З нагоди Дня волонтера ми спілкуємось із заступником голови ГО «Сумський бабський батальйон – Тил» Віталією Веремієнко.
- Коли була заснована ваша організація і яку мету ставила на початку?
- ГО «СББ-ТИЛ» була заснована ще у 2014 році, але існувала вона тоді як волонтерська ініціатива і була зорієнтована на виготовлення маскувальних сіток і швейному виробництві саме для потреб Збройних Сил України. Офіційно ми зареєстровані у травні 2022 року. Мета організації після її реєстрації не змінилася. Як і раніше, виготовляємо маскувальні сітки, збираємо допомогу тощо.
Після реєстрації отримали більше можливостей працювати офіційно і залучати кошти благодійників і іноземних інвесторів. Ми шукали і шукаємо спонсорів, благодійників і, звичайно, звітуємо про це все.
Саме з моменту державної реєстрації почалась найактивніша наша діяльність. Ми знайшли партнерів майже по всій Україні. Це, перш за все, наші рідні кияни - Благодійна організація «Благодійний фонд «ДФТГ Т2», Громадська організація «Стоїмо», Громадська організація «Фенікс Черіті». Це Благодійна організація "БФ "ЮНІТІ" з Кіровоградщини, Благодійна організація «Сім’я Христа» з Франківщини. І багато-багато інших.
Крім того, почалась міжнародна співпраця. Це було певне випробовування, ми хвилювались, чи все нам вдасться. Коли завозили з-за кордону першу машину гуманітарного вантажу, не розуміли, які наслідки і виклики нас чекають. І в хорошому сенсі слова, і в негативному. Ми опанували роботу з благодійними вантажами, навчились працювати з деклараціями, відстежувати всі зміни і вимоги законодавства до завезення волонтерської допомоги. Це окрема тема. На жаль, не завжди приємна. Але ми працюємо з іноземними партнерами і далі. На даний час, лише торік, на Сумщину ми завезли більше 300 тон гуманітарного вантажу. Зараз наші наймасштабніші благодійники та партнери – це німецький фонд «Синьо-жовтий хрест» та італійський фонд, який називається «Волонтерська сотня Брешії».
Не менш важливою є допомога від окремих людей, які живуть у Швеції, Італії, Франції, Швейцарії. Ця мережа благодійників постійно збільшується, як і перелік країн, де вони живуть. Також відгукуються на наші прохання благодійні організації з інших регіонів України: Львівщини, Франківщини, Київщини.
Не можу не згадати наших земляків, жінок і дівчат, які виїхали за межі України після 24 лютого 2022 року. Вони живуть по всьому світу: у Німеччині, Швейцарії, Швеції, Франції, Польщі, але душею і серцем залишились в Україні. В багатьох із них чоловіки, сини воюють, тут залишились родичі. Ці люди не байдужі до долі країни, завжди гостро реагують на наші потреби, намагаються допомогти і допомагають. Організовують навколо себе мініволонтерські центри і залучають туди як українців, так і жителів країни, які нас підтримують. Саме така співпраця і допомагає нам вирішувати головні питання.
Перший напрямок роботи – це забезпечення наших сил оборони, посильна допомога тим, хто нас захищає на фронті. Постачаємо бійцям усе – від шкарпеток і футболок до генераторів і води, від маскувальних сіток до медичних сумок, одягу, засобів гігієни, продуктів харчування тощо.
Другий напрямок – опікуємось пораненими бійцями в наших лікарнях та шпиталях: надаємо лікарням області необхідне для якісних медичних послуг, іншими словами через благодійників хочемо в силу можливостей покращити матеріальну базу місцевих лікарень, передаємо туди від тумбочок до дороговартісного обладнання.
Хочу згадати ще один напрямок - це забезпечення об'єктів критичної інфраструктури генераторами, іншими засобами, які дозволяють зберегти стабільність роботи цих об’єктів під час вимкнення світла та інших непередбачуваних обставин.
- Кого залучали до роботи і з ким працюєте зараз?
- Організація працює не лише в Сумах, а в усій області. Ми допомагали відновити матеріальну базу Недригайлівської, Білопільської, Роменської лікарень.
Працювали з Роменськими школами, замінювали там меблі, доставляли генератори. Енергонезалежність - гостра проблема в перший рік повномасштабного вторгнення. У 2022 році надали потужні генератори Білопільщині, зокрема, для потреб Рижівки. Тоді разом із місцевою владою намагались максимально зробити все можливе, щоб забезпечити водопостачанням жителів Рижівки. Сподіваюсь, що генератори ще служать жителям Білопільщини.
- Як виявляєте потреби і де берете допомогу?
- Потреби визначаються за кількістю запитів. До нас звертаються як усно, так і листами. Йдуть до нас і працівники шкіл, лікарень, військових частин. Для більш детального з’ясування потреб військових ми плідно співпрацюємо з Командуванням сухопутних військ. Оперативно дізнаємось, що критично необхідно тому чи чи іншому підрозділу і стараємось своїми волонтерськими силами закрити ті прогалини, які не встигають зробити централізовано.
Одним із досягнень нашого центру є придбання через благодійників декількох автомобілів швидкої допомоги, завдяки яким доставляють поранених на стабпункти та в лікарні. Також для Сумщини дуже став у нагоді евакуаційний автобус, яким вивозять людей із небезпечних територій.
- Скільки годин на день (тиждень) займаєтесь цією роботою?
- Ну, якщо визначати, скільки годин ти витрачаєш саме на роботу у волонтерському центрі, то це без перебільшення 24 на 7. Це не означає, що я і мої колеги живемо у волонтерському центрі, але це і виїзди в бригади, і робота з документами, і постійний прийом телефонних дзвінків «Нам треба ковдри, нам треба генератор, нам треба...». Встигаємо записувати і одразу шукаємо, де взяти необхідне і як його доставити. Це відбувається впродовж року і цілодобово.
Часто говорять, що волонтерство це покликання. Так, дійсно, це покликання та певний спосіб життя. За цей час ти змінюєш коло спілкування, режим дня, звички, вчишся тому, чого раніше не просто не робив, а навіть не знав про існування такої діяльності.
Особисто для мене, волонтерство - це спосіб зберегти своє ментальне здоров'я, скажу простіше - це захист від того, щоб, як кажуть у народі, «дах не поїхав». Якщо сидіти і впродовж кількох днів читати все оте інформаційне сміття, яке ллється нам з усіх ретрансляторів, слухати всі «охи та ахи», обговорювати «розклади наступів на Сумщину», то за кілька днів, а тижнів точно, можна вже йти до психіатра.
Маєш тривожність, страх, сумнів, зайві проблеми – приходь у волонтерський центр. Тут усе «лікується». Сьогодні поспілкувались із військовими, які приїхали з передової, і ти реально бачиш і чуєш, що там відбувається. Десь картина страшніша, ніж пишуть у ТГ, десь навпаки, йде нагнітання, але саме спілкування, їхня віра в Перемогу, їхня впевненість і оптимізм надихають і змушують забувати свої тривоги і проблеми.
Коли допомагаєш родині, яка все втратила, і чуєш про їхні проблеми, тоді вже власні не такі і глобальні. А після відвідин госпіталів, лікарень взагалі думаєш, який ти щасливий, у тебе все неушкоджене і ти живий. Тож волонтерство – це ще і психотерапія та певний «заряд бадьорості» і, звичайно, спілкування.
Важко порахувати, скільки у мене зараз нових друзів, нових знайомств і які ми сильні, коли разом.
- Яка найкраща для вас подяка?
- Найкраща винагорода для волонтера - це розуміння того, що він встиг, що наша допомога була вчасною. Важко визначити, що іноді важливіше: генератор, дрони чи тепла білизна. Ми не вважаємо, що важлива лише глобальна, дороговартісна допомога. Іноді шкарпетки та ковдри теж рятують, якщо не життя, так здоров’я точно. Також бійцям треба відчувати підтримку і взаємозв’язок із «великою землею», розуміти, що їх чують і не залишають без уваги.
Різними є подяки та іноді неочікуваний зворотній зв’язок. Згадаю один випадок. У 2022 році ми промисловим способом шили і передавали бійцям одяг і спорядження: фліски, шапки, рукавички, куртки. І за окремими викройками шили хлопцям сімейні труси навмисне яскравих кольорів або з тканини з яскравими малюнками. Хлопці завжди жартували, коли відкривали ящики з одягом і знаходили «наші труселя», так жартома називали наш виріб. Сміялись, фотографували, казали, що такі труселя їх надихають і зігрівають…
І от відправили ми чергову передачу підрозділу, який у 2022 році звільняв Харківщину. Через кілька днів отримуємо голосове повідомлення, в якому бійці повідомляють, що звільнили Балаклею і допомогли їм... наші труселя! «Вони нас надихнули! Хіба ми могли в таких красивих відступити?!». Ми, звичайно, посміялись, але насправді розуміли, що бійці задіяні у важливій операції і вона пройшла успішно.
Так от саме такі моменти роблять нас щасливими і дають наснаги рухатись далі. Звичайно, головне наше завдання – врятувати всіма можливими і доступними способами життя і здоров’я бійців, що вся наша команда і робить. Дякую всім, хто нам допомагає і запрошую небайдужих долучитись до нашої роботи.
Фото з архіву В.Єремієнко.
