У пам’яті сотні наступних поколінь українців слово «росія» назавжди стане відголоском до слова «смерть». Мов ракова пухлина на мапі Землі, країна-терорист розповзається чорними метастазами, вбиваючи все живе на своєму шляху. Мільйони скалічених доль, десятки тисяч болючих втрат, розбитих будинків, обірваних життів мирних мешканців... Від ворожих вибухів потерпає і багатостраждальна Білопільщина, під обстрілами гинуть її жителі…
26 квітня 2024 року назавжди залишиться для Білопілля гірким спомином. Цього дня, під час обстрілу міста, ворожі «Гради» вкотре обірвали людські життя – загинули дві жінки. Однією з них була 77-річна жителька Білопілля Ніна Олексіївна Шоптенко.
Як розповідає донька загиблої Марія, її мама народилась 24 вересня 1946 року на Брянщині, в росії. Там пройшло її дитинство та юність. Свого часу, ще дівчиною, Ніна Олексіївна працювала на ткацькому заводі, там познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком – Валентином Івановичем, а згодом поїхала за чоловіком на його малу батьківщину, до Білопілля.
Тут Ніна Олексіївна прожила майже все своє життя, вважала Білопілля своєю рідною домівкою. За життя жінка працювала на машинобудівному заводі, згодом – у виробничому об’єднанні, в ковбасному цеху, звідки й пішла на заслужений відпочинок.
Усе життя Ніна Шоптенко присвятила роботі, домашньому господарству і вихованню двох донечок – Оксани та Марії, які народились уже тут, у Білопіллі.
- Мама з татом завжди жили у мирі та злагоді… Ніколи одне на одного не сказали жодного поганого слова. З самого дитинства пам’ятаємо – вони в усьому підтримували одне одного, завжди - удвох. На жаль, судилося їм прожити разом лише 29 років. У 1999 році нашого тата не стало. А тепер війна забрала і нашу матусю… – розповідає пані Марія.
Лишились без бабусі і троє онуків, яких Ніна Олексіївна дуже любила: двоє дітей Оксани - 12-річні близнята Вероніка і Давід, і вже дорослий син Марії - Михайло, який проживає за кордоном зі своєю дружиною.
- Останнім часом мама планувала зробити закордонний паспорт, аби з’їздити, провідати Мішу, бо не бачились із ним уже п’ять років. На жаль, більше ніколи і не зустрінуться…
Того дня місто обстріляли двічі. Я в той час була на роботі… Як розповіли мені пізніше очевидці, після першого обстрілу, коли все начебто стихло, мама вийшла на вулицю і понесла сусідові «поминальне» - цукерки, печиво – яке попросила допомогти роздати ще одна наша сусідка з вулиці, за свого померлого чоловіка. Сусід саме пас гусенят у себе під двором. Стали з мамою, розговорилися. В цей час пролунали виходи «Градів»… Інстинктивно мама побігла не до сусіда у двір, а до себе додому. І саме біля неї впав і розірвався російський снаряд… Їй не вистачило часу добігти до своєї домівки… - згадує донька загиблої жінки.
Як розповідає пані Марія, після обстрілу деякі мешканці вулиці виїхали до своїх рідних, у більш безпечні місця.
- Ми поки що залишаємось, хоч син і кличе до Польщі… Тож будемо бачити по ситуації. Все ще маємо надію, що все налагодиться. Не хочеться кидати рідний дім, який треба відновлювати після обстрілу, бо і вікна повилітали, дах трохи пошкодило, паркан понівечило. Але все це – такі дрібниці, порівняно з людським життям, яке вже ніколи не повернеш! Чи вдасться колись оговтатись від цієї страшної втрати? Навряд... Не можемо повірити в те, що нашої мами вже немає – щирої, люблячої, найкращої… Навіть сусіди говорять: «Була добра людина, і ту з вулиці забрали…», - говорить донька Ніни Олексіївни.
