Сьогодні, у такий важкий для нашої країни час, як ніколи актуальним став вислів «Чужого горя не буває». І хоч би як парадоксально це звучало, ворог, який прийшов на нашу землю з кривавою повномасштабною війною, об’єднав мільйони простих українців у єдину силу, котра щодня бореться з країною-терористом усіма доступними для себе способами.
Хтось – на фронті, захищаючи територію зі зброєю в руках, хтось – за кермом авто, натискаючи на «газ», аби врятувати жителів із-під обстрілів, хтось донатить на ЗСУ та оголошує збори, хтось – допомагає коштами землякам…
Саме про них – наших земляків, об’єднаних в одну велику родину, поговоримо сьогодні з білопільчанкою, адміністраторкою Телеграм-чату «Білопільщина Чат» Вікторією Шенкаренко. А ще – про те, як один із популярних сьогодні месенджерів допомагає рятувати людей.
З початком повномасштабного вторгнення одним із найпопулярніших в Україні засобів комунікації став Телеграм. Тут люди не лише слідкують за оперативними новинами, сповіщеннями про ворожі обстріли, але й спілкуються, обмінюються власною інформацією, дискутують (куди ж без цього?). Ми зараз не чіпатимемо тему, наскільки Телеграм безпечний у плані конфіденційності, поговоримо більше про те – наскільки він може бути корисним для жителів невеличкої Білопільщини.
Нашу землячку Вікторію Шенкаренко знає багато білопільців. Свого часу жінка працювала медичною сестрою в Білопільській міській лікарні. Після виходу на пенсію за вислугою років і тривалої перерви в роботі за спеціальністю, влаштувалась медсестрою на Білопільський елеватор, де і працює до сьогодні й паралельно веде Телеграм-чат.
Вікторія Шенкаренко - адміністраторка ТГ-чату "Білопільщина Чат"Фото: Скрін із відео
- На елеваторі працюю на пів ставки, тож маю достатньо вільного часу на адміністрування ТГ-чату. І хоч він поки що не має такої великої популярності, як інші, наприклад, сумські чати, але на сьогодні – він один із найбільших за кількістю підписників на Білопільщині, - розповідає Вікторія Шенкаренко. – А починалося все з групи в Телеграм «Білопілля. Чат. Оголошення». Колись виникла ідея створити щось на зразок місцевої «барахолки», де люди могли б розміщувати свої оголошення: хтось продавав, хтось хотів купити… Тим більше, у мене і раніше був такий досвід: адже після роботи в лікарні я тривалий час вела соцмережі, сторінки магазинів…
Зрештою, певні обставини підштовхнули мене, як адміна, до того, що я розширила напрямки свого ТГ-чату і запросила до спілкування людей, встановивши головне правило: не сваритись і не ображати одне одного, в тому числі і з приводу мови. Поступово люди долучались і на сьогодні маємо майже чотири тисячі підписників. В чаті вони можуть не лише поспілкуватись, запропонувати свої послуги чи, наприклад, дізнатись розклад маршрутки або місцевої аптеки, усі вони об’єднані спільною метою – допомагати нашим військовим і мирним жителям, які постраждали від обстрілів міста.
Адже це дуже страшно, коли людина отримує поранення, потребуючи не лише допомоги лікарів, а й коштів на подальше лікування та реабілітацію…
З розповіді Вікторії дізнались, що минулого року вона і сама була в епіцентрі страшних подій, коли в ніч із 23 на 24 березня її рідне місто обстріляли росіяни. Тоді, у Білопіллі загинуло двоє людей, було багато руйнувань і пошкоджень, у п’ятиповерхівці, де жінка проживала разом із сином, ударною хвилею від бомби вибило всі вікна.
- Тієї ночі від прильотів бомб і снарядів здригалося все місто… Сказати, що було страшно – це не сказати нічого. Та й після того, територію навколо нашого будинку обстрілювали не один раз. Врешті, останньою краплею для рішення виїхати стала загибель молодого поліцейського та його 4-річного сина, яких влітку минулого року убив російський снаряд. Ми бачили наслідки на власні очі…
Зараз Вікторія разом із сином проживає в Сумах. Втім, приїжджає і в рідне місто, адже працює на Білопільському елеваторі та часто навідується на свою квартиру, а ще постійно перебуває у вирі місцевих подій, завдяки учасникам свого ТГ-чату.
- У чаті ми постійно викладаємо інформацію про збори для підрозділів ЗСУ, які оголошують місцеві волонтери: на ремонт авто чи окопні свічки, на сітки, смаколики чи інші потреби… Останнім часом усе частіше доводиться інформувати про збори для постраждалих від обстрілів білопільців, які опиняються на межі життя і смерті. Закріплюю повідомлення, заохочую людей долучатись до зборів. Усі, хто може допомогти, відгукується. І я пишаюся тим, що серед моїх підписників – дуже багато небайдужих людей, готових прийти на допомогу, навіть незважаючи на те, що вони й самі перебувають у важких, небезпечних умовах, - говорить Вікторія.
Як розповідає жінка, після одного з недавніх обстрілів вона вперше відкривала збір на допомогу постраждалій бабусі з Білопілля.
- Раніше якось не доводилось відкривати такі збори. Тільки поширювала інформацію, долучалась, перераховувала кошти, закликала учасників підтримати той чи інший збір. Але цього разу, на прохання міського голови ми відкрили у чаті власний збір і вже за два дні вдалося зібрати на монобанку 14 тисяч гривень. Хоча, як з’ясувалося пізніше, поранена жінка не потребувала цих коштів, тож, за рішенням учасників чату ми розподілили їх на допомогу іншій місцевій жительці, будинок якої дуже постраждав під час того ж обстрілу, для нашого ДФТГ і для земляка, який воює на «нулі»… - пояснила Вікторія Шенкаренко.
На моє питання, чи важко керувати ТГ-чатом, жінка однозначно відповіла – ні.
- Наш чат можна порівняти з великою родиною, в якій, звичайно, бувають непорозуміння та чвари. Бо всі люди різні, в кожного своя вдача, свій настрій. Одні хочуть виговоритись, інші – довести свою правоту, хтось – просто посперечатись через кепський настрій. У такі моменти доводиться втручатись, аби заспокоїти запальних дописувачів, а іноді навіть закривати чат на кілька годин, поки емоції вщухнуть. Періодично вираховуємо та блокуємо жителів країни-агресора, які нишком моніторять наш чат.
Хоча, як пояснює жінка, через політику конфіденційності Телеграму, зробити це досить складно. Тож, з огляду на це, іноді доводиться нагадувати учасникам спільноти не зазначати адрес, локацій, даних про прильоти чи іншу інформацію, яка може бути корисною для ворога. Втім, більшість учасників про це знають.
Дві подруги Вікторії - адміністраторки Телеграм-чату "Білопільщина Чат"Фото: З особистого архіву В.Шенкаренко
- Слідкувати за ситуацією в чаті мені допомагає другий адмін – моя подруга-тезка Вікторія, а також, у вільний час – мій син, який повідомляє, коли необхідне моє втручання, як адміна. Тож усі разом справляємось. І хай там як, але мене тішить думка, що наша спільнота приносить людям користь. Об’єднані на одній платформі, наші жителі, попри всі невеличкі непорозуміння між собою, завжди згуртовуються для допомоги тим, хто її потребує. Особливо, коли за цією допомогою стоїть життя наших земляків.
