23 травня о 13:41 життя родини Грицаїв із Білопілля почало новий відлік. Цей новий відлік почався зі слів, які Ольга почула в телефоні: "Добрий день, Ви — Ольга Грицай? Телефонуємо з Координаційного штабу. Хочемо повідомити, що Вашого чоловіка Сергія звільнено з полону. Вітаємо. Зараз він вам зателефонує".
І за кілька хвилин — дзвінок із невідомого номера.
— "Ольго Василівно, це я"… Після цих слів у мене одночасно з’явилися і сльози, і сміх. Так мене називала лише одна людина — мій чоловік. Це звернення означало, що я нарешті знову чую його голос. А ще — що позаду залишилися безкінечні роки, місяці, тижні, дні й години очікування та невідомості.
Сергій пішов захищати Україну у квітні 2022 року, розповідає дружина. Служив у рідному підрозділі з багатьма земляками. Хлопці знали одне одного, підтримували, ділилися передачами й допомогою. Восени 2022 року їх перевели на Бахмутський напрямок.
- Я добре пам’ятаю той день, коли він вперше не вийшов на зв’язок — це сталося 28 жовтня. З того часу почалася наша тривога і невідомість. Приблизно через місяць у російських пабліках з’явилося фото полонених, і ми впізнали нашого Сергія. Він був живий — і це дало нам сили боротися далі.
Ми почали шукати будь-яку можливість повернути його додому. Працювали міжнародні організації, друзі, знайомі. Досвідчена юристка Олена Руденко весь цей час писала листи, надсилала звернення, намагалася дізнатися долю Сергія й домогтись його звільнення.
За весь період від нього прийшов лише один лист. Але той лист підтверджував головне — він живий. І це стало поштовхом знову писати, дзвонити, шукати.
- Завдяки розповідям хлопців, які також були в полоні, ми дізналися, що спочатку їх тримали в Горлівці, потім — у Кіровській колонії. Під час кожного обміну вдивлялись у обличчя звільнених і чекали дзвінка. І от дочекалися.
Це — океан емоцій. Сльози і радість водночас, каже Ольга, дружина Сергія. Увесь цей час поруч із нею були рідні й друзі. Віктор Руденко допоміг евакуювати родину в безпечне місце. Він теж радіє визволенню друга.
— Ми всі чекаємо повернення Сергія, — каже він. — Зустрічі з родиною, з сином, який виріс за ці роки, з батьками, які, навпаки, постаріли. Бо тривога та невідомість виснажили і фізично, і морально. Радіємо за всіх хлопців і віримо: кожна родина дочекається повернення з полону та з поля бою. Слава Україні!
