Як працює у Білопільській громаді добровольче формування "Вир"? Хто пішов захищати свій дім і чому саме про цих людей ми говоримо напередодні Дня добровольця України.
Впродовж тисячі років свого існування Білопілля було форпостом багатьох держав, які існували на території України, починаючи з Київської Русі. Давньоруська фортеця Вир стримувала наступ монгольської орди на Київ у 1220 році. Спаливши на своєму шляху не одну фортецю, і Вир теж, орда дійшла до столиці Київської Русі лише у 1242 році.
Коли у 2022 році з тієї ж самої сторони на наше місто і країну посунула орда, на захист країни знову стало місто-фортеця. І хоч сьогодні називається місто Білопілля, але загін добровольців, який сформувався у перші години наступу ворога, взяв назву стародавньої фортеці ВИР.
Впродовж третього року існування місцеві добровольці, які зранку 24 лютого 2022 року вже об’єднувались у невеликі загони, стали справжнім бойовим формуванням, яке виконує дуже серйозні завдання для оборони та захисту громади.
Оборона міста почалась у першу добу вторгнення.
- В місті не було ні поліції, ні інших служб правопорядку. Містом постійно курсували тривожні чутки про «захоплення» навколишніх сіл, про повне оточення, про «триколор над офіційними будівлями. Доводилось заспокоювати своїх родичів, які мешкали в інших містах, що все не так, що Білопілля – це Україна, - згадує заступник голови Білопільської міськради Володимир Відуєв.
Перші, хто організував колективні чергування і захист міста від можливого мародерства, від ДРГ - це наша громадська організація «Муніципальна Варта».
Ось як згадує її діяльність в ті часи керівник Руслан Боровик.
- ГО «Муніципальна варта» в Білопіллі функціонує з 2018 року. До початку вторгнення ми проводили свою діяльність на території громади. Представники ВАРТИ постійно залучались до охорони правопорядку в громаді та до роботи щодо контролю ситуації на державному кордоні.
З початку вторгнення представники Громадського формування "Білопільська муніципальна варта" максимально намагадлись забезпечити порядок у місті.
Пізніше, коли до міської ради почали звертатись жителі громади та пропонувати свої послуги і допомогу щодо утримання порядку, було ухвалено рішення щодо залучення всіх охочих до патрулювання території громади.
Ми внесли корективи у Положення про діяльність, у першу чергу - за межами міста. Так, це було нелегко. Так, у ті дні переживали різні ситуації. Про якісь ми вже знаємо, про щось розкажемо пізніше...
Але безумовно одне - кожен представник ВАРТИ вніс свою частину в забезпеченні додержання законності та правопорядку в Білопільській громаді, в першу чергу - щодо забезпечення цілісності державного кордону. Сподіваюсь, що про це не забудуть майбутні покоління, а візьмуть це за приклад. Надалі час покаже. Люди не вічні. Вічна історія про них, - говорить Руслан Боровик.
Серед тих, хто першим став у стрій і почав із патрулювання вулиць, а зараз на рівні з бійцями ЗСУ захищає кордон громади і України – наші співрозмовники.
Олександр Тесля народився і виріс у Білопіллі. Тут мешкає його родина, друзі, тут він працював на різних підприємствах.
- 23 лютого 2022 року вночі повернувся з рейсу (працював водієм у приватному підприємстві). Поки загнав машину, повечеряв.. Не встиг лягти спати, як почув вибухи. Одразу - дзвінки, обговорення ситуації, плани…
Рано-вранці треба було перегнати авто в Суми. На блок-посту вже стояв БТР без жодних знаків і прапора. Але по мові, якою пропонували показати документи, зрозумів, із ким маємо справу. Порожню машину пропустили.
Через кілька годин, коли переганяв уже другу машину, на мене навели дуло танку, який з’явився на цьому блокпості. Тоді така злість взяла «Ах ви падлюки! Прийшли на мою землю ще й погрожуєте своїми танками...» Повернувся і одразу подзвонив хлопцям: де збираємось? Три доби не спав, а тут ще й танком погрожують… - згадує чоловік.
Як розповідає Олександр, із перших днів вони не лише патрулювали вулиці, які розбили на квартали і райони, а й чергували на кордоні і уважно слідкували: чи не з’являться вороги. Робили засідки під мостами та на перехрестях. Мали кілька пляшок з коктейлем Молотова та одну мисливську рушницю на трьох.
- Їздили містом на власних машинах. Я на своїй Таврії принципово світло не вмикав навіть уночі, бо інакше, як ти затримаєш порушника чи наблизишся до місця злочину? Ніхто не рахувався з часом, із коштами. Самі знаходили пальне, телефони. Дякую аграріям, які нам хоч рацій дали.
Після звільнення Сумщини почався другий етап нашої боротьби. Ми створили добровольче територіальне формування «Вир» і перейшли служити туди. Сьогодні несемо варту разом із представниками сил оборони. Чергуємо, вартуємо на блокпостах, в окопах, допомагаємо з будівництвом оборонних споруд.
Скажу так, ми не залишимо свої позиції і підемо з них останніми, бо за нами – наше місто, наші родини і наша земля. Скільки треба, стільки й захищатимемо, - сказав боєць ДФТГ "ВИР" Олександр Тесля.
У цьому загоні – різні люди. Різні за віком і за досвідом. Сергій Краснянський без найменшого сумління совісті міг і далі займатись підприємництвом, заробляти гроші, допомагати дітям, онукам. У його віці, а Сергію Вікторовичу вже за 60, можна вже не хвилюватись про мобілізацію.
- З першого дня вторгнення я пішов у загін самооборони. Якщо не я, то тоді хто? Я що, буду лежати на дивані і чекати, поки ворог прийде в мій дім? Не дочекається. Одним із перших прийшов і останнім піду, – розповідає Сергій Краснянський.
У його родині воюють син - у морській піхоті і зять. Сергій, один із небагатьох у загоні, має військовий досвід.
- Свого часу, це було ще за радянського союзу, служив у загоні спецпризначення. Давно було, але дещо пам’ятаю. Тож доводилося молоді розказувати і показувати, як навіть автомат тримати. Так, на жаль, нинішня молодь не отримувала жодного патріотичного чи військового виховання та навичок. Є хлопці , яким по 30 років, а вони ні разу в житті не тримали зброю. Тож доводиться, як то кажуть, вчитись у бою. Але головне – бажання захищати країну, вчитись воювати і не відступати.
У нас дуже злагоджена команда і, незважаючи на вік та досвід, ми всі підтримуємо один одного і максимально об’єднуємось, аби виконати покладені завдання. А завдання спільне для всіх – не допустити ворога на нашу територію і максимально протидіяти загарбнику.
Саме цим і займається наше ДФТГ, - говорить захисник.
- Після операції на серці у військкоматі мене визнали обмежено придатним і відправили додому, - згадує свою історію білопілець Анатолій Шурубура. - У свої 59 років я вже навряд чи зможу йти на штурми або виконувати якісь бойові завдання на передовій. Але максимум корисним зможу бути тут, на захисті своєї громади. Тож у травні 2022 року пішов у загін оборони і попросив, щоб мене взяли.
Згадую ті часи і дивуюсь, як ми тоді працювали - винятково на ентузіазмі. На весь великий загін мали шість автоматів, які передавали один одному. Одягнені були як якесь ополчення: хто в спортивних костюмах, хто в секонд-хендівських камуфляжах, хтось - у спецівках, що залишились із колишньої роботи… Але рішучості всім вистачало. Ми не мали ні досвіду спільної роботи, ні військових навичок.
Як говорить захисник, поступово формувався їхній загін і ставав справді бойовою одиницею. Військове керівництво ставило їм більш складні і відповідальні завдання.
- Ми також облаштовували блокпости, окопи, постійно тренувались і вдосконалювали навички володіння зброєю та новими видами військової техніки. Нам допомагали, хто чим міг. Місцеві кравчині шили форму, приносили їжу, допомагали з будівельним матеріалами. Я дякую своєму двоюрідному брату Василю Сахненку та його родині, які допомогли придбати і форму, і ще дещо до форми.
За два роки ми стали бойовим підрозділом, який виконує завдання разом із силами оборони. Нам і легше, бо ми тут місцеві та добре знаємо всі місця, кожну посадку, фактично кожну людину. І водночас важко, бо іноді треба абстрагуватись від особистих симпатій і виконувати завдання. А ще пояснювати дома, куди ти йдеш, чому іноді відсутній зв'язок, і взагалі – навіщо це тобі.
Але одразу скажу, що однією з перших мене підтримала моя теща. Коли я повідомив, що піду в добровольчий загін, вона сказала, що «все одно дома ж не всидиш і треба ж комусь іти нас захищати». Дружина теж ставиться з розумінням до моєї служби. А от дехто з наших білопільців, які з початку вторгнення памперси поміняли, тепер починають нас із дивану вчити, як захищати кордон, як воювати. Забули, як у перші дні боялись із дому вийти… Але, все-таки, більшість людей до нашої служби ставляться з розумінням і підтримкою.
Завжди треба розуміти ситуацію. Ми часто стояли на блок-постах, через який проїжджали налякані і стривожені постійними обстрілами жителі Павлівок, Ободів… Я не лише документи перевіряв, а й намагався їх підтримати, навіть пожартувати, заспокоїти. І вже з блок-посту люди їхали з усмішкою. Наступного разу проїжджали і питали «А той позитивний чоловік є? Він не буде сьогодні перевіряти документи?»
Так і живемо, так і захищаємо: на позитиві, вірі в перемогу і любові до землі, – говорить Анатолій Іванович.
Єдина жінка в загоні - Оксана Листопад виконує всі нормативи на рівні з іншими бійцями. Більше 30 років жінка працювала вихователем у Білопільській школі-інтернат. Виховувала дітей, розвивала, вчила. Здавалось, так буде завжди. З початком війни зрозуміла, що є шанс змінити власну долю.
- Мені з дитинства подобались військові ігри, як казали «хлоп’ячі забави». Навіть мрія була - після школи вступити у військовий виш. Але в далекі 80 роки дівчат у військові виші брали неохоче. Та і мама розкритикувала мої наміри і я вступила тоді, як і «годиться дівчинці», в педінститут.
І от коли вже можна було робити власний вибір, пішла у військкомат. Це вже після вторгнення. Там мені ввічливо сказали, що «набір закінчено». Тоді я пішла і попросилась у ДФТГ.
Проходила навчання, чергувала на блокпостах. Пройшла кілька курсів із тактичної медицини. Курси досить непрості, наближені до бойових умов. Не всі чоловіки витримували. Спочатку було важко, а зараз думаю, як добре, що я це знаю і ще краще, що поки не згодились.
Зараз працюю в штабі, адже є багато і письмової роботи, документування. Тож поки виконую ці завдання, але завжди готова знову перейти в окопи чи на блокпости. Я переконана, що захищати країну мають всі і кожному знайдеться завдання, аби тільки захотіли, - говорить Оксана Листопад.
Всього в Білопільському ДФТГ "Вир" несуть службу кілька десятків бійців
Хтось – із перших днів, і таких більшість, хтось приєднався нещодавно.
- У нас не просто загін оборони, а ще й велика кузня військових кадрів. Багато хлопців. які з нами були з перших днів зараз у війську. Вони підписали контракти і прийшли вже навченими і підготовленими. Не можу зараз навивати посади і звання багатьох, але повірте, це вже серйозні командири підрозділів. Фактично з кожним ми спілкуємось. Допомагаємо зборами, якщо звертаються, – говорить командир Іван Орєшнік.
Зі слів командира, формування виконує сьогодні багато завдань і має у своєму розпорядженні і сучасні зразки зброї, і електронний захист, і, головне, захисники постійно вчаться і розвиваються.
- Наша команда – це не просто земляки, які один день працюють, наповнюють бюджет, виконують свою роботу на різних підприємствах, а через день – несуть службу. Це наші патріоти і люди, які усвідомлюють, що в разі нападу з боку рф вони останніми залишать позиції, бо за ними – їхні родини, їхні домівки.
Знаєте, коли деякі диванні експерти радять «йти на нуль», то якось воно дивно з «нуля - на нуль» ходити. Ми багато чого бачимо, знаємо, відбиваємо. Не про все сьогодні можна говорити, але згодом розкажемо. Все це – заради перемоги і звільнення нашої країни, – говорить Іван Орєшнік.
Зі словами подяки добровольцям звернувся і заступник командувача Сухопутних військ України генерал-майор Олександр Нестеренко. У своєму вітанні він зокрема заначив:
"10 років тому добровольці стали на захист своєї держави, її незалежності та суверенності.
24 лютого 2024 року саме добровольці першими прийняли бій спільно з підрозділами ЗСУ. А зараз вони продовжують боротьбу в складі добровольчих та територіальних формувань, силах оборони України.
Військові, медики, волонтери, аграрії, водії, вчителі та інші люди, які були цивільними, об'єдналися для захисту своїх родин, збереження української нації та кордону.
Вітаю всіх українських добровольців! Дякую за патріотизм, сміливість, особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.
Ми вшановуємо хоробрих чоловіків і жінок, які стали на захист України та віддали найдорожче – своє життя. Продовжуємо боротьбу до Перемоги України! В єдності – наша сила, в силі – Перемога! Слава Україні!»
А від себе додам «Слава нашим захисникам, нашому ДФТГ Вир!»
