І ще багато корисного, важливого і маловідомого для широкого загалу роблять працівники Сумського лісництва. Власне, з одним із працівників цього підприємства, а саме майстром лісу Віктором Карпенком, я добре знайома, і ми не один раз писали в газеті про цього мужнього чоловіка. Але попередні наші спілкування зовсім не стосувались його професійної діяльності.
Віктор, разом із кількома земляками, добре відомі всім жителям Рижівки, бо саме вони фактично врятували життя багатьом односельцям, вивозивши їх під обстрілами з села.
Віктор Карпенко допомагав не лише землякам евакуюватись із села, а й нині привозить у Рижівку їжу тваринам, які там залишились, вивозить деякі важливі для людей і забуті речі. А ще допомагає місцевим аграріям, бо з дитинства привчений до роботи в полі.
І лише через два місяці знайомства з Віктором Вікторовичем я особисто дізналась його основну
спеціальність і посаду. І побачила його у формі, дуже схожій на військову, але абсолютно мирної професії – лісничого.
В розмові ми з’ясували, що, окрім порятунку людей, волонтерства й іншої важливої роботи, у чоловіка є багато інших обов’язків. І головний із них – берегти ліс. Ця робота триває і під час війни.
- Війна дещо змінила умови роботи, але завдання залишаються як і раніше, - говорить Віктор Карпенко. - Я маю для обходу ділянку площею понад 600 гектарів. Це частина Білопільської та Ворожбянської громад. Звичайно, наша територія не така заліснена, як, приміром, Охтирка чи Ямпіль, але нам треба берегти і доглядати те, що є. А під час війни відповідальність за збереження лісу навпаки зростає. І його цінність теж. Наші ліси сьогодні - це не лише місце, де ростуть дерева і живуть звірі, це і оборонні та захисні місця, це і територія небезпеки через замінування та нерозірвані снаряди, які загрожують і людям, і тваринам. А ще – це цінна
деревина для будівельних потреб і технічна для опалення. Тож і я, і мої колеги постійно слідкуємо за тим, що відбувається на наших територіях і допомагаємо і людям, і тваринам, і лісу.
Ліс і прилегла до нього територія – це теж зона нашої відповідальності. Ну скажіть, як я міг залишити наших людей у Рижівці, коли почались постійні обстріли? Тож разом із хлопцями максимально вивозили їх у безпечні місця.
Кадри, де Віктор Карпенко і його небайдужі земляки майже під руки виводили з підвалів стареньких людей, побачили тисячі людей. Та і фото зі знищеної Рижівки обійшли всі телеканали. Чоловіки дуже ризикували.
- Ми всі ризикуємо життям щодня, живучи на території біля кордону. А з 24 лютого 2022 року наші ризики стали вдесятеро більшими. Я ж не просто місцевий житель, а й лісівник, тож добре знаю всі дороги і стежки і розумію, як краще і максимально безпечно вивезти людей.
Чи повертався у Рижівку після евакуації? Так, і не один раз. Там залишилось багато тварин. Деяких собак відв’язували на п’ятий день після того, як будинок покинули господарі. Тварин худих і виснажених врятували. Випускали з сараїв коней, кіз, корів... Приїжджаєш у село і бачиш, як безлюдними вулицями ходять свійські тварини. Та все ж найбільше просять люди привезти необхідні речі з будинків, які уціліли чи просто зробити фото хати і подвір’я. Це важко морально, бо ти розумієш, що в цій хаті, в цьому фото – всі спогади і пам’ять, все людське життя, всі мрії і надії на майбутнє... І саме зараз вчишся цінувати мир і людське життя.
У родині Капенків теж є втрати
- Так, у липні 2022 року ворог вбив мого батька Віктора Миколайовича, - продовжує Віктор Вікторович. - Вбив у дворі рідної хати, яку він будував і де ми прожили фактично все життя. Батько, я і моя сестра народились у росії, а через кілька років після мого народження переїхали в Рижівку, яка і стала нам рідною і залишається найріднішим місцем на землі. І саме з росії, формальної батьківщини батька, прилетіла йому смерть. Його вбив уламок від снаряда на
власному подвір’ї, коли тато хотів загасити полум’я. Загорівся трактор.
Для батька техніка – це святе. Він розумівся на всіх видах сільгосптехніки, більше 40 років пропрацював у місцевому господарстві і після виходу на пенсію не міг без роботи. Готувався до
жнив, але так їх і не здійснив... Але справу батька ми продовжуємо, намагаємось працювати на землі, яка ще залишилась незамінованою.
Як відновлюють ліси зараз
- По-перше, слідкуємо за використанням лісового фонду. Маркуємо дерева, використовуємо як промислову деревину, зрозуміло для чого – зараз винятково для будівництва укриттів та загороджувальних смуг, так і технічну – на дрова. На місці вирубаних засаджуємо нові. Приміром, торік лише я зібрав 300 кілограмів жолудів, які ми в лісництві пророщуємо і засаджуємо ними нові ділянки дубів. Не завжди вдається доглядати за висадженими ділянками.
Так шкода кількох гектарів молодих дубів, які від вибухів згоріли на самісінькому кордоні. Роботи вистачає, головне, зберегти життя лісу і людині. Втрачене відновимо після Перемоги, - переконаний маистер лісу Віктор Карпенко.
Не лише Білопільська дільниця Сумського лісництва працює над збереженням і примноженням лісового господарства. Лісничий Сумського лісництва Роман Чубун не приховує тривоги за життя і безпеку своїх колег.
- У нашому відділені працюють мужні і професійні люди, які завжди готові, іноді з ризиком для життя, виконувати поставлені завдання. Найбільше загроз зараз на прикордонні. Але жодного дня працівники не полишали свою територію. Не можу зараз розповісти про всі їхні обов’язки і все, що довелось їм робити на цих територіях, але повірте, їхня мужність заслуговує на найвищі нагороди.
Всі розуміють, що наші лісівники бачать і знають усе, що відбувається на їхніх територіях. І допомагають організовувати захист та оборону в силу своїх можливостей із перших днів війни.
Разом із тим, ми працюємо і виконуємо свої основні зобов’язання: зберігаємо ліс і використовуємо його якомога ефективніше. Фіксуємо злочини ворога на наших територіях.
Дуже багато замінованих ділянок, часті пожежі знищують насадження. Навіть потрапляння уламків у стовбур дерева – це теж збитки.
Зараз, коли ми заготовляємо деревину, трапляються «знахідки» минулої війни, 80-річної давнини. Спилюємо дерево, яке за зовнішніми ознаками можна використовувати як промислову деревину, розпилюємо – а в середині уламок від снаряду минулої війни. Все, дерево списуємо як технічну деревину. Важко уявити, скільки пошкоджених дерев залишиться після нинішніх боїв.
Тож зберегти і примножити лісовий фонд – наше завдання.
Торік ми зібрали та проростили 2,5 тонни жолудів. Питомник із молодими саджанцями ми доглядаємо і молоді дубки висаджуємо на нових ділянках. Ми зберегли робочі місця, забезпечуємо реалізацію деревини, отже – сплати податків.
Кілька наших колег сьогодні мобілізовані і захищають нас на передовій. Ми допомогли нашим колегам зібрати все необхідне для несення служби, і зараз допомагаємо, якщо у хлопців виникають потреби.
Підтримка Сил оборони не обмежується підтримкою колег. Ми всі мешкаємо на прикордонні і наше спільне завдання – максимально захистити нашу область, сприяти будівництву укріплень, надавати іншу допомогу. Кожен наш працівник добре розуміє, що лише разом, спільними зусиллями, кожен на своєму місці може наблизити перемогу. Що ми і робимо.
Фото з архіву Віктора Карпенка.
