабної серед учасників були й чоловіки, зараз хобі-клас відвідують лише представниці прекрасної стані. Тут вивчаємо різноманітну програму: латиноамериканські танці, стриппластику, європейську програму, вальс, елементи танго та інше…
Танці завжди прикрашають кожну жінку, а зараз ще й відволікають від стресових ситуацій, допомагають відновлюватися не лише фізично, а й емоційно. До речі, вже під час повномасштабної війни учасники хобі-класу брали участь у дистанційному фестивалі у США (Даллас) і отримали перші місця! – розповідає пані Марина.
Серед учасниць хобі-класу є справжні натхненники, які з нетерпінням чекають на кожне тренування, організовують інших дівчат не пропускати заняття та приходити на танцювальний паркет. І за це тренерка їм дуже вдячна, бо своєю любов’ю до танцю вони вселяють у неї віру в те, що вона працює не дарма.
Марина Крахмальова пишається своєю справою, а також талановитими та вдячними учнями – як маленькими, так і дорослими.
- Життя наших спортсменів завжди було насиченим і яскравим, тож і зараз намагаємось триматися, аби не зрадити нашим прагненням та мріям! – говорить пані Марина. - Війна несе з собою горе, смерть і сльози, але кожного разу, йдучи на роботу, я знаю, що в танцювальному залі на мене чекають мої вихованці, яким я із задоволенням дарую часточку радості. І вірю, настане день, коли наш колектив – і діти, й дорослі, - виступить на великому концерті, присвяченому Дню Перемоги над окупантами! Ми покажемо всім, яка у нас здібна, талановита, унікальна нація і що означає – бути українцем! Незважаючи ні на що.
Про тренування у хобі-класі розповідає жителька Ворожби Галина Алєнтьєва:
Фото: facebook.com/Галина Алєнтьєва
- До початку повномасштабної війни ми відвідували хобі-клас двічі на тиждень. Після 24 лютого 2022 заняття припинились. Люди тоді були розгублені та налякані, не знали, чого очікувати і що робити. І лише наприкінці травня минулого року ми вмовили нашу тренерку Марину Петрівну відновити наші тренування. Дуже вдячна, що вона пішла нам назустріч! Зараз збираємось раз на тиждень і щоразу з нетерпінням чекаємо з дівчатами на день занять. Хоч від минулого колективу нас залишилось значно менше: хтось виїхав, хтось боїться ходити…
Дехто нас засуджує, мовляв, танці – не на часі, адже хлопці воюють, а ми танцюємо… Та хочу сказати, що досить важко психологічно жити у прикордонній громаді, де постійно лунають звуки вибухів, ховатися від обстрілів і бути свідками їхніх наслідків. Тож потрібно шукати способи відволікатись, набиратись позитивних емоцій та енергії. Все це дає мені хобі-клас. Навіть коли танцюємо не під музику, а під слова тренерки «раз-два-три», які вона говорить пошепки, прислухаючись, чи бува не почався обстріл…
Завдяки танцям я не лише почуваюся здоровою фізично, а й емоційно: відчуваю себе гарною, граційною (у моєму віці вже не вийдеш у місто в короткій спідничці та на підборах, а на паркеті це можливо), бути в ресурсі, дбати про рідних людей і з новими силами виконувати свою щоденну роботу.
Окрім занять у хобі-класі, я працюю у волонтерському центрі. Разом із іншими дівчатами допомагаємо нашим захисникам. І щоб ця робота давала позитивний результат, потрібно дбати про свій психологічний стан.
Маю ще одне захоплення, яке мене заспокоює – пишу для себе вірші та веду щоденник, аби в майбутньому було що розповісти онукам про наші нинішні часи…
Вірю, що врешті настане перемога і танцюватимемо не лише на репетиціях, а й братимемо участь у багатьох змаганнях, які принесуть нам перемоги на танцювальному паркеті.
Чому так важливо переключатись і відновлюватись під час стресу, розповіла психологиня та консультантка гарячої лінії Служби психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців громадської організації «Громадський рух «Жіноча Сила України» Олеся Малецька:
Фото: pidtrymka.in.ua
- Зараз про вплив стресу на життя людини говорять, мабуть, усі. Країна два роки живе у фазі повномасштабної війни, і, навіть якщо безпосереднього ведення бойових дій поряд немає, всі регіони відчувають загрозу постійних обстрілів, переживають повітряні тривоги, а ще живуть в інформаційному полі, де в новинах постійно є біль, невизначеність і втрати. Цей тривалий вплив дестабілізуючих чинників відчуває дуже багато людей, хтось явно, хтось опосередковано, комусь просто здається, що якось забагато втоми, і треба з цим щось робити.
Всі ми різні. Люди мають різні способи реагування на стрес, різну чутливість, різні темпи сприймання, адаптації та відновлення. Однак, те, що є спільним для всіх – відновлення – потрібно кожній людині. Особливо тоді, коли невідомо, скільки ще часу потрібно буде підтримувати внутрішній стан готовності до раптових тривог, та й упевненості в тому, як розгортатимуться події, дуже не вистачає. В таких умовах надзвичайно важливо побудувати внутрішню стійкість.
Як зазначає психологиня, все в житті працює за певними правилами і циклами. Чергування дня і ночі, зміна пори року – ці настільки звичні речі вже не викликають у нас подиву. Водночас, часто ми забуваємо, що чергування та зміна процесів не випадкова, вона має цілі врегулювання та збалансування стану.
Людина також є складним механізмом, який для свого правильного функціонування, має і правила використання. Психіку можна порівнювати з м’язами – вона також може тренуватись. І також може бути перенапружена, виснажена. І тоді має відновлюватись. Зокрема, дуже важливо мати повноцінний сон, помірне споживання негативних новин, режиму дня та соціальну підтримку. Найкраще, що може зробити для себе людина в умовах стресу – це забезпечити собі повноцінне життя настільки, наскільки їй у цих умовах доступно.
Один із засобів профілактики стресу – фізична активність, вивчення нового та поєднання різних видів діяльності. Спорт і спілкування можуть допомогти подолати депресію, і кожна людина, незалежно від фізичної підготовки, може підібрати щось для себе – хоч прогулянки на свіжому повітрі чи рухи вдома під музику, або ж вона відкрита до нового досвіду і готова приєднатись до спортивної групи.
- Турбота про інших завжди починається з турботи про себе. Людина може бути гарним працівником, добрим другом, усміхненою мамою чи підтримуючою дитиною для інших тоді, коли відчуває в собі сили. Тому, перш за все, важливо звертати увагу на те, як ви зараз себе почуваєте? І, якщо є відчуття, що ви підходите близько до межі, почати робити кроки для поповнення своїх запасів. І тоді, можна буде використати їх на хороші справи, - говорить Олеся Малецька.
Автор Н.Ткаченко у партнерстві з Н.Калініченко.
