Від ускладнень, викликаних пораненням, на 30-му році життя помер ветеран війни Сергій Пашков. Цього хлопця в Білопіллі знали всі. У 2014 році разом із його родиною переживали й збирали кошти на лікування, точніше – на виживання. Наслідки поранення, яке навіть багато лікарів вважали несумісним із життям, лікували майже рік.
Не раз, але так, щоб ніхто не чув і не бачив, у мами Ірини Миколаївни опускались руки, і порожнеча відчаю ятрила душу. Ускладнення, фактично "зібраний" по частинах організм, десятки операцій, години наркозу, різні прогнози лікарів...
- Від дитини залишилась лише тінь, - колись сказала мені Ірина Миколаївна на моє питання «Як Сергій?».
Тоді здавалося, що все місто бажає Сергію одужання, і новини про його стан обговорювались всюди. Вперше після поранення ми опублікували фото Сергія з госпіталю, коли йому виповнилося 20 років.
Але попереду було ще багато фізичних страждань, адже хлопцю довелося жити в новій реальності. Але жити…
Коли Сергій повернувся в Білопілля і почав з’являтися на вулицях, я спостерігала, як усі перехожі йому просто усміхалися, віталися, навіть якщо й не були знайомі.
Сергій вийшов на роботу в управління соцзахисту, навчився керувати авто, вступив до юридичного вишу. У Білопіллі зустрів своє кохання – Надію.
Сергій та Надія Пашкови
У нашому редакційному конкурсі «Прекрасні фотомиті» фото весілля Пашкових набрало найбільше голосів. Ми всі раділи за цього мужнього хлопця і його кохання.
Надія подарувала йому не просто надію на щастя, а й справжнє щастя – донечку Лілю.
- Війна перекреслила всі мрії наших дітей, - говорить батько Надії Михайло Руденко. - Скільки вони всього планували і хотіли разом досягти. Сергій закінчив навчання в юридичному виші. До останнього хотів залишатися в Білопіллі. Казав, що це найкраще місто, і його майбутнє саме тут. Влітку минулого року ми ледь умовили виїхати дітей із міста, передовсім заради безпеки онучки.
І саме в Одесі здоров’я Сергія погіршилося, і колишні поранення далися взнаки. Зараз важко сказати, чи все можливе зробили лікарі, чи можна було б уникнути непоправного…
Ми не уявляємо нашого життя без Сергія. Для мене він був і назавжди залишиться рідним сином. Розумний, щирий, люблячий батько і чоловік...
Сергій та Надія Пашкови
За свої тридцять років пройшов Майдан, звідти пішов у 2014 році добровольцем у Нацгвардію.
Вижив після фактично смертельного поранення. Знайшов себе в цивільному житті. Безмежно любив своїх дівчат: дружину і доньку, з повагою ставився до батьків, цінував друзів. Не можу говорити про нього в минулому часі…
Однокласники Сергія, з якими він вчився в Білопільській школі №1, просто в шоці.
- Не можу повірити, що Сергій уже ніколи не подзвонить і не напише повідомлення, - говорить Анастасія Заріцька. - Ще кілька днів тому він переписувався з однокласниками і нічого про погіршення здоров’я не казав.
Я з Сергієм вчилась в одному класі 11 років. Згадувала наше навчання всю ніч, бо від такої новини не змогла заснути. І знаєте, не згадала жодного випадку, коли б Сергій когось образив чи нагрубив. Завжди щирий і відкритий, добрий і вихований. Часто рятувався почуттям гумору, жартував і підтримував інших.
Разом з усім класом переживали за Сергія, коли він отримав поранення. Збирали кошти, писали йому повідомлення. Навіть у важкий для нього час, коли він лежав після поранення вдома, не впадав у відчай. Ми приходили його провідувати, підтримували.
Війна не залишає в спокої жодну родину, забирає найцінніше – життя. Важко з цим змиритися і згадувати близьких тобі людей у минулому часі. Але пам’ятати кожного – наш обов’язок. Царство тобі небесне, наш друже і однокласнику!
