Білопільський міський голова Юрій Зарко - про підсумки візиту до США. Наша розмова відбувається в дні, коли весь світ обговорює зближення росії та США, «зраду» партнерів України, висловлюють розчарування політикою президента США. Після читання всіх новин саме час прямувати у «помиральну яму», а ми – спілкуємось про враження від перебування в Америці.
Юрію Васильовичу, як потрапити в США і на важливі та престижні зустрічі?
Для цього треба «небагато»: отримати візу в США, знати мову, мати там друзів і можливість представляти ту чи іншу організацію, приміром, Білопільську громаду. Такі візити плануються заздалегідь, узгоджуються з приймаючою стороною, купуються квитки, і вирішується багато інших організаційних питань.
Окрім того, у Вашингтоні триває Український тиждень — серія заходів, спрямованих на зміцнення українсько-американських відносин та мобілізацію міжнародної підтримки України. Український тиждень у Вашингтоні співпав із низкою інших важливих подій, як-от Національний молитовний сніданок за участі президента США, зустрічі з українською діаспорою та інші події, що відбувалися в цей час.
Зараз багато обговорень Національного молитовного сніданку за участі президента США, в основному через вартість «запрошень». Називають цифри до 100 тисяч доларів...
Америка дуже релігійна країна, і питанням віри, духовності там приділяється величезне значення. Вплив на суспільство пастирів, церковних діячів не менший, ніж політиків. Під час служб у церквах (чи після них) вирішується багато важливих питань. Кожен політик чи бізнесмен має свого духівника і обов’язково щонеділі відвідує служби. І це не для афіші чи
реклами. Так влаштоване їхнє життя. Тож Молитовні сніданки є частиною суспільно-політично-духовного життя.
Цього разу у готелі Хілтон у Вашингтоні під час цього сніданку були присутні до 3 тисяч людей. Близько 70 - з України. За офіційними даними, це 37 депутатів Верховної Ради, українські чиновники, предстоятель ПЦУ Епіфаній, інші релігійні й громадські діячі. Трамп поділився з присутніми особистими переживаннями наближення до Бога після двох замахів під час передвиборчої кампанії 2024 року. Він закликав американців "повернути Бога" у своє життя та вкотре наголосив, що "Америка є і завжди буде однією нацією під Богом".
Сто тисяч я не платив і не сидів за одним столом із Трампом. Квиток-запрошення, який я отримав через нашу українську діаспору, коштував мені 370 доларів. Там чітко зазначався номер столика і місце за ним. Подія була спланована так, щоб головну сцену, де виступали провідні політики і духівники, було видно і чути всюди. Сам захід організований дуже чітко. Все продумано, без імпровізацій. Порядок відпрацьований роками. Безпрецедентні заходи безпеки, все перевіряють і не дозволяють жодних підозрілих предметів. Мені не дозволили пронести в зал навіть сувеніри – кількасантиметрові уламки від бомб, загравійовані, упаковані.
Програма виступів представників усіх релігійних громад була продумана, і всі говорили про добро, мир, об’єднання, подолання сил зла, віру в Бога, людяність, взаємодопомогу і сильну Америку. Найцікавіше було спілкуватися з присутніми. Когось знав, когось раніше бачив лише по телевізору, з кимось познайомився. До українців, принаймні в тих, із ким я спілкувався, було дружнє і щире ставлення. Американці цікавились, як ми живемо, які проблеми, чим можна допомогти. Для них важливо на власні очі бачити представника країни, та ще з самого прикордоння, та ще голову громади. Вони дуже зворушливо ставляться до будь-якого обраного керівника. Якщо люди обрали і довірили, то ця людина варта уваги: така у них думка.
Ну і як тепер ставитись до американців після подій останніх днів?
Американці різні, і думки у них різні, і ставлення до подій теж різне. Ті, з ким я спілкувався, це і сенатори, конгресмени, і представники деяких штатів — всі підтримують Україну. Ми говорили про співпрацю, обміни, про шефствоокремих штатів над регіонами. Зараз я не можу розповідати всі подробиці спілкування, бо бюрократична система Штатів для оприлюднення певних подій, пов’язаних із діяльністю публічних осіб, передбачає цілу процедуру. Я навіть не маю права називати прізвища сенаторів, з якими спілкувався, бо наша зустріч не була офіційною, тобто не занесена в їхній робочий графік, не оприлюднена завчасно. Такий порядок ділового спілкування.
Чи продовжиться це спілкування після нинішніх подій і заяв керівництва США щодо України?
Америка – це сторічні традиції демократії, це сильні інституції, які так просто не руйнуються навіть під впливом більшості. Який вектор розвитку обирати – справа американського суспільства. Але горизонтальні зв’язки на рівні окремих штатів, політиків, громад працюють і будуть працювати. До того ж в США дуже потужна українська діаспора, і вона точно не залишить нас без підтримки.
На яких заходах Українського тижня Ви були присутні?
Цьогоріч на 19 Українському молитовному сніданку, який став знаковою подією в межах Ukrainian Week у Вашингтоні, взяли участь понад тисячу учасників. Серед них представники церков і релігійних організацій, конгресмени США, українські урядовці, народні депутати та громадські діячі, військові, ветерани, журналісти, представники бізнесу та благодійних фондів. До заходу долучилися американські сенатори, дипломати, волонтери-медики та представники української діаспори.
Молитву за мир, справедливість і перемогу України виголосив блаженніший митрополит Київський і всієї України Єпіфаній та митрополит Філадельфійський Української греко-католицької церкви Борис Гудзяк. Разом із ними українські та американські лідери об'єдналися в спільному зверненні до Бога за мир і відновлення справедливості.
Традиція українського молитовного сніданку, започаткована 17 років тому, переросла зі скромного зібрання в потужний міжнародний майданчик, де обговорюються ключові питання глобальної підтримки України, демократії та релігійної свободи.
Молитовний сніданок – це не просто зустріч для молитви та спільного столу, це нагадування про силу єдності, віри та моральних принципів, які визначають як особисте життя, так і державне управління. Захід завершився спільною молитвою за Україну та закликом до міжнародної спільноти продовжувати підтримку українського народу на шляху до миру, свободи та перемоги.
Український-2025 став не лише символічним об'єднанням українців та наших союзників у молитві, а й майданчиком для важливих політичних дискусій, бізнес-форумів, зустрічей із
конгресменами, сенаторами та дипломатами, на якому звучала правда про війну, воєнні злочини росії, непохитність українського народу та важливість міжнародної підтримки України в її справедливій боротьбі.
Стоячи, оплесками вітали присутні наших воїнів, які перебували на лікуванні в США. Відчуття єдності, спільної мети – перемоги – не покидало ні на хвилину.
А що зазвичай їдять на таких сніданках?
Питання харчування відходить на інший план. Сніданком цю зустріч можна було назвати хіба що з огляду на час проведення, а не за меню. Традиційні круасани, кава, печиво, бутерброди. Ніхто не приходить туди з метою поїсти.
Із ким спілкувались, із тих, про кого можна згадувати?
З представниками правління Асоціації міст України, зокрема з Оксаною Продан, народними депутатами Ларисою Білозір, Олександром Качуром, Петром Порошенком. Познайомився і навіть домовились про зустріч в Україні з Олександром Усиком та тренером Данієля Полякова, чемпіона світу з боксу в середній вазі Сергієм Поляковим. З Олександром Усиком обговорювали його родове коріння, адже його батько народився в Тернах, а дід жив поруч із моїм дідом.
Де ще були, що бачили?
З чотирьох днів один день проїхав Нью-Йорком, бо прилетів саме туди. За кілька годин об’їхав Мангеттен, побачив знайомі з фільмів назви: Бродвей, Централ Парк, 5 Авеню, Таймс-сквер. У Вашингтоні друзі, зокрема наш спільний знайомий Тед Бонер, швидко провів екскурсію центром міста і - на заходи. Якщо врахувати перепад годин, то по-нашому - ніч, а ти маєш працювати, зустрічатись, не впасти сонний. А от під час їхньої ночі спати зовсім не хочеться, бо у нас білий день. Поки звикнеш, за два-три дні – вже додому.
Ну і на завершення: чи не шкодуєте, що поїхали і чи вірите в те, що наші американські друзі залишаться з нами?
Якщо і шкодую, то лише про те, що раніше не поїхав. Зрозумійте, всі ділові стосунки будуються на особистих знайомствах. Люди в Америці і в усьому світі довіряють не рядку в новинах, не фотографії в соцмережах. Головне – спілкування один з одним. Якби контакти на рівні міських голів, депутатів (не лише Верховної Ради), науковців, митців були більш тісними, то і проблем би було менше.
От давайте відверто, ми багато знаємо про життя середнього американця? Хіба що з кіно, з новин, або «одна знайома там була, розказувала»... Так же і американці про нас нічого не знають. Їхня пропаганда доносить лише потрібні тій чи іншій політичній силі меседжі, а людям важко розібратись у подробицях, не маючи живого спілкування.
Сьогодні більш успішно розвиваються ті громади і території, голови яких мають безпосередні контакти з іншими країнами. Часто ставлять у приклад Тростянецьку громаду: он і діти відпочивають, і лікарні ремонтують, і все таке... Міський голова Тростянця не сидить на місці і не чекає, коли хтось до нього прийде і спитає: «Юрій Анатолійович, може, тобі чимось допомогти?» Бова буває всюди, я навіть не встигаю слідкувати, де і в якій країні він зараз. Тож він і отримує відповідну допомогу, і завдяки йому про Сумщину знають у світі.
Я познайомився з мером міста Жешув із Польщі. Так він одразу сказав, що дві третини робочого часу — це поїздки країнами Євросоюзу і пошук інвесторів. А щодо підтримки наших друзів — тут я не сумніваюся. Кілька з них уже під час війни були в Білопіллі. Їхня реальна допомога обчислюється мільйоном гривень, вкладених у техніку, засоби захисту тощо. І це буде продовжено. Про результати розкажу.
Що привезли на гостинці?
Магніти, сувеніри і купу візиток, якими неодмінно скористаюсь. На подарунки чи шопінг не було часу, та й вага багажу в літаку була обмежена.
Замість висновку
Коли ми писали це інтерв’ю, якраз прийшло повідомлення від американських знайомих Юрія Васильовича з питанням: «Як ви там? Чи все у вас добре? Читаємо про обстріли Сумщини і переживаємо, чи не зазнало руйнувань Білопілля. Ми тут всі в шоці від подій і інформації, яку чуємо щодня. Не дуже розуміємо, що відбувається, але все одно продовжуємо вас підтримувати і відстоювати інтереси України. Не втрачайте надії і тримайтеся."
***
Історія молитовних сніданків у США бере початок від проповідника-методиста Авраама Верейде, норвежця за походженням, який емігрував до Сполучених Штатів у 1905 році. Намагаючись допомогти бідним, він прийшов до висновку, що необхідно через віру впливати на сильних цього світу, щоб вони були зосереджені на Христі і діяли відповідно християнським принципам.
У 1940-х роках Верейде влаштовував невеликі молитовні сніданки для місцевих лідерів і бізнесменів у Вашингтоні. У 1942 році під час II Світової війни, члени Конгресу США вирішили спільно молитися кожного четверга перед прийняттям серйозних політичних рішень.
У 1953 році президент США Дуайт Ейзенхауер, розуміючи небезпеку поширення комунізму, відзначив у розмові з євангельським проповідником Біллі Гремом, що країна потребує духовного відновлення. Для Ейзенхауера однією з основ сильної нації була віра. На першому молитовному сніданку під гаслом «Уряд під Богом» були присутні близько 400 осіб. Ця подія стала частиною того, що тодішній капелан Сенату назвав «Рухом повернення до Бога».
До 1970 року захід мав назву Президентський молитовний сніданок. Кожен президент США принаймні раз за час своїх повноважень з’являвся на молитовному сніданку, перетворюючи його на всесвітню атракцію як для тих, хто молиться, так і для політиків.
Традиційно Національний молитовний сніданок США проходить у перший четвер лютого, коли тисячі урядовців, міжнародних лідерів і обраних бізнесменів збираються для 90-хвилинної молитви та сніданку. Серед учасників - не тільки християни різних деномінацій, але мусульмани, юдеї, буддисти.
