Сталість медіа - прояв стійкості журналістів
- Протягом останніх трьох років працівники ЗМІ в Україні невпинно працювали над тим, щоб боротися з дезінформацією, заохочувати свободу слова та надавати привабливий контент. Вони ризикували своїм життям, і довелося принести великі особисті жертви, щоб продовжувати виробляти якісну журналістику в ці непрості часи, - таке повідомлення з’явилось на сторінці DW Akademia.
Сьогодні в Європейській Комісії українські медійники та достойні особи зібралися разом із політиками ЄС, щоб обговорити, як вони можуть краще підтримати журналістику для захисту демократії в країні. Єдине, з чим могли погодитися медійники та політики, це те, що вільній та незалежній Україні також потрібна вільна та незалежна преса.
Серед учасників панельної дискусії - Микола Чернотицький (український громадський телеканал Суспільне), Henrik Huitfeldt European Union in Ukraine), Оксана Дякун, (Представник Єврокомісії від України), Nathalie Pauwels (DG Near, European Commission), Veronika Kucherchuk (European Endowment For Democracy Жанна Кавель (Репортери без кордонів/RSF) та журналістка Пулітцерівської премії Василіса Степаненко (20 днів у Маріуполі).
За три роки роботи зі ЗМІ з півдня та сходу України програма MediaFit підтримала понад 60 медійників та організацій у боротьбі з дезінформацією та просуванні свободи слова. Сьогодні програма, яка фінансується European Union in Ukraine та Bundesministerium für wirtschaftliche Zusammenarbeit und Entwicklung (BMZ) відзначає медіапрацівників 29 документальних фільмів, 30 подкастів, 29 мультимедійних онлайн-продуктів та 6 фактчекінгових проєктів, які були створені за допомогою MediaFit.
“Ви боретесь за свою свободу і за європейські цінності також. Зараз, як ніколи, важливо підтримувати ЗМІ в Україні", – сказав керуючий директор DW Akademie Карстен фон Нахмен працівникам ЗМІ на заході в Брюсселі.
Я особисто поспілкувалась із паном Карстеном. Він послухав про роботу прикордонних редакцій. Для багатьох жителів Європи наші розповіді про реальність життя це щось на зразок переказів фільмів жахів. Найчастіше нас питають: «А ви повернетесь в Україну? Там же небезпечно?». Але ж тут - наша робота, родини, наше життя. Тож я подарувала Карстену фон Нахмену календар із символічною назвою «Перемога», наші газети, а ще – уламки від снарядів, які знаходимо по місту.
Також у мене була розмова з директоркою з розвитку медіа Академії Deutsche Welle Наташею Шванке.
Не втрачала жодної можливості розказати про життя на прикордонні і пояснити, що сьогодні Європа допомагає не Україні, а передовсім собі.
Більшість моїх співрозмовників ні разу не сумнівались у необхідності допомогти Україні. Навіть пропонували залишитись в Європі й не повертатись у небезпечні місця. Наташа Шванке запевнила, що допомога і підтримка українських журналістів - це підтримка демократії, свободи слова. Україна бореться за своє право бути вільною країною, триває битва за цивілізаційні цінності проти диктатури та тероризму. Українські журналісти багато роблять для фіксації злочинів, для протидії фейкам і пропаганді, для об’єктивного висвітлення подій у своїй країні. І дуже важливо зберегти саме регіональні ЗМІ, які мають сторічні традиції й до яких - особлива довіра людей.
Передала я кілька екземплярів газети, малюнки дітей у Європарламент. Саме тут ухвалюються важливі для країни рішення про виділення допомоги, введення санкцій та привернення уваги до України. Якраз того дня в Європарламенті презентували фільм «20 днів у Маріуполі», який справив величезне враження на депутатів. Результат – низка рішень на користь України.
Продовження співпраці.
Директорка міжнародної програми Медійна Програма, Internews Gillian McCormack на підсумковому заході Event MediaFit звернула увагу на важливе питання: надання психологічної долпомоги журналістам, створеня умов для відпочинку і реабілітації тим, хто працює в зоні бойових дій, хто висвітлює війну в Україні.
Сьогодні саме Медійна Програма, Internews активно залучає у проєкти колективи редакцій, які живуть і працюють на кордоні і намагаються утримати медіа простір та навчатись новим формам роботи.
І, власне, наш випуск спецвипуску "Спільнопілля" став можливим саме завдяки співпраці х Медійною програмою Internews.
Унікальні історії українців, які залишаються сильними, попри все
Ще один європейський майданчик, де говорили про Україну та українських журналістів – Міжнародний журналістський фестиваль у Перуджі (Італія). Ось враження колеги, головного редактора львівського медіа «Твоє місто» Тараса Яценка.
«Поділюся однією маленькою (а може й зовсім не маленькою) перемогою. Кілька тисяч журналістів, редакторів і медіаменеджерів з усіх топових медіа світу. Найбільший щорічний медіа форум Європи (і, мабуть, світу) - International Journalism Festival in Perugia. (Міжнародний журналістський фестиваль у Перуджі). BBC, CNN, The Guardian, NYT, FT, The Economist і ще десятки відомих медіа брендів. Усі приїхали на 5 днів ділитися досвідом, навчатись, підіймати найважливіші питання. Ці люди щодня впливають на громадську думку виборців в усьому світі.
Але лише кілька з понад 200 панелей - з українськими учасниками чи про Україну. Для порівняння - панелей про Ґазу, Ізраїль і Палестину у 3-4 разів більше.
“Як думаєте, коли вже буде підписано мир? Ви ж готові віддати трішки своєї території росії заради миру? Коли, думаєш, це все завершиться?“- це і багато іншого нонсенсу питають у мене та інших українських колег круті медійники з різних країн.
“Ми не можемо упустити такого шансу, щоб повернути увагу світу до ситуації в Україні й нашої майбутньої спільної перемоги”, - подумалось мені, вибираючись до Перуджі. З’явилась ідея зробити щось особливе, що матиме реальний імпакт. І буквально за півтора тижня ми зробили крутезну друковану газету «Твого міста» англійською, де видатні українці розповіли про нашу міць на третьому році великої війни й запевнили ще раз у тому, що перемога буде за нами й що нас потрібно просто ще більше підтримати.
Свої Untold Stories from Ukraine (нерозказані історії з України) нам розповіли кікбоксер Олексій Ануля з Чернігова, який провів 10 місяців у російському полоні, волонтерка і письменниця з Харкова Анна Гін, співвласник «Нової пошти» В'ячеслав Климов, львівський ІТ кластер та SoftServe, Нобелівська лауреатка Леся Матвійчук, редакторка газети на Сумщині Наталя Калініченко, колектив якої досі продовжує працювати під обстрілами, які має область по 50 разів на день. А наш друг Joe Lindsley та експерт з дезінформації Єгор Брайлян розповів, як вишукано сьогодні працює російська пропаганда у країнах заходу. Друзі ж із Texty.org.ua пояснили, чого можуть навчитися західні армії в Україні.
На IJF Perugia ніколи не практикують поширення будь-яких матеріалів від видань. Але ми отримали ексклюзивний дозвіл і газету розмістили на всіх майданчиках фестивалю. Ми підрахували, що майже 700 примірників розібрали спікери та учасники події.
“Знаєш, що я зрозумів, прочитавши вашу газету, Тарас? Що головне для всіх зараз - дати Україні всю можливу зброю, щоб ви перемогли швидше!», - поділився за пивом ввечері редактор одного популярного національного європейського видання. У газеті такого прямого заклику ніде нема, але наші історії сили (а не жалю) справді можуть і далі надихати.
Із собою на інший континент наші Untold Stories from Ukraine (нерозказані історії з України) собі також забрали топи кількох найбільших tech-компаній світу, керівниця найкрутішої postgraduate програми журналістики зі Стенфорда та інші хороші люди.
Величезне дякую за участь у цій шаленій ініціативі Уляні Стельмашовій, Лані Жаб’юк, Софії Шавранській, Ірині Давосир, Адріану Шевчуку, а за підтримку - SoftServe Ukraine, Oleh Denys, Kateryna Glazkova та нашим європейським колегам, організаторам фестивалю!!!» - пише на своїй сторінці Тарас Яценко.
Журналістка Уляна Стельмашова, яка якраз і готувала матеріали в цю газету, теж поділилась досвідом роботи та враженнями.
«Вважаю, що кожен українець, який буває або живе за кордоном, має ставати амбасадором України. Коли Тарас Яценко запропонував поїхати на Міжнародну медіаконференцію в італійську Перуджу - я, не довго роздумуючи, погодилась скласти компанію його команді зі львівського медіахабу Твоє Місто. У Перуджі на декілька днів зібрались більше тисячі представників найвпливовіших медіа з усього світу, а нам, як українцям, це ще один шанс розповісти про ситуацію з війною і впливати на думки найвпливовіших медіа.
Ми придумали зробити газету з унікальними історіями українців, які залишаються сильними, попри все. Особисто я проти того, щоб українці ставали у позицію виключно жертви. Тому запропонувала загальну концепцію для газети: показати, що ми сильні й відповідно наша перемога посилить весь західний світ. Ну і взагалі треба посилювати віру західних суспільств, що спільними зусиллями терористичну росію можна перемогти.
Дуже добре тут працюють особисті історії. Я дуже вдячна всім героям, які погодились розповісти свої історії для цієї газети. Мені вдалось відшукати контакт чернігівчанина Олексія Анулі, який 10 місяців провів у російському полоні, пережив страшні катування, витримав це все і тепер допомагає витягувати з полону інших своїх побратимів. Історія до мурашок…
«Добре пам’ятаю, як у липні 2022, бувши у тюремній камері, я дав собі слово, що вийду і зроблю все можливе, щоб повернути на волю всіх, хто був зі мною у цьому пеклі. Цим зараз і займаюсь. У мене є чотири блокноти, де я детально розписую інформацію по кожному полоненому і схема того, як я можу їм допомогти», - розповів він. Завдяки свідченням Олексія, вже вдалось повернути до України 49 полонених.
Вдячна харківʼянці, письменниці, волонтерці Анні Гин, із якою говорила о 12 ночі, бо в Харкові дуже складна ситуація зі світлом і звʼязком. Анна залишається в місті, яке весь час - під обстрілами росії, допомагає військовому шпиталю і всім, кому може допомогти.
«Я не виїжджаю з міста, бо хтось тут має бути: коли вибух руйнує будинок, треба везти чай із бутербродами, теплі речі, допомогти розібрати завали, прибрати скло. Роблю це, бо шалено люблю своє місто», - каже вона.
А головна редакторка газети «Білопільщина» Наталія Калініченко живе на Сумщині за 7 км до кордону з Мордором, їй фактично з вікна вже видно цей Мордор. Вона навіть чує виходи артилерії з російської території й уже через декілька секунд «приходи» десь у себе на Сумщині.
«У нас за місяць в області було 1400 обстрілів, але журналісти працюють», - каже вона. Її газета продовжує виходити в паперовому форматі, працює сайт і вони на місці фіксують усі російські злочини.
У нашій газеті для Перуджі ще багато унікальних історій про стійкість. Італійські організатори медіаконференції любʼязно пішли нам назустріч, і завдяки дипломатичним здібностям Тараса, погодились, щоб газета була представлена в тому числі у людних місцях. Із сотень світових медійників подібний продукт на цьому форумі зробили тільки ми»- говорить Уляна.
Від себе додам, що привезла газету на Сумщину і передам у бібліотеку, залишу у наших редакціях. Дякую колегам за привернення уваги до прикордоння Сумщини.
Наш об’єктив фотоапарату передає правду
На фестивалі в Перуджі познайомилась із фотографами, які працюють у газеті The Guardian - Лоренцо Тондо та Алессіо Мамо. Обидва журналісти працювали в Україні й висвітлювали інформацію про перший рік війни.
На панелі «З України в Газу репортажі війни: слово і фото» фотографи розповідали про свій досвід роботи в Україні, про те, що бачили та фіксували злочини, про те, як разом з українцями переживали трагедію народу.
Показані кадри з Бучі, Ірпеню, Ізюма, Куп’янська, інших міст набагато більше свідчили за розповіді фотографів. Одне з завдань, яке вони ставили перед собою – розвінчати російські наративи, що ні в Бучі, ні в Бородянці не було вбито цивільних, що всі кадри сотень розстріляних і вбитих – це постановка і фейк.
І Лоренцо, і Алессіо підтверджували, що вони були свідками розкопок численних поховань у братських могилах і бачили, що масові вбивства – це реальність. Також вони розповідали історії деяких своїх фото, герої яких постраждали від війни.
Цікаво було слухати не лише розповіді фотографів, а й дивитись на реакцію зали, в якій зібралось понад 500 глядачів.
Сама зустріч відбувалась у найстарішому і найвідомішому місці Перуджі, палаці Пріорі.
Це найкрасивіша будівля на головній площі Перуджі. Великий палац в італійському готичному стилі кінця XIII - початку XIV століть, де раніше найбагатші та найвпливовіші жителі міста вирішували питання місцевого самоврядування. Унікальне місце, з фресками 13 сторіччя, зі сторічними стінами, які пам’ятають різні епохи. Тож почули ці стіни й про злочини росії проти України.
Панель велась італійською. Багато присутніх знімали відео на мобільні телефони. Я дивилась у залу і розуміла, що ця розповідь не залишає присутніх байдужими. Після презентації я поговорила з Лоренцо, розповідала про Сумщину. Він виявився обізнаним про нинішню ситуацію в Україні. Запитав, чи давно я звідти.
Я запросила його до нас в область, аби через об’єктив його фотоапарату світ дізнався про злочини ворога на нашій території.
Дякую за фото та переклад нашій землячці Тетяні Катуніній з Перуджі.
