Усе своє життя вона пов'язала з Ганнівсько-Тернівською школою. Спершу навчалася, а потім 42 роки пропрацювала у своїй рідній школі.
- У 1941 році, після іспитів, наш 9 клас поїхав на екскурсію, точніше, пішли до міста Ромни Сумської області. Там добували нафту. Повернулися додому 20 червня, а 22 червня прийшло письмове повідомлення (радіо тоді ще не було) про початок Другої світової війни на території нашої держави. Навчання в 10 класі так і не розпочалося, - згадувала вчителька.
Згадувала Ганна Дмитрівна й те, як вони, тоді ще учні, вивантажували цеглу, коли будувалося приміщення нової школи.
Ганна Дмитрівна Євтушенко, Віра Іванівна Величко та Олександра Іванівна Вощенко . 1967р.Фото: Супрунівський Будинок культури та бібліотека
У 1944 році, після закінчення педшколи в місті Білопілля, за направленням райвно Ганна Дмитрівна їде працювати на Західну Україну. А вже з 1946 по 1988 рік працює у своїй рідній - Ганнівсько-Тернівській.
За своє вчительське життя Ганні Дмитрівні довелося працювати і класоводом, і вчителем біології, і вчителем німецької мови. Рік у рік була класним керівником. Та хоч би який предмет викладала - праці себе віддавала сповна.
1961 рікФото: Супрунівський Будинок культури та бібліотека
А доводилося працювати у важкі повоєнні роки. Голод, розруха й босоногі школярики, котрі ховали свої ноги від об'єктиву, коли фотографувалися на згадку. Навчання проходило у дві зміни при гасовій лампі, у напівтемному шкільному приміщенні. Та молода вчителька тепло свого серця віддавала їм, своїм вихованцям.
Роки летять невпинно. Учні Ганни Дмитрівни вже давно стали дорослими - мають уже мають своїх онуків. Але мені здається (ні, я точно знаю!) - пам'ятають свою вчительку, яка знайшла свій вічний спочинок на сільському цвинтарі в селі Ганнівка Тернівська. Поховали її доньки у своєму рідному селі (бо так хотіла мама) поряд із чоловіком.
Світла пам'ять учительці...
Наталія Боровик.
