Староста Рижівського старостату Сергій Анікін, як і всі інші жителі цього старостату, зараз
евакуйований. Рижівський старостат – перший у нашій громаді, де офіційно оголошено евакуацію. Її розпочали з травня 2023 року.
Найближче до кордону з рф розташоване село Рижівка, тож і обстрілів у ньому - найбільше
- Торік у травні ми вперше зіткнулися з питанням офіційного переміщення людей у безпечні місця, - говорить заступник Білопільського міського голови Володимир Відуєв. - До травня 2023 року, на жаль, мали досвід порятунку жителів села Волфине. Це село фактично було знищено ще у січні 2023 року. Тоді ми разом із місцевими перевізниками, волонтерами, працівниками Павлівського старостату, вивозили людей, знаходили їм житло в безпечних місцях. Тоді ні про яку офіційну евакуацію, виплату коштів евакуйованим не йшло й мови. Люди рятувались, як могли. І треба віддати належне всім службам, які спрацювали організовано: під час вивезення фактично ста родин усі залишились живими.
Сьогодні волфинці «розкидані» по всій Україні і світу. Села не існує. Воно спалене і повністю зруйноване. Починаючи з квітня 2022 року, постійно перебувають під обстрілами фактично всі прикордонні старостати, а в п’ятикілометровій зоні це майже 20 населених пунктів.
З 2023 року обстріли Рижівки посилились. Від осколкового поранення загинув місцевий житель Віктор Карпенко. Були поранені інші люди, зруйноване та пошкоджене житло. Ситуація загострювалась. І у травні 2023 року було оголошено примусову евакуацію.
- Не всі жителі одразу погодились виїжджати. Залишались жити в селі фактично другий рік без електрики, без транспортного сполучення, майже без зв’язку. Навіть після потужних обстрілів, руйнувань будинків ремонтували і залишались. У першу чергу до кінця 2023 року ми вивезли всі родини з дітьми, - розповідає заступник міського голови.
Критичний січень-лютий 2024 року не залишив людям вибору
З початком 2024 року безпекова ситуація у Рижівці загострилась. За тиждень березня 2024 року фактично знищено село. Розбитий будинок культури, сільська рада, згоріла школа…
- КАБи, артилерія, дрони… Важко сказати, з яких видів зброї не обстрілювали наше село, - говорить староста Сергій Анікін. - Найважче в ці дні було вивозити маломобільних людей, людей похилого віку. Вони сиділи в погребах по кілька днів і коли їх звідти виводили, то деякі не могли і ходити. З ризиком для життя і тих кого вивозили, і тих хто вивозив, все таки ми врятували людей. Між прильотами вивозили з села, а потім пересаджували в інші машини і вже доставляли у Білопілля та інші населені пункти.
Працювали винятково місцеві перевізники волонтери. Жодна рятувальна чи правоохоронна служба у Рижівку не приїжджала. В ті дні я не спав майже дві доби, сам приїхав у Білопілля і не знав, де зупинитись, бо з Рижівки виїжджав фактично останнім. Тоді, на початку 2024 року, ще не було ні обладнаних приміщень для переселенців, ні допомог. Люди знаходили житло самостійно, когось забирали родичі, комусь знайомі віддавали квартири, хтось придбавав помешкання і облаштовувався на новому місці.
Родина Ємельяненків виїхала з села однією з останніх
- Коли вже пошкодили нашу кухню, ФАП, на село цілодобово летіли бомби і ракети, лише тоді ми з чоловіком виїхали, - говорить Наталія Ємельяненко, колишній фельдшер Рижівського ФАПу. - Їхати в інший регіон не хотіли. Вважали, що у Білопіллі буде безпечно. Тут живуть діти, онуки. Тут є знайомі і тут знайшли місце роботи. Діти допомогли придбати будинок. Ми вже почали потроху облаштовуватись, навіть грядки посадили, і через кілька тижнів знову прильоти. Ракета вдарила по нашому подвір’ю, пошкоджені вікна, грядки. Але вже більше нікуди не поїдемо. Будемо жити тут, людям треба допомагати і в Білопіллі. А ще ми не полишаємо надії повернутись у рідне село, навіть зруйноване, Ми його відбудуємо, - рішуче налаштована Наталія Володимирівна. Така родина не одна.
Далеко виїжджати від села люди не хочуть
- Коли мої земляки виїжджали з Рижівки, то всі сподівались, що скоро війна скінчиться і можна буде повернутись додому, тож і не хотіли далеко їхати, намагались оселитись «десь поближче», в Білопіллі, Білопільській громаді, в Сумах, - продовжує розмову Сергій Анікін. - Я, власне, з родиною теж залишаюсь у Білопіллі. Тут проводжу прийом громадян, яким допомагаю оформлювати різні види допомог, довідки, збирати інші документи. Разом зі мною працює спеціаліст відділу надання адміністративних послуг Галина Іванівна Літвінова, інші рижівці, які забезпечують землякам оформлення документів, надання гуманітарної допомоги, всіх видів соціальних послуг.
Багато земляків хочуть приїхати в Рижівку, забрати деякі речі чи подивитись, в якому стані їхні будинки. В селі залишилося кілька осіб, яких ми сподіваємося все ж евакуювати. На жаль, сьогодні в’їзд в село заборонено з міркувань безпеки. Територія навколо замінована. Ведуться активні бойові дії.
Ворог продовжує бити по селу, хоча там уже нікого немає
- Разом із керівництвом міської ради радимо всім рижівцям все ж виїжджати в більш віддалені місця, аби уникати повторних обстрілів і небезпеки, - продовжує Сергій Анікін. - Сьогодні наші земляки мешкають у більшості на Білопільщині, в Білопільській, Миколаївській, Річківській, Буринській, Сумській громадах.
Є люди, які виїхали на Полтавщину, Харківщину, Вінничину, Хмельниччину. Деякі родини мешкають за кордоном, Більшість не втрачає зв’язок одне з одним. Переписуються, телефонують, діляться адресами, де можна отримати гуманітарну чи грошову допомогу.
На сьогодні поки що не передбачена компенсація за знищене житло, бо не врегульований механізм подачі документів без обстеження комісії. Виїхати туди вона не може і зібрати свідчення про зруйноване житло та занести їх у реєстр також неможливо. Тож більшість чекає змін у законодавстві, коли можна буде оформити виплати без виїзду комісії на місце руйнування.
Я щиро бажаю всім своїм землякам міцного здоров’я, триматися, підтримувати одне одного в цей нелегкий час, допомагати. Ми обов’язково переможемо, вистоїмо і повернемось у нашу Рижівку.
З усіма питаннями жителі Рижівського старостату можуть звертатись у кабінет 21 Білопільської міської ради.
Фото з архіву редакції та Сергія Анікіна.
