Наша розмова з керівником ГО «Плурітон» Віталієм відбулася в суботу, 10 травня, коли до транзитного центру прийняття евакуйованих одна за одною під’їжджали машини з жителями Білопільської та Ворожбянської громад.
Кожні п'ять хвилин до нього підходив хтось із працівників: щось запитував або уточнював. Під час нашої розмови до хабу приїхав автобус, машина «Білих янголів» та близько 20 людей, які виїхали самостійно.
Поки ми чекали Віталія, аби продовжити розмову, до нас кілька разів підходила працівниця з бейджиком «Чергова» і запитувала:
— Чи не потрібна вам допомога? Кого ви чекаєте? — та запропонувала стілець. Так вона спілкувалась не лише з нами: підходила до всіх присутніх, показувала, де туалет, де можна набрати воду, яка черга і який спеціаліст приймає.
Атмосфера в холі досить гнітюча. Багато людей витирають сльози, зітхають, сидять біля своїх сумок із нехитрим скарбом, перебирають документи. Хтось телефонує. Із розмов чути, що більшість заспокоює родичів: що живі, що виїхали, що зараз у Сумах. Розповідають, як пережили ніч, як гуркотіло, як посипалась у хаті штукатурка... Хтось плаче, хтось просить сусіда нагодувати собаку:
— Я тут побуду пару днів і повернуся. Мені нікуди їхати, все залишилось удома, — чую розмову жінки з сусідкою. — Подивись за моєю хатою, я обов’язково повернусь. Тільки вчора помідори висадила...
Більшість людей знають одне одного, спілкуються, діляться порадами, обговорюють ситуацію. На столах - таблички з назвами громад: Білопільська, Ворожбянська, Річківська, Краснопільська. Біля таблички Краснопільської громади — порожньо.
— Пік евакуації з Краснопільщини вже минув, — пояснює Віталій. — Три тижні тому тут було багато людей, працювали представники громади, оформлювали документи. Зараз приїжджають жителі Білопільської та Ворожбянської громад. Їхні представники оформлюють документи, видають довідки про евакуацію. Тут же працюють представники Управління соцзахисту Сумського району — вони оформлюють допомогу, не видають, а саме оформлюють. Одразу можна подати на статус ВПО та отримати гуманітарну допомогу від благодійних фондів.
— Яка доля цих людей далі? — запитую Віталія.
— Переважна більшість знаходить прихисток самостійно. До нас звертаються здебільшого для оформлення документів або за гуманітарною допомогою. Ми маємо меморандуми з усіма держорганами, гуманітарними і благодійними фондами. Чергують представники ДСНС, МНС, надається психологічна допомога.
— Але я сьогодні зустріла знайому з Нових Вирків. Вона вже у віці, не має родичів, не знає, куди їй їхати...
— Для таких людей передбачене тимчасове проживання на три доби. Хтось чекає на поїзд, когось забирають родичі. Бували випадки, коли люди залишались у нас на місяць — наприклад, через втрату документів під час пожежі. Хтось завершує лікування. Ми допомагаємо знайти варіанти житла по всій Україні — від спеціалізованих закладів до квартир. Нікого не виселяємо примусово. Головне — безпека.
— А родини з дітьми?
— Звісно. Вони на особливому контролі. Співпрацюємо з соціальними службами, медиками, психологами. Для багатодітних родин є спеціальні програми — допомагають знайти житло, забезпечити всім необхідним.
— Але як знати, що саме необхідно? Люди збираються поспіхом...
— Так, бачимо: привозять ковдри, подушки, посуд... Ми надаємо все — і посуд, і білизну, і засоби гігієни, одяг. А потім люди кажуть: «Навіщо ми це везли?» Головне — документи та справді щось цінне. У нас є сейфи. Не треба ходити в душ із грошима. Головне — вчасно виїхати й не наражати себе на небезпеку.
— На жаль, буває, що рятувальники виїжджають на виклик, а люди відмовляються виїжджати.
— Так. Або оформлюють довідку про евакуацію і повертаються. Для держави їх немає на місці, а фактично — вони там. Це небезпечно. Доводиться знову рятувати, ризикуючи життям. Іноді навіть рідні не забирають своїх. А потім дзвонять: «Поїдьте подивіться, може мама залишилась, не виходить на зв’язок…»
Можна розповідати багато. Більшість історій — сумні. Бо втрачати все, що людина будувала роками — важко. Але присутність у хаті не врятує від ракети. Тож рятувати треба життя.
— Скільки років ви займаєтесь евакуацією?
— Евакуацією займаємось із перших днів війни. Ірпінь, Буча, Сіверськодонецьк, Лисичанськ, Бахмут до останнього дня. На Сумщині з початку 2023 року, коли відкрили гуманітарний коридор через кордон України та рф. Люди поверталися з окупації, з росії. Тут мали можливість перепочити, отримати допомогу та вирушати далі чи залишатись на Сумщині.
Інший етап роботи розпочався, коли почались масовані обстріли Великої Писарівки, Краснопілля, Миропілля. Тепер — ваших громад. Ми не замінюємо державу, лише підсилюємо. Робимо все можливе, щоб людям було комфортно.
— Як співпрацюєте з місцевою владою?
— Напряму. Сьогодні бачите представників Білопільської та Ворожбянської рад. Голова ОДА Олег Григоров, голови райрад — всі зацікавлені та допомагають. Бувають особисто тут, спілкуються з людьми, чують наші прохання та пропозиціі, які максимально позитивно вирішують.
— Що порадите тим, хто ще сумнівається, виїжджати чи ні?
— Обов’язково виїжджати! Хата не врятує від бомби. Не ризикуйте! Ми шукаємо безкоштовне житло — гуртожитки, пансіонати, заклади. Комерційних послуг не пропонуємо.
— Як із вами зв’язатися?
— Ось наші координати: телефон гарячої лінії 01681937100100.
