Головний харчовий продукт - хліб на Білопільщині сьогодні випікають на єдиному підприємстві - Улянівському хлібзаводі. Звичайно, є місцеві підприємці, які виготовляють улюблені сорти найціннішого продукту в місцевих пекарнях, але в промислових масштабах – лише в Улянівці.
Ми вже не один раз розповідали про улянівських хлібопекарів, про продукцію, яку вони випускають. За два роки вторгнення багато місцевих підприємств і виробництв або скоротили, або припинили діяльність. А що ми побачили, коли приїхали нещодавно в Улянівку?
У дворі пекарні стоять машини з написом «Хліб». Із цеху чути запах свіжого хліба і виробничий шум машин. Людей на зміні небагато, але кожен зайнятий своєю справою.
В першому цеху замішували тісто на здобні булочки. Далі формувальниці тіста Оксана та Тетяна вправними рухами формують буханці та вкладають їх у форми.
Ці контейнери, заповнені тістом, йдуть у печі. Пекар Дмитро виставляє температурний режим і слідкує за технологічним процесом випічки, після чого запашний хліб викладають на стелажі для охолодження.
Ми побачили, як виготовляють не лише хліб. На стелажах охолоджуються мафіни, які підготували для наповнення начинками.
- Щороку до Великодня ми пекли смачні паски на різний смак і ціну. В цьому році святковий стіл для всіх охочих, як і всі минулі роки, не залишиться без головної запашної здоби. Тож охочі придбати чи замовити можуть звертатись уже зараз.
Всього ми виготовляємо до чотирнадцяти сортів хліба, а також іншу продукцію - десяток здобних булочних виробів, у тому числі пиріжки за різними смаками, реалізовуємо пряники, круасани, мафіни та інші смаколики. Сьогодні ви бачите, як виготовляємо такі сорти хліба як «Житній довгий» «Тернопільський», хліб який сьогодні має попит «Сирний». Кожен сорт вимагає певної технології, тож ми розраховуємо процес так, щоб враховувати й попит, і можливості підприємства, - говорить директорка Любов Сахненко.
Любов Станіславівна добре знає виробництво, адже працює на заводі вже понад 14 років.
Різні періоди роботи підприємства
- Ми пережили різні періоди та етапи. І приємні, пов’язані з розширенням виробництва, і складні, під час ковіду. І перевірки знаємо, і недобросовісну конкуренцію… Тоді думали, що це такі великі проблеми… Зараз ми залишились на Білопільщині фактично одні, але це не дуже радує, адже зменшилась кількість жителів, багато людей евакуювалось, споживання хліба зменшилось.
Передивились ми й наші закупки сировини для випікання хліба. Найголовнішу – борошно - зараз придбаваємо у місцевих виробників, у своїй Миколаївській громаді. Якщо підтримують нас, то і ми працюємо разом на громаду, - говорить Любов Станіславівна.
Перші години вторгнення
Згадує директорка і перші години вторгнення.
- Як тільки почула про вибухи в містах, подзвонили знайомі з кордону, то зрозуміла, що треба негайно робити запаси для виробництва. Подзвонив водій нашої хлібної машини та сказав, що завозив хліб у Рижівку вже через ворожий блок-пост. Дзвонили інші водії, які з четвертої ранку виїхали на маршрути й говорили, що дорогами вже рухається військова ворожа техніка і стоять блокпости.
Зі слів Любові Сахненко, коли вона зрозуміла, що завод може зупинитись, бо немає запасу дріжджів, хоча б на тиждень, зранку 24 лютого сіла у власний бус і поїхала в Суми на базу, забрати все, що там ще залишилось.
- Ми розуміли, що можемо потрапити в оточення і скільки в ньому пробудемо, невідомо. Не доїжджаючи кілометрів 20 до Сум, дорогу перекрила російська колона техніки. З’їхала на узбіччя, дивилась, як повз мене проїжджають десятки ворожих машин. Потім поїхала назад. Пізніше телефонує знайома: "Їдь, Любо, вже техніки немає". Я знову - за кермо. Назад уже поверталась через ворожий блок-пост. Їхала в машині сама. Дуже неприємне відчуття, коли тобі в обличчя ворог тиче автоматом, – згадує Любов Сахненко.
Жінка каже, що підприємство простоювало всього один день - 24 лютого. А вже з 25 хліб випікали на максимальних потужностях. Не працювали лише вночі – комендантська година і навколо селища постійно рухалась ворожа техніка. Люди боялись ходити темними вулицями.
Такий напружений графік тримався фактично до кінця березня, коли Сумщину нарешті звільнили.
На заводі випікали всього два види хліба, але змогли налагодити його доставку підприємцям та бюджетним установам.
- Громада ці тижні фактично перебувала в оточенні. Розраховувати доводилось на власні резерви. На місцевих млинах перемелювали на борошно зерно, яке надавали свої ж сільгоспвиробники. І на свої пекарні відвозили борошно та інші складові для виготовлення хліба. Розвозити вже готовий продукт допомагали як старости, так і підприємці. І найбільше доставляли хліба саме з Улянівки. Водії їздили в найнебезпечніші місця і з ризиком для життя привозили продукти. І сьогодні Улянівка привозить у нашу громаду чи не найбільше сортів хліба, - розповідає заступник голови Білопільської міської ради Володимир Відуєв.
Після звільнення області підприємство почало відновлювати асортимент випуску хліба і хлібобулочних виробів.
Тримаємось і працюємо
- За ці два роки маємо три найбільші наші досягнення. Перше – це збереження самого виробництва, друге – якість продукції, третє - збереження робочих місць, - говорить Любов Станіславівна.
Це підтверджують і працівники хлібозаводу.
Приміром, Галина Миколаївна Погуляка працює на заводі з перших днів його відкриття. Водій Сайко Юрій Петрович, який із перших днів війни та до цього часу під обстріли в Білопіллі довозить хліб до споживача.
- Улянівський хлібозавод – сьогодні бюджетоутворююче місцеве підприємство. За більш ніж 18 років діяльності цього підприємства – лише найкращі слова. Це і сплачені податки, які залишаються у громаді, і зайняті у виробництві місцеві жителі. Продукція має попит, люди знають сорти хліба, інші вироби.
За роки роботи жителі громади вже звикли до «улянівського хліба», який успішно конкурує з іншими заводами. Бюджетні заклади придбавають вироби цього підприємства. Фактично завдяки улянівським хлібопекарям ми пережили найважчі місяці вторгнення і наші люди не залишились без головного продукту. Зараз це підприємство виконує і соціальну функцію, тобто надає хліб і часто безплатно соціально незахищеним категоріям населення. Не можу не згадати і їхню волонтерську діяльність. Величезна подяка і шана нашим пекарям, - говорить Миколаївський селищний голова Сергій Пасько.
Цю продукцію знають не лише в Миколаївській громаді. Її постачають у Степанівську громаду, як у магазини, так і в заклади освіти, у Ворожбянську, Річківську, Недригайлівську, Путивльську та інші громади.
У Білопіллі не завжди можна навіть застати улянівський хліб
У базарний день в одному з магазинів міста питаю у продавчині Наталки:
- Улянівський хліб є?
- Вже майже весь розібрали. Ось залишилось кілька буханців «Сирного» та «Житнього довгого». Ми вже знаємо приблизно наших покупців. Тож розраховуємо, щоб і вистачило всім, і не залишався зайвий.
В іншому магазині улянівського хліба - ціла полиця.
- Найбільше беруть «Сирний», «Гурман», «Формовий». А це новинка - «Хліб зерновий». Думали, не піде, але люди скуштували та питають. Дуже смачний, - говорить продавчиня Галина.
Щодня з Улянівки в різні куточки Сумщини відправляють сім машин із найголовнішим продуктом. Його чекають і купують. А улянівські пекарі продовжують свою справу і запевняють: хоч би як там сталося, а без хліба нас не залишать.
