У селі Ободи Білопільської громади залишається шестеро людей, розповіла заступниця старости села Олена Мінакова. За її словами, населений пункт нині перебуває у закритій зоні, зв’язку в ньому немає.
— Чи йдуть там бойові дії, ми також не знаємо, нам ніхто не доповідає. А люди там залишилися. Там залишилося шість чоловік. Всіх ми знаємо, всі вони живі. Там дві людини похилого віку. Інші – 56, 58 року, десь так, – каже Олена Мінакова.
До повномасштабного вторгнення, за словами Олени Мінакової, у селі було приблизно 150 дворів, жителів нараховувалося майже 400.
— Почалася війна, виїхали не одразу, ще багато людей залишалося. Тому що нікуди було їхати. Після евакуації люди також не одразу приїхали, потихеньку виїжджали. 65 людей залишилися проживати до самого останнього дня, ті, що нікуди не збиралися. Дітки евакуювалися, бо таке було розпорядження, – уточнює заступниця старости.
Світла, зв’язку, води в Ободах наразі немає – інфраструктура пошкоджена внаслідок російських обстрілів. Востаннє заступниця старости у селі була 31 липня 2024 року. На той момент, говорить, були пошкоджені будинки, також російські війська обстріляли техніку місцевого підприємця.
— У нас одна вулиця була пошкоджена, будинки не розбиті, а пошкоджені. Були прильоти на тік. Там, де техніка була, зерно. Попадало й на городи. А потім дрони почали жителів переслідувати: на роботі, на городах. Потім почали бити по транспорту. Горіли участки. Останні люди і пішки виходили з села, і на велосипедах. А ці шестеро людей не захотіли, – зазначає пані Олена.
Із тими, хто виїхав, пані Олена підтримує зв’язок. Говорить, відсилає переселенцям гуманітарну допомогу, допомагає розв'язувати інші питання. Ободи розташовані на кордоні з росією, до лінії кордону – трохи більше 2 кілометрів. У січні 2025 голова громади Юрій Зарко в ефірі Українського радіо Суми розповідав:
“Практично у 2024 році було повністю винищено село Ободи, там лишилось близько 2-3 людей. Також у Павлівці лишилися лічені одиниці будівель, практично немає вцілілих. Раніше там жила тисяча людей, зараз люди виживають. Ще знищені Іскрисківщина та Рижівка. В Іскрисківщині залишилося близько 19 людей”.
Редакція газети «Білопільщина» поспілкувалась із нашими давніми друзями і героями наших публікацій, які вимушено виїхали з Ободів.
Світлана Леоненко трималась в Ободах до останнього. Все думала, що ситуація не погіршиться. Але коли обстріли стали майже регулярними, зник зв’язок, почались перебої зі світлом, то вимушена була виїхати.
— Вже два роки живу у мами у Сумському районі. Ранком встаю, заплющую очі і починаю згадувати, що і де залишилось у хаті. І ніби ходжу по ній віртуально. Пам’ятаю кожну дрібницю. Якби повернутись, то із заплющеними очима знайшла б. Але чи збереглась хата - не знаю. Вже давно, розказували знайомі, що у центрі знищено все: розбита школа, Будинок культури. Я там жила поруч, тож думаю, що і хата зруйнована.
Василь Миколайович Денисюк заправляє генератор, щоб ободівці змогли накачати води, зарядити телефони, акумулятори, павербанки, ліхтарики, лампи та іншу техніку. Тільки зараз починаю усвідомлювати, як добре ми жили: мали комфорт, будинки, усе необхідне. Тепер, коли зустрічаємося з ободянами, згадуємо — і все частіше плачемо. Розуміємо: те життя не повернеться.
Чоловік заправляє генератор, щоб накачати води, зарядити жителям телефони, акумулятори, павербанки, ліхтарики, лампи та ін.
— Найбільше гнітить те, що жоден із нас не отримав компенсації за зруйноване житло. Не знаю, як так вийшло, але жителі інших населених пунктів біля кордону вже мають сертифікати на придбання нового житла. А ми, втративши все, не маємо нічого. Навіть надії, що колись отримаємо хоч якусь допомогу. Передаю щирі вітання всім своїм землякам. Дуже хочу хоч одним оком, хоч на мить побачити рідне село, — зі сльозами на очах говорить Світлана Леоненко.
Одне з останніх мирних фото зі Світланою Леоненко біля Ободівської школи.
Її землячка, Марія Зякун, уже другий рік мешкає на Лебединщині: «Тут усе не так, як вдома. Думали, трохи поживемо — і звикнемо. Але з кожним днем усе важче. Все більше хочеться
додому. Там, в Ободах, залишилося все: дім, речі, спогади. Вивезли тільки найнеобхідніше та кіз — пасемо їх тут. Місцевим ми не дуже подобаємося, не всі ставляться до нас із розумінням. Але знайшли підтримку в таких самих переселенцях із Угроїдів, Миропілля — дружимо, щодня спілкуємося.
Ті, хто втратив усе і вимушено живе в чужих краях, добре розуміють одне одного. І мрія в нас одна — повернутися в рідне село. Або хоча б на Білопільщину, щоб бути ближче до дому. Найважче — звикати до нового оточення, до людей, які не пережили подібного і не можуть зрозуміти, як це — втратити все. Передаю вітання всім землякам. Ми тримаємося. І дуже чекаємо повернення додому».
— Сьогодні ми не маємо змоги поїхати в Ободи і дізнатись, хто там залишився. В це село, з урахуванням безпекових вимог, військові не пропускають нікого. Зв’язку немає, тож дізнатись, хто залишився, не можемо. Дуже просили і сьогодні просимо всіх, хто ще мешкає у Павлівці, Іскрисківщині, Рижівці і навколишніх селах, виїхати, але вже самим. Рятувальники туди не проїдуть, — говорить Білопільський міський голова Юрій Зарко.
Наприкінці червня 2025 військовослужбовець 47 окремої механізованої бригади "Магура" з позивним "Азимут" розповів Суспільному про ситуацію на напрямку Ободи на Сумщині. За його словами, армія рф на цій ділянці намагається діяти малими силами, найчастіше — по одному.
"Ми працюємо в напрямку населеного пункту Ободи. У нас така ділянка, що просування ворога великими частинами неможливе. Якщо раніше ми говорили про малі групи з 3-4 осіб, то зараз вони стараються по одній особі заходити на позиції. Вони забігають без броні, без зброї з рюкзаком за плечима. Вони скидають цей рюкзак. І просуваються назад. І після того, як вони накопичать так достатню кількість запасів, вони заходять групою по 1-2 особи. Вони губляться між позиціями і можуть по 5 днів просидіти без води", — розповів Азимут.
З його слів, просування армії рф на цьому напрямку не спостерігається, активність FPV-дронів і артилерії нижча, ніж на інших ділянках.
Діана Крахматова, Вікторія Грамм, Наталія Калініченко.
Матеріал підготовлений завдяки фінансовій підтримці Української Асоціації Медіа Бізнесу за гроші “Українського Медіа Фонду”.
