Порятунок тварин під час війни став таким же важливим, як і боротьба за життя та здоров’я людей. Бо в той час, як останні у багатьох випадках можуть подбати самі про себе, їхні чотириногі друзі повністю залежать від своїх господарів. Або ж просто небайдужих громаданян, які їм цих господарів замінили. На щастя, таких серед нас вистачає, свідченням чому є наступні історії.
«Котяча мама»
Оксана Рудєва дбає про тварин у рідному Краснопіллі
Коли на початку весни 2025 року почалася евакуація з Краснопілля, місцева підприємиця Оксана Рудєва до останнього намагалася затриматися у селищі. Адже на той момент у неї на утриманні вдома було 15 котів, а ще двоє жили в магазині, який зазнав руйнувань.
- Зрозуміло, що з таким господарством мене б навряд чи куди б пустили, тому коли все ж таки довелося перебратися до Сум, мої пухнастики залишилися на місці, - розповідає Оксана.
Але, на відміну від багатьох господарів, які теж стали переселенцями, вона не залишила їх напризволяще. Двічі на тиждень жінка приїздить до Краснопілля з мішками корму, яким потім годує своїх чотирилапих. Хоча й не тільки їх – підгодовує на вже напрацьованому маршруті, який пролягає кількома вулицями селища, звареною їжею й інших котів, а також безпритульних собак, яких, каже, після оголошення евакуації у Краснопіллі стало дуже багато.
- Ясна річ, що вони голодні. Буває, як кидаю їм харч, то боюся, щоб руки не покусали – так вони реагують на їжу. На жаль, якщо корм їм, можливо, ще хтось і кине, то про те, щоб забрати і вивезти хоча б до притулку для тварин, зараз не йдеться, охочих зайнятися цим знаходяться одиниці. Тому чимало їх гине, - бідкається Оксана.
Сама ж вона, попри те, що відкритий нею у Сумах в орендованому приміщенні магазин приносить не ті статки, які в неї були у Краснопіллі, від своєї місії піклуватися про тварин відмовлятися не збирається.
- Я почала опікуватися котиками ще років з 10 назад, коли починала торгувати у Краснопіллі на ринку. Там їх бігало багато, і відтоді стала такою собі «котячою мамою». З отих нинішніх 17 декого мені підкинули. Ну, не буду ж я знову на вулицю їх викидати. Так і живемо разом, хай зараз і не кожного дня бачимося. Більше того: до мого поголів’я не так давно додалося ще два котика, господарі яких виїхали за кордон, а їх залишили у квартирі. Ці люди мені зателефонували, попросили взяти ключі у сусіда і доглядати за пухнастиками. Хоча на той час сусід теж перебрався до Сум…
Найбільше, зізнається, переживала, що після вибуху, внаслідок якого у її квартирі, де утримуються коти, було вибито вікно, чотирилапі порозбігаються. Але, на втіху господарки, всі залишилися на місці і тепер із нетерпінням очікують кожного наступного її приїзду.
- Скоро почнеться похолодання, тому хочу закрити розбите вікно, підлагодити стелю, привезу електричну батарею, щоб вони не мерзли. Можливо, хтось мене назве дивакуватою. Але ж, справді, хіба ми не повинні бути відповідальними за тих, кого приручили? Особисто для мене відповідь на це питання однозначна. І я своїх пухнастих друзів нізащо не кину!
«Льолік» на удачу
До числа рятівників тварин належить і працівниця ветаптеки в селищі Миколаївка Сумського району Марія Головко. І не тільки тому, що такою бути вимагає її професія, але й чисто з внутрішніх спонукань.
Ветлікар Марія Головко та її рудий талісман ЛьолікФото: з особистого архіву М.Головко
- Звичайно, всіх тих тварин, а це здебільшого собаки і коти, які сьогодні опинилися на вулиці, як кажуть, не обігрієш. Однак бувають випадки, коли пройти і не помітити того, хто потребує твоєї уваги, складно. Наприклад, поруч із нашою ветаптекою під східцями сусіднього магазину собака навела 11 цуценят. Ну, як їх можна залишити напризволяще? Ми зі ще однією продавчинею ходимо їх підгодовувати, вони ростуть на очах і є для нас втіхою, - каже Маша.
Цуценята, про яких дбають Марія та небайдужі жителі селища МиколаївкаФото: з особистого архіву М.Головко
Ще одним своїм пухнастим другом вона називає кота, якому дала ім’я «Льолік».
- Він вперше з’явився у день відкриття ветаптеки, хоча до того ми його не бачили, - розповідає Маша. - Маленький, облізлий: зразу видно, що не має господаря. Я йому насипала корму, він поїв і, видно, йому у мене сподобалось. Досі не було жодного дня, щоб Льолік, такий відгодований за цей час, не прийшов до нашої аптеки, причому, що цікаво, щоразу на момент її відкриття о восьмій ранку. Поки на вулиці тепло, він ночує на вулиці, а взимку я пускала його до приміщення. Тепер інакше як своїм талісманом я цього кота назвати не можу, і вірю, що він приносить мені удачу.
Порятунок «Мавки»
І Марія Головко, і її мама Галина Ткаченко, яка залишається працювати ветлікаркою у прифронтовому Білопіллі, в один голос говорять про велику любов до тварин військовослужбовців. Кажуть, дуже багато з них приходили з підібраними кошенятами чи собачатами за консультацією або тією чи іншою хірургічною допомогою. Серед таких, зокрема, був військовослужбовець зі Львова на ім’я Микола, який у 2022 році приніс до Галини Ткаченко знайдену на даху місцевого гаражу маленьку знесилену і майже сліпу через хворі очі кішечку.
У 2022 Микола знайшов у Білопіллі безпритульне кошеняФото: надала Г.Ткаченко
- Ми її пролікували, згодом стерилізували. Так вона і залишилась жити зі своїм рятівником, отримавши ім’я Мавка. Коли випала нагода, Микола відвіз її до Львова, і тепер вона разом з новою сім’єю чекає на його повернення додому. Рік потому її вже було не впізнати на надісланих Миколою фотографіях: стала такою знатною, вгодованою, - усміхається, пригадуючи подію 3-річної давності, пані Галина.
А ось такою львів'янка Мавка стала вже за рікФото: надала Г.Ткаченко
Благородна місія
А ось відома сумська волонтерка Катерина Андрєєва може розповісти десятки історій порятунку чотирилапих. Свідком однієї з них стала журналістка релокованої до Сум краснопільської газети «Перемога» Ольга Кисленко.
Катерина Андрєєва евакуює тварин із прикордонняФото: facebook.com/KaterynkaAndreeva
- Активістку розчулила розповідь у соцмережах про песика, який мешкав у квартирі селища Краснопілля, де у березні 2025 року загинули люди, і вона, попри перешкоди, у супроводі журналістки та іншого волонтера Ростислава Матвієнка вирішила його перевезти у більш безпечне місце. Цуцика вдалося відшукати під ліжком.
Потім вони у Краснопіллі вирушили по німецьку вівчарку на ім’я Рей, якого просили евакуювати господарі. Рея не змогли забрати через його агресивність, до того ж у дворі знаходився і другий пес, який не чекав гостей та намірявся їх покусати. Але оскільки у салоні побитого дорогами та війною автомобіля було місце, тому з цієї вулиці забрали іншого, незапланованого хвостатого пасажира. Тож до Сум поїхали два песики.
Згодом Катерина повідомила, що молодшому вже знайшла сім’ю у Києві, іншому теж підшукали господарів. В іншу поїздку до Краснопілля волонтерам, на жаль,, вдалося забрати лише котика, інші проявили агресію і один з них навіть вкусив волонтера. Принагідно зазначити, що під час кожного свого евакуаційного виїзду до Краснопілля волонтери брали в дорогу декілька мішків корму для собак, залишаючи його на вулицях селища, - розповідає Ольга Кисленко.
Це лише дещиця історій порятунку тварин, але вони є яскравою демонстрацією того, що навіть під час війни, а може, саме в таких ось екстремальних умовах, люди, принаймні, багато з них, продовжують залишатися людьми. І задля порятунку своїх чотирилапих друзів, або й просто чужих для них собак, кішок чи іншої живності, готові жертвувати багато чим. Тож коли ми говоримо про собачу відданість, тішить, що такою у прифронтовому регіоні може похвалитися і людина.
Катерина Андрєєва опікується покинутими і безпритульними тваринамиФото: facebook.com/KaterynkaAndreeva
Важливо!
Порятунок тварин під час війни здійснюється через евакуацію з зон бойових дій, надання їм притулку та тимчасової перетримки, забезпечення кормом, водою та медикаментами. Важливу роль у цьому процесі відіграють зоозахисні організації, які збирають кошти, координують волонтерів та надають допомогу тваринам. Громадяни можуть допомогти, прихистивши тварину, надавши їй тимчасовий притулок, поширивши інформацію про тварин у небезпеці або зробивши пожертву на потреби зоозахисних організацій.
Публікація стала можливою за підтримки уряду Великої Британії в межах проєкту "Посилення інформаційної екосистеми в малих громадах України шляхом підтримки незалежних локальних медіа", що впроваджується ГО "Агенція розвитку локальних медіа АБО". Погляди, висловлені в цій публікації, є позицією автора(-ів) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії.
