Віктор Зарецький - український художник-монументаліст, графік і педагог, один із найвідоміших митців-шістдесятників. Його називали українським Клімтом. "Життя мало мене чи зламати, чи зробити художником - зробило художником. Включились якісь сили, дали енергію. Я вистояв, витримав і свій біль зміг спрямувати у річище творчості. Щось розкрилося на рівні підсвідомості, а потім - і у свідомості", - стверджував Віктор Зарецький.
Віктор Іванович Зарецький (8 лютого 1925 - 23 серпня 1990) народився в Білопіллі, на Сумщині. Дитячі роки провів на Донеччині.
За свідченням дослідників, митець починав свій творчий шлях у період ідеологічних догматів, чітко визначених соціалістичним реалізмом. Спочатку він прагнув їх сумлінно дотримуватися, але з часом зрозумів, що прагне більшого, спробувавши реалізувати себе у книжковій ілюстрації.
Художник стверджував, що має двох духовних батьків: Тараса Шевченка та Густава Клімта. Зарецький здійснив переворот в українському мистецтві, виробивши власний стиль - українську неосецесію. Завдяки дружині Аллі Горській він захопився монументалізмом. Брав участь в оформленні театрів в Івано-Франківську, Сімферополі та Сумах; залів для прийомів у консульствах НДР, Чехословаччини, Польщі, що будувалися в Києві.
8 лютого ми вкотре згадали нашого земляка Віктора Зарецького — саме цього дня йому б виповнилося 100 років. Захід на його вшанування мав відбутися на його батьківщині, у Білопіллі. Але місто зараз потерпає від ворожих (російських) обстрілів, а з вулиці, де народився відомий у світі художник, видно рф (ерефію). Тож шанувальники творчості Віктора Івановича зібралися в Сумській обласній універсальній науковій бібліотеці, а хто не зміг фізично приїхати чи прийти - долучилися онлайн.
У тому, що там зібралася велика родина шанувальників — це не метафора. Серед тих, хто згадував про відомого художника, а для неї — дідуся, були онука Віктора Івановича Олена Зарецька з Києва, його двоюрідний племінник Леонід Горлач з Білопілля, а також журналісти, мистецтвознавці, педагоги, письменники, студенти і всі, для кого це ім’я є уособленням українського мистецтва і таланту.
З великою приємністю згадували той факт, що саме зусиллями журналістів газети «Білопільщина» ім’я Віктора Зарецького повернулося на Сумщину. Серед раритетів, які бібіотекарі розмістили на виставці, були підшивки «Білопільщини» за 1999 та 2001 роки, де наш колега Олександр Горда вперше написав матеріали про творчий шлях Віктора Івановича. Тоді ще була жива його дружина Майя Григорьєва, і Олександр спілкувався з нею, записавши її спогади.
Також спільними зусиллями тодішнього мистецького центру «Собор» та нашої редакції у Сумах уперше і, на жаль, на сьогодні востаннє відбулася виставка картин художника. Але, окрім картин, відбулася ще більш знакова подія: на батьківщину батька вперше приїхав його син Олесь із дружиною Таїсією. І не просто відвідали Сумщину, а й відновили стосунки з родичами, приїхали в Білопілля і подарували нашому музею картину В.Зарецького "Автопортрет".
Згадували на зустрічі й інший зв'язок Віктора Зарецького з Сумами. Це про його роботу над оформленням театру імені М.С.Щепкіна. Декоративне панно «Птахи щастя» (птах сирін) є окрасою театру. Вага монументальної композиції приблизно 10 тонн. Ширина - 26 метрів. Заввишки - 3,5 метра. Складається панно з-понад 300 фрагментів. Деякі елементиприкрашені сусальним золотом.
Не один раз на мистецькій академії звучали спогади про оформлення Сумського театру і порцеляновий шедевр «Птахи щастя (птах сирін)». Але окрім цього панно, Віктор Зарецький також спроєктував й інші елементи декору театрального холу. Як-то дверні ручки. Ми їх часто не помічаємо, але якщо уважно придивитись, то і вони підкреслюють загальну концепцію всього інтер'єрного ансамблю. Як зауважила одна із слухачок: «Виходить, що коли ми заходимо до театру і торкаємось ручки дверей, то ніби вітаємося із Зарецьким…».
У 1981 році група архітекторів, художників-проєктантів, митців-конструкторів (а серед них - і навіть сумський компартійний функціонер!) за побудову й оздоблення театру були відзначені Шевченківською премією. Та серед лауреатів не було В.Зарецького, бо був під кегебістським "ковпаком". Йому навіть не заплатили за створення панно.
Віктор Зарецький здобув мистецьке і суспільне визнання після відновлення державності України, зокрема ставши лауреатом тоді Державної премії України імені Тараса Шевченка у 1994 році. Але Митець про це не дізнався, бо пішов з життя у 1990 році. Коли розповідаю біографію земляка і згадую його роботу в Сумському театрі, часто мені ставлять питання: «А чому ж він жодного разу не приїхав у Білопілля, якщо працював поруч?». Про це вже зараз розповів двоюрідний племінник Зарецького Леонід Горлач:
— У 80 роках, якщо хто забув, працювала така потужна організація, як КГБ, а Віктор Зарецький був відомим дисидентом, шістдесятником, не один раз його притягували «за антирадянщину». За ним постійно слідкували і підозрювали в антирадянській діяльності, слідкували за його зв’язками, знайомими. Тож Віктор Іванович не хотів наражати на небезпеку своїх білопільських родичів. Він знав, що спілкуватися з ним небезпечно і не хотів неприємностей для інших
людей.
У Сумському художньому музеї є дві картини художника: «Дівчинка з соломинкою» та «Молодик».
- Ці картини ми отримали завдяки мистецтвознавці, хранительці пам’яті Віктора Зарецького Олесі Авраменко, - згадує мистецтвознавиця Надія Юрченко. - Мати картини цього художника – мрія будь-якої колекції. А кожна картина – історія митця, етап його життя. В.Зарецький - багатогранна творча людина була талановита в усьому: живописі, монументалістиці, графіці, педагогіці. Його творчу спадщину ще вивчати і вивчати. Але ми щасливі, що у нас є оригінали картин і його роботи в театрі імені М.Щепкіна.
На почесному місці під час зустрічі був "Автопортрет" Віктора Зарецького, написаний ним у 1954 році. Цей витвір мистецтва у 2002 році подарував син Олесь Вікторович Білопільському краєзнавчому музею.
- Батько у дорослому віці ніколи не був у Білопіллі, але завжди мріяв хоча б побачити колишній будинок і могили родичів. За життя не склалося, тож нехай повернеться хоча б портрет. З цього портрета дивився Віктор Зарецький на нас і слухав запізнілі слова визнання.
Зворушливо і щиро говорила про свого дідуся і всю родину онука, голова Фонду «Горська-Зарецький» Олена Зарецька:
- Наш фонд сьогодні збирає максимальну інформацію про спадок моєї родини. Я ніколи не бачила своєї бабусі Алли Горської, бабусею для мене була Майя Сергіївна, до них із дідусем я приїжджала на літо, і вона мене оточувала любов’ю й увагою. Не завжди в дитинстві я розуміла велич і талант Віктора Івановича.
Зараз вивчаю його спадок як педагога і наставника, знаходжу спогади його учнів і узагальнюю педаго-гічний досвід, - розповідає Олена. А ще вона подякувала всім присутнім за збереження пам’яті про їхню родину.
- Мені так важливо почути всі спогади про події, про які я не знала. Тож приємно відчувати, що ми всі – велика спільнота шанувальників таланту моєї родини, - говорить пані Олена.
Всі присутні в залі звернули увагу на те, як схожа Олена на молодого дідуся Віктора Зарецького. Того, що на портреті.
Про зв'язок шістдесятників ХХ століття і членів гуртка «Плеяда» ХІХ століття, яких Віктор Зарецький зобразив на полотні «Леся Українка і гурток «Плеяда», розповів краєзнавець, педагог Юрій П’ятаченко. Його виступ заслуговує окремої статті, бо провести зв’язок із гуртком «Плеяда» та учасниками Київського клубу творчої молоді «Сучасник», серед організаторів якого були Алла Горська та Віктор Зарецький, треба знати не лише літературу, а й історію та краєзнавство.
Юрій Васильович нагадав історію та творчий шлях багатьох представників епохи, яку ми називаємо «шістдесятники», і на їхньому прикладі показав відданість ідеям Незалежності
України.
Завідувач кафедри журналістики та філології СумДУ Володимир Садівничий згадав, як у 2001 році в Сумах проходила перша виставка творів Зарецького.
- Ми ніколи в такій кількості не вивозили з Києва картини Віктора Івановича, - говорив на відкритті виставки син Олесь. - Але в Суми привозимо вперше і хочемо, щоб їх побачили земляки батька. Процитував Олеся Вікторовича Володимир Садівничий ту пам’ятну виставку.
Поет Олександр Вертіль провів паралель між картинами В.Зарецького і роботами австрійського живописця Г.Клімта, адже нашого земляка і зараз називають «українським Клімтом».
Багато цікавих і невідомих деталей про життя і творчість нашого земляка згадували на зустрічі. Із запланованої години вона тривала майже три. Організатори зустрічі (бібліотекарі відділу краєзнавства та бібліографії, відділу мистецтв, а найперше - невтомні Олександра Кремезна та Анна Макаренко) створили атмосферу, яка сприяла щирому спілкуванню і залишила приємні спогади. А ще – бажання зустрітись знову і щораз дякувати митцю і щирому українцю Вікторові Зарецькому за мудрі уроки життєтворчості.
