На Сумщині триває евакуація з прикордоння. Наразі їй підлягають 213 населених пунктів у 18 громадах Сумщини, які постійно обстрілює російська армія. За інформацією начальника Сумської ОВА Олега Григорова, станом на кінець липня 2025 року звідти у більш безпечні місця вже виїхали понад 56 тисяч людей, із них більше 8 тисяч дітей. Однією з тих, хто потрапив до цього списку, стала родина Миколи Петренка із села Лугівка Великописарівської громади Охтирського району.
Розташоване на правому березі річки Ворскла за два кілометри від колишнього райцентру Велика Писарівка, воно було чудовим місцем проживання для понад 400 мешканців. Аж поки росіяни не зважилися на повномасштабне вторгнення в Україну.
- Оскільки Велика Писарівка фактично межує з українсько-російським кордоном, окупанти вже в перший день своєї військової агресії пройшли селищем. Тоді великої шкоди вони не встигли наробити і наше село, на щастя, від дій ворога вціліло, - розповідає Микола Петренко.
Микола ПетренкоФото: З особистого архіву родини
А ось початок весни два роки по тому для Лугівки видався куди страшнішим.
- Торік 13 березня було влучання ракетою по мосту, тож сполучення з лівим берегом, із Великою Писарівкою, обірвалося. Через потужні обстріли громади того дня була оголошена планова евакуація її мешканців. Тож разом із дружиною вирішили вибиратися з села. Взяли речі першої необхідності і через розташоване нижче за течією село Стрілецька Пушкарка переїхали до населеного пункту Добрянське нашої ж громади. Там знайшли тимчасовий прихисток у своїх знайомих. За тиждень повернулися до Лугівки на один день, і 22 березня вже опинилися на нашій малій батьківщині – селищі Миколаївка, яка є центром однойменної громади у колись Білопільському, а тепер Сумському районі, - пригадує минулорічні події Микола Петренко.
Зруйнований міст через ВорсклуФото: З особистого архіву родини
Попри те, що повернулися до знайомих з дитинства місць, їм, як і решті переселенців, довелося вирішувати найголовнішу для цих людей проблему – з житлом.
- Наші батьківські хати у Миколаївці вже мають інших господарів, тож треба було шукати інші варіанти поселення. А це в нинішніх умовах не так просто. Адже відбувається велика міграція населення і вільного житла не вистачає. Нам пощастило: спершу трохи побули у родичів, а потім друзі, які тимчасово поїхали до дітей за кордон, запропонували пожити в їхньому будинку. Тож уже більше року маємо дах над головою, гарне подвір’я, тримаємо живність, обробляємо город. Хоча до свого дому у Лугівку, де прожили майже 30 років, звісно тягне, - ділиться з журналістом потаємним переселенець.
За цей час Микола з дружиною Любою були там лише двічі.
Микола з дружиною ЛюбоюФото: З особистого архіву родини
- В той день, коли ми прибули до Миколаївки, сусід, який залишався у Лугівці, повідомив про потрапляння ворожого боєприпаси в наш гараж і пожежу в ньому. За тиждень, 28 березня, вдалося потрапити додому і зафіксувати пошкодження на відео. Гараж виявився зруйнованим, у літній кухні вибиті вікна, так само як без скла залишилося і одне вікно в будинку, де також було пошкоджено шифер на даху. Того ж дня, що змогли – підремонтували, хоча відновлювальної роботи там ще багато.
Наступного разу на своєму подвір’ї побували вже цьогоріч на 9 травня. Тоді якраз було оголошене так зване «триденне перемир’я», яке насправді росіянами не дотримувалося. Але обстрілів було все ж менше, тож з’їздити до своєї Лугівки вдалося без пригод. Хоча не всім так щастить. Ворог може запросто поцілити у будь-який транспортний засіб, який рухається в досяжній для нього зоні обстрілу, і пересуватися в цій зоні вкрай небезпечно. Тож не дивно, що в нашому селі залишилося зо 30 відчайдух, які утрималися від евакуації, але можуть бути для ворога живими мішенями, - застерігає Микола Петренко.
Як і більшість переселенців, він сподівається колись повернутися до свого будинку назавжди. Хоча на обійсті й багато руйнації.
- Після прильоту в двір від гуманітарної місії «Проліска» отримали дошки, цвяхи, монтажну піну, брезент, щоб накрити дах. Але для того, щоб повністю відновити пошкоджене майно, треба значно більше матеріальних ресурсів. Плюс треба враховувати ще й вартість роботи. Це при тому, що не буде нових руйнувань. На жаль, це питання зараз повисло в повітрі: через неможливість зробити оцінку пошкодженого майна ми не можемо подати заявку на його відновлення. А на пенсію багато не зробиш, - журиться переселенець.
Тим не менш, оптимізму він не втрачає і вірить, що рано чи пізно разом із дружиною знову опиниться в рідних стінах. Але поки триває війна і потік переселенців не міліє, аби люди зважалися на евакуацію радить відповідальним за неї все ж таки заздалегідь подбати про її організацію.
- Мало посадити людину в автобус і відвезти в більш-менш безпечне село чи місто. Треба насамперед подбати про житло для неї. І не тимчасове, на місяці-другий, а на більш-менш тривалий час. Знаю, що в області є приклади, коли та чи інша громада запрошує до себе ВПО із дітьми, пропонуючи при цьому і житло, і роботу, і навчання. Оце справжня турбота про людей. Адже багатьом із них уже фактично нікуди повертатися, і надання їм можливості почати на новому місці нове життя знімає відразу купу питань. Як для держави, так і для самих переселенців. Перевірено на собі! Віримо в ЗСУ, допомагаємо їм, і наше нам обов’язково повернеться!
Краще, мабуть, і не скажеш…
Публікація стала можливою за підтримки уряду Великої Британії в межах проєкту "Посилення інформаційної екосистеми в малих громадах України шляхом підтримки незалежних локальних медіа", що впроваджується ГО "Агенція розвитку локальних медіа АБО". Погляди, висловлені в цій публікації, є позицією автора(-ів) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії.
