Чи мріяв звичайний хлопчик Боря Шуршин із Ворожби, в дитинстві ганяючи м’яча на дворових майданчиках зі своїми однолітками, що колись почне грати в місцевій команді «Локомотив» і в подальшому братиме участь в обласних чемпіонатах? Чи мріяв про великий професійний футбол, коли, будучи 16-річним юнаком, таки зіграв у Чемпіонаті Сумської області, у складі Білопільського «Авангарду»? Й чи думав, потрапивши у великий футбол у 17 років, що його ім’я стане легендою футбольного світу всієї України?
Борис Михайлович Шуршин – так офіційно пише про нього Вікіпедія, перелічуючи всі його досягнення, звання, забиті голи, нагороди… «Михайлович» - так просто, і водночас із повагою, звертаються до нього друзі та «колеги по м’ячу», які щиро цінують дружбу з цією непересічною особистістю і пишаються тим, що виходили з ним на одне футбольне поле. А хтось виходить і досі! Адже у свої поважні 67 Борис Михайлович Шуршин і досі залишається у грі, нині – у ветеранському футболі.
Чергові змагання серед ветеранів відбулися на початку липня в Сумській ДЮСШ: за перемогу товариському турнірі на кубок майстра спорту Бориса Шуршина змагалися гравці ветеранської футбольної команди – «Ніколь», які розподілились на дві команди за віковими категоріями 60+ та 65+.
За команду ветеранів 65+ грав винуватець турніру Борис Шуршин та наш земляк із Ворожби Олександр Ткаченко, які забили у ворота суперників по одному мʼячу.
За команду 60+ запросили грати Ворожбянського міського голову Андрія Дружченка та голову Асоціації футболу Сумщини Андрія Прохоровича. Незважаючи на поважний вік, спортсмени не мали наміру поступатись один одному протягом усієї гри. Перемогу в турнірі з рахунком 7:6 здобула команда 65+, яка обійшла набагато молодших за віком гравців.
Після закінчення турніру команда переможців отримала памʼятний вимпел, подарунки від організаторів та спонсорів турніру.
А по завершенні гри Борис Шуршин, який, зважаючи на свою скромність, зазвичай не дуже любить спілкуватись із журналістами, таки погодився розповісти про свій довгий і нелегкий спортивний шлях, що врешті привів футболіста до високих результатів та визнання.
Борис Шуршин
- Хто був Вашим кумиром на початку Вашої футбольної кар’єри? На кого рівнялися?
- Тоді я вболівав за «Динамо Київ». Кумирів було багато: Трошкін, Фоменко, Блохін, Заваров… У подальшому зі своїми кумирами пощастило зустрічатись особисто: Заваров, Лозинський, Баль, Яковенко, Павлов... Це справжні зірки, на яких дійсно варто рівнятись і брати з них приклад. Що я і робив.
- У складі якої команди відбулася Ваша перша професійна гра й чи пам’ятаєте свій перший гол? Наскільки важко він Вам дався?
- Перша гра була у спортивному клубі «Фрунзенець», у Сумах. Звісно, той матч ми виграли! А перший гол забив у 1976 році, у грі між командами «Фрунзенець» (Суми) - «Поділля» (Хмельницький). Чи важко було? Та я б не сказав!
- Який період своєї футбольної кар'єри згадуєте найчастіше і чому? І яка подія для Вас найбільш значуща?
- Найбільш пам’ятні роки – це початок 80-х. У 1981-82 і 1985-86 роках я грав за команду «Дніпро»: вища ліга, всесоюзні футбольні матчі, Єврокубки, Чемпіонат Союзу… Також згадую гру у складі «Колос» (Нікополь) – 1981, 1982-85 роки. Одним із найбільш пам’ятних моментів і найбільших досягнень у великому футболі була кубкова зустріч у 1985 році, коли за перемогу «Дніпра» ми отримали звання майстрів спорту.
Нагородження 1985 рікФото: З відкритих джерел
- Чи часто буваєте в своєму рідному місті?
- Поки були живі батьки, у Ворожбу приїжджав постійно. До повномасштабної війни – теж часто, по 3-4 рази на місяць. А зараз якось не доводиться…
- Уявімо ситуацію. Ви з теперішнім професійним досвідом повертаєтесь у минуле і зустрічаєтесь із собою, тодішнім хлопчаком, який тільки починає грати в футбол. Що б Ви сказали собі колишньому? Що б порадили?
- Пройшовши таку школу, порадив би те ж саме – грати і досягати високих результатів! Ми грали не заради грошей, а заради результату, як то кажуть, на ентузіазмі. І можу сказати, що переважна більшість хлопців, які сьогодні брали участь у турнірі, загалом, тоді думали, так само, як я.
Про футболіста розповіли і його друзі, які багато років слідкують за його спортивними досягненнями.
- Першу гру з Борисом ми зіграли у 1973 році, за команду «Локомотив Ворожба». Пам’ятаю, він тоді навчався в дев’ятому класі, я в десятому. Йому тоді було 16, мені 17… Гра проходила в Конотопі. І хоч тоді наша команда програла суперникам із рахунком 1:2, але для нас, тоді ще школярів, це було щось неймовірне – опинитися серед 30-35-річних футболістів, дуже відомих на місцевому рівні, та ще й нарівні з ними брати участь у змаганнях, - розповідає про свого друга граючий тренер ветеранської команди «Ніколь» Олександр Ткаченко, серед друзів просто - Афанасійович.
Олександр Ткаченко - засновник і граючий тренер ветеранської команди "Ніколь"
- Чи пам’ятаєте якісь цікаві моменти з вашого спілкування на початку спортивної кар'єри Бориса Шуршина?
- Пам’ятний момент пов’язаний саме з першою грою. У складі команди «Локомотив Ворожба» ми з Борисом поїхали на турнір до Конотопа на два дні. В суботу зіграли і команда лишилась там до наступного дня, бо поїздів уже не було. А в нас, як то кажуть, - форс-мажор! У неділю, ми з Борисом повинні брати участь у футбольних змаганнях між командами ворожбянських шкіл №1, за яку грав я, та №3, за яку грав Борис. Тож, аби ми вчасно дістались додому, нас у суботу посадили на товарний поїзд. Це було неабияким випробуванням! Мало не проїхали своє місто. Але врешті таки добрались до Ворожби і наступного дня змагались уже в різних командах. У тій грі перемогла третя школа з рахунком 2:1. Обидва переможні голи забив Борис, один гол за першу школу був мій.
- В подальшому ви з Шуршиним грали в одній команді?
- Наступного року ми грали у складі білопольської «Сільгосптехніки». Ми, юні хлопці, були у дорослій команді! Це для нас було дуже престижно! Саме звідти нас запросили в сумський «Фрунзенець». Так Борис потрапив у професійний футбол.
На той час я вже навчався в інституті, тож не зміг поїхати на збори, тому не закріпився в тій команді. А Борис увійшов до складу «Фрунзенця» і був там рік, граючи в другій лізі та отримуючи зарплатню. Я ж пішов своїм шляхом.
1980 р. Борис ШУРШИН (вгорі- крайній ліворуч) з гравцями сумського «Фрунзенця».Фото: “ФутТайм” від Григорія М.Реви/Асоціація футболу Сумської області
Наші життєві дороги розійшлись. Борис пройшов досить серйозний професійний шлях. У свій час він був одним із ведучих гравців чемпіонату України серед професіональних футболістів. А знову ми зустрілися аж у кінці 90-х років, вже у ветеранському футболі. Спочатку грали в різних командах, а потім я створив свою команду «Ніколь», у складі якої, починаючи з 2003 року, ми виступаємо разом, 22 роки.
За цей час ми стали восьмикратним чемпіонами України в різних вікових категоріях. Тричі виграли Суперкрубок України, тричі – Кубок України. На сьогодні Боря – ведучий футболіст свого віку. Один із найкращих.
- З Ваших особистих спостережень, наскільки важко було раніше юним спортсменам пробиватися у професійний футбол, порівняно з теперішнім часом?
- Зараз, напевно, легше. Пробиватися у футбол складно, бо дуже багато охочих. І тут, мабуть, потрібно, як говорять на футбольному жаргоні, мати трохи фарту. Так, як пощастило нам із Борисом, коли нас запросили до команди «Фрунзенець».
Тоді ми брали участь у турнірі в Сумах. Там грали команди з різних міст Сумщини. На цих іграх був присутній тренер «Фрунзенця», який нас помітив, побачив та оцінив нашу гру. Це – випадок, якого могло і не бути. Адже ми могли зіграти не так достойно, тренер міг звернути увагу на когось іншого. Але нам пощастило. Зіграли вдало, показали свої вміння, тож напевно він побачив у нас перспективу, тому нас і вибрав.
А взагалі у нас із Борисом є один цікавий задум – мріємо провести у Ворожбі футбольний турнір, у якому братимуть участь збірні команди шкіл № 1 і №3 та наша команда «Ніколь» (65+). Ми хочемо зіграти поза конкурсом із обома ворожбянськими командами, а переможець отримає кубок.
Також хотів би підтримати ворожбянські школи – подарувати футбольні м’ячі, спортивну форму для команд, аби залишати свій слід в історії футболу цих навчальних закладів. Ось такий мав би бути формат. Ми вже обговорювали ці плани з директором Сумської ДЮСШ Юрієм Бєланом, але завадила війна, обстріли, оголошена евакуація… Тож, поки що провели турнір у Сумах. Та все ж, сподіваємося, що гру зі збірними командами Ворожби вдасться провести наступного року.
- Що б Ви побажали нинішній молоді, яка хоче присвятити життя спорту? Як досягнути бажаної мети і таких результатів, як Ви і Борис Шуршин?
- Потрібно любити футбол у собі, а не себе у футболі. Адже багато хто приходить у цей вид спорту лише заради фінансової вигоди. Але виходити на поле треба, перш за все, заради гри. Тільки так у тебе буде шанс стати кимось у футбольному житті міста і навіть країни. А якщо йдеш у футбол виключно заробляти гроші чи похизуватися собою – в таких людей зазвичай нічого не виходить. Тож, любіть футбол і боріться! Ось нам уже по стільки років, а ми і досі боремось самі з собою. Іноді хочеться десь посидіти, відпочити, але знаємо, що треба ходити на тренування, бігати – доводити собі, що в цьому житті ти чогось вартий. Це закони, які були, є і будуть завжди. І в тих, хто їх дотримується, неодмінно все вдасться, - говорить Афанасійович.
- Про нашого земляка Бориса Михайловича можна сказати багато добрих слів. Для невеличкого залізничного містечка – це справжня гордість, легенда, якою ми пишаємось. Певним чином, саме він став для мене прикладом любові до футболу, з яким я також у подальшому пов’язав своє життя, - говорить Ворожбянський міський голова Андрій Дружченко. – А ще пам’ятаю своє знайомство з тоді вже відомим футболістом. Мені було 15-16 років, коли я почав грати на Чемпіонаті району за наш «Локомотив» (Ворожба). І саме в ті роки один із Днів міста Ворожба став для мене подвійним святом, бо я мав честь познайомитися з Борисом Михайловичем. Я і раніше знав, що у нас є такий видатний спортсмен, земляк, але до цього не був знайомий із ним особисто. Коли ж мені сказали, що до Ворожби на гру і на свято приїхав Борис Шуршин, я був просто вражений. Після гри він стояв у колі своїх земляків, учасників команди – вони жартували, сміялись, спілкувались… І врешті я теж насмілився підійти, аби з ним познайомитись.
А скільки гордості було, коли в 1996 році у складі команди «Явір» (Краснопілля) Борис Михайлович приїжджав до Сумського педінституту, на тренування! Спілкувались із ним, а потім хтось із однолітків мене запитав, мовляв, із ким то я говорив? У той момент просто переповнювали емоції, бо я, 17-18-річний хлопчак, знайомий зі справжньою легендою!
Пізніше ми дуже тісно почали співпрацювати в суддівстві. Я – арбітром, Борис Михайлович – інспектором. І щоразу, їдучи додому після гри, в розмові з ним я дізнавався про нього щось нове. Особливо захопила одна історія. Ще в юності його запросили тренуватись у Суми. У його батьків не було особистого транспорту, як зараз заведено привозити дітей на тренування, то він щоразу сам сідав на поїзд, їхав із Ворожби на тренування і повертався додому так само поїздом, пізно ввечері. А ще – сам робив футбольні бутси.
Борис Шуршин – справжній приклад для нашої молоді, котра має знати, якою була сила волі і любов до спорту в того юнака, який хотів стати футболістом, який мав мету. І він її досягнув! Зараз, на жаль, таких людей мало…
- За свою кар’єру найбільше матчів Борис провів, виступаючи за охтирський «Нафтовик». Шуршин - один із чотирьох сумчан, хто у рейтингу ста бомбардирів Другої ліги чемпіонату СРСР, забивши 65 м'ячів. На честь Бориса Шуршина названо Символічний клуб «Перша висота. 100+», до якого входять футболісти, котрі відіграли і на рахунку яких сто і більше матчів, проведених у професіональних командах Сум та інших міст. Я записав із ним багато інтерв’ю, знаю чимало цікавих фактів із його біографії. А колись, пам’ятаю, підготував для Бориса аж 40 питань! Він поглянув на них і одразу: «Говорити не будемо!». Врешті довелося трохи скоротити інтерв’ю. Шуршин – це особистість. Це спортсмен, який наполегливо йшов до успіху, і врешті став справжньою легендою, - розповідає про футболіста відомий сумський спортивний журналіст Григорій Рева, який протягом багатьох років слідкує за кар’єрою Бориса Шуршина.
Довідково:
За 23 роки своєї футбольної кар’єри півзахисник Борис Шуршин провів 857 матчів та забив у ворота суперників 168 м'ячів. А якщо до цих показників додати ще й зустрічі та забиті голи всеукраїнських змагань серед ветеранів, цифри будуть значно вищими!
1983 р. Наші в нікопольському «Колосі». У першому ряду (сидить) – третій ліворуч Борис ШУРШИН.Фото: “ФутТайм” від Григорія М.Реви/Асоціація футболу Сумської області
З шістнадцяти років Борис Шуршин виступав за команду «Авангард» (Білопілля) в чемпіонаті Сумської області. У другій половині 70-х років захищав кольори сумського «Фрунзенця» і київського СКА. У складі армійців зі столиці України здобув дві срібні й одну бронзову медалі чемпіонатів УРСР.
Фото: “ФутТайм” від Григорія М.Реви/Асоціація футболу Сумської області
На фото: 1). 1975 р. Борис Шуршин із вихованцями роменського футболу Євгеном Чижиком і Володимиром Цвєтковим. 2). 29 квітня 1985 р. Товариський матч «КОЛОС» (Нікополь) – «ДИНАМО» (Київ) – 2:2. Капітани команд Андрій Баль і Борис Шуршин.
Протягом шести років футболіст виступав за команди з Дніпропетровщини: нікопольський «Колос» і «Дніпро». У складі команди з «Метеору» був учасником чотирьох чемпіонатів у вищій лізі, провів шість матчів у Кубку УЄФА 1985-86 р.р. проти східнонімецького «Вісмута», нідерландського ПСВ і югославського «Хайдука».
1981: Сергій Краковський, Ігор Надеін, Олександр Лисенко, Борис Шуршин.Фото: З відкритих джерел
З 1987 по 1995 рік грав за охтирський «Нафтовик». Став Чемпіоном УРСР 1990 року і фіналістом кубка УРСР наступного сезону. Був учасником першого чемпіонату України і третім призером турніру команд першої ліги в сезоні 1992-93 р.р. Всього за команду райцентру Сумської області провів 325 лігових матчів, забив 71 м'яч.
1982: Борис Шуршин, Геннадій Литовченко, Олег Ємець Фото: З відкритих джерел
Після нетривалого перебування у лавах стрийської «Скали», знову повернувся на Сумщину. Останні три сезони футбольної кар'єри провів у складі «Явору» з Краснопілля. Завершив виступи в сорок років.
Легендарний футболіст, лауреат обласної церемонії «Спортивна гордість Сумщини», майстер спорту СРСР Борис Шуршин у свої поважні 67 і досі залишається у грі, нині – у ветеранському футболі.
