23 жовтня у Сумах попрощалися з солдатом Сергієм Холявкою, який загинув на російсько-українській війні. Житель Іскрисківщини, стрілець-помічник гранатометника десантно-штурмового батальйону загинув 17 жовтня поблизу населеного пункту Черкаське Порічне Суджанського району курської області.
“Син мій…36 років. Школу закінчив, потім технікум і інститут. Останній курс він не завершив, на комп'ютерника. Така війна, жорстока. Хай ніхто не ховає своїх дітей”, – говорить батько загиблого захисника Микола Холявко.
- Пам’ятаю Серьожу з дитинства, ще коли їхня вчителька приводила діток до бібліотеки. Ми ж зі школою добре співпрацювали, і вчителі з класами приходили, і мене запрошували до школи. Тож, коли доводилося обирати книги до душі, зазвичай Серьожа віддавав перевагу книгам про різну техніку, транспорт, комп’ютери, ремонти… Дуже він цим цікавився.
Взагалі, хороша в них родина. Мама Тетяна Анатоліївна працювала в училищі викладачем математики, тато Микола Петрович – на залізниці. Їх у батьків двоє було – старший Коля та менший Сергій… Хлопці завжди дуже добре розбирались у техніці та в комп’ютерах. У Серьожі в гаражі було так багато різних машин, моторів, комп’ютерів! Він увесь час щось ремонтував, лагодив, - згадує колишній бібліотекар Раїса Петрівна Бабак.
Як розповідає жінка, після закінчення інституту Сергій Холявко влаштувався працювати землевпорядником у сільську раду.
- Якось попередній землевпорядник мав виходити на заслужений відпочинок, тож я і порадила колишній голові сільради, аби взяла хлопця на роботу. Бо, окрім своїх безпосередніх обов’язків, і чоловічу роботу міг зробити: чи дров нарубати, чи траву покосити на території, та й раптом що – комп’ютер полагодити, щоб не везти його з сільради в Білопілля чи в Суми.
Та й мені він завжди допомагав, коли в бібліотеці з’явилась комп’ютерна техніка, і чоловікові моєму, який на той час працював викладачем в училищі. І підкаже, і порадить, і навчить. І в сільраді теж завжди вся техніка була налаштована, відремонтована, - говорить Раїса Петрівна.
За кілька років посаду землевпорядника в сільській раді скоротили, тож Сергій поїхав працювати до столиці.
- Та коли приїжджав додому, завжди приходив, допомагав із комп’ютерами, якщо виникала така потреба. Ніколи не відмовляв у допомозі, бо доброю був людиною… Тихий, неговіркий, але дуже чуйний і безвідмовний.
А потім – війна… На початку серпня цього року Сергій приїжджав додому, на поховання свого друга Колі Алтиєва, який загинув на Донеччині. А вже в кінці вересня ми дізнались, що Серьожі вручили в Києві повістку. І досі не розумію, як людина, яка свого часу навіть не проходила строкову службу, так швидко опинилась на курському напрямку… Талановитий хлопчик, який розумівся у комп’ютерній техніці, міг би стати дуже корисним у цій галузі навіть на війні, якщо пройшов би відповідне навчання. Хоча може й проходив, хто його зна, та чи можливо це за якісь два тижні?
Сьогодні родина Сергія проживає в Сумах, звідти родом його мама Тетяна Анатоліївна. Батьківську хату в Іскрисківщині розбив російський снаряд.
- Не встиг Серьожа за життя обзавестися дружиною та дітками. І ніколи вже їх не матиме… Серце рветься від усвідомлення того, що війна забирає наших воїнів, наших молодих земляків, яким би тільки жити… - говорить пані Раїса.
Загиблого захисника поховали на Баранівському кладовищі. Сергію Холявці навічно залишиться 36 років.
