16 листопада – чудова нагода сказати слова вдячності всім, хто забезпечує нам спілкування на відстані, хто робить доступним радіосигнал та дає можливість дивитись телевізор і користуватись Інтернетом.
У цих галузях працює не так вже й багато людей, але будь-який збій у роботі цих служб ми
відчуваємо одразу і через п’ять хвилин після того, як зникає мобільний зв’язок, відчуваємо себе немічними та безпорадними. А пам’ятаєте, як ми переживали ті кілька тижнів, коли не працювала Укрпошта в місті? Коли почитаєш коментарі місцевих груп, то одне з найпопулярніших питань «Чи працює Інтернет?»
Сьогодні ці галузі у нас на прикордонні не просто стратегічні, а життєво важливі для кожного з нас. З усією повагою і шаного до телевізійників та радійників, особливі слова сьогодні скажемо нашим поштовикам.
Наші відділення Укрпошти, які ще залишились на Білопільщині, працюють скоріше «не завдяки, а всупереч». Реформування поштового зв’язку (це не лише моя думка) - це планомірні кроки до його знищення. Закриваються стаціонарні відділення, пересувні поштові відділення викликають більше обурення у людей та відмову від користування послугами Укрпошти.
Машина, яка пронеслась по селу і має всього пару годин на обслуговування таких сіл як Куянівка чи Кальченки, це передовсім, скажу по-старому, листоноша, яка має і пенсію віддати, і посилки, і прийняти комунальні платежі, і щось продати, і зробити купу інших справ, стоячи на вулиці. І доїхати розбитою дорогою в дощ, сніг, під час обстрілів...
Тут же товпляться ті, хто зумів дійти до так званої «точки». На жаль, не в змозі, через реактивний графік, бо за день треба об’їхати до десяти населених пунктів, доїхати до будинків, де живуть пенсіонери, які чекають вдома пенсію чи газету.
Пересувні відділення взагалі не зацікавлені у передплаті газет, бо люди не завжди можуть прийти щотижня пару кілометрів до «точки», аби забрати газету. Є варіант, що її вивантажать у сільській раді чи іншому приміщенні, тоді можна піти і забрати за кілька тижнів з «дуже свіжими» новинами.
Не краща ситуація і там, де є стаціонарні відділення. Приміром, наше Білопілля. Замість чотирьох листонош працює три, замість чотирьох операторів працює начальник і заступник на касі.
У відділенні майже завжди черги, бо альтернативи доставки будь-якої кореспонденції чи посилок у місті немає. Працює відділення навіть під час вимкненння світла, вдень це непросто, бо всі вікна забиті плитою. І вдень тут темно, доводиться вмикати ліхтарі.
Чи всі містяни задоволені роботою пошти? Нарікань багато: чому не носять вчасно газету, чому не отримала посилку, чому велика черга… А разом із тим, четвертий місяць відділення шукає двох операторів поштового зв’язку (робота у відділенні) і другий місяць шукає листоношу. Це при тому, що у коментарях місцевих пабліків постійно лунають скарги, що у місті немає роботи.
За словами начальниці відділення Валентини Усикової, працевлаштування офіційне, з усіма відповідними виплатами та страхуванням.
Незважаючи на всі труднощі, у відділенні залишаються працювати віддані люди. Велика їм подяка!
З не меншими труднощами стикаються і поштарі Ворожби.
Не все так просто і в Миколаївській громаді, бо величезна територія і зменшена кількість листонош.
Ми можемо по-різному ставитись до пошти, але, переживши кілька тижнів її відсутність у Білопіллі, розуміємо, яка це важлива служба. Тож вітаємо з професійним днем усіх, хто причетний до цієї служби. Бажаємо безпечної роботи, вдячних клієнтів, родинного щастя і перемоги всім нам.
Із повагою головний редактор газети «Білопільщина» Наталія Калініченко.
