Приємну й цікаву новину Білопілля.City знайшла на сайті Національної гвардії України – Станіслав Бугрій виборов спеціальний берет з відзнако.Тож про успіх нашого земляка розповімо детальніше.
З відомого роду
Станіслав Бугрій народився в тоді ще Жовтневому (нині Миколаївка) на Білопільщині. Потім родина переїхала в Суми, у цьому місті хлопець виріс і досяг тих успіхів, які сьогодні має.
Родина Бугріїв – відома за межами Миколаївки. Станіслав – єдиний онук Станіслава Опанасовича Бугрія, учасника Другої світової війни, кавалера орденів, який багато років очолював провідні підприємства Жовтневого – Великожовтневий бурякорадгосп, місцеву сільгосптехніку.
– Батько дуже любив онука, і коли в нас народився хлопчик, то з іменем не виникло жодних сумнівів, – розповідає батько Станіслава Володимир Бугрій.
До речі, Володимир Станіславович теж відома людина: доктор наук, професор, завідувач кафедри історії України Сумського державного педагогічного університету.
– У нас багато сімейних традицій. Заняття спортом – одна з них, – каже Володимир Станіславович. – Я свого часу займався боротьбою, тож і сина змалку водили на тренування. Обрали вільну боротьбу. Йому подобалось. А в нас принцип такий: якщо взявся за справу, то робити її треба якнайкраще.
Ще в школі Станіслав став переможцем всеукраїнських змагань із вільної боротьби. Із відзнакою закінчив Сумський інститут фізкультури, під час навчання здобув звання майстра спорту України з вільної боротьби.
Повернення у Національну гвардію
Після закінчення вишу пішов служити в армію. Завдяки добрій фізичній підготовці потрапив у спецназ. Після армії працював викладачем фізкультури в Сумському національному аграрному університеті. А у 2016 році йому запропонували повернутись до армії на посаду інструктора. За цей час він виграв чемпіонат Національної гвардії з рукопашного бою, проходив службу в АТО. Вдома його завжди чекає дружина і маленький синок Артем.
Молодший лейтенант Станіслав Бугрій – начальник фізичної підготовки і спорту військової частини 3051 Національної гвардії України – став одним із шести тріумфаторів кваліфікаційного іспиту на отримання берету з відзнакою. З 71 учасника представнику Сумщини вдалося приміряти такий омріяний головний убір.
Дебютна участь Станіслава у боротьбі за берет відбулася у 2011 році. Але тоді була зовсім інша система як змагань, так і відбору до них. Того року його суттєво підвела стрільба, і до фіналу він пробитися не зміг.
Вдруге свої сили вирішив спробувати вже минулого року. Але, на жаль, зовсім трішки не вистачило, аби дістатися до фінального етапу – рукопашного поєдинку. Засмутився, але пообіцяв собі: тренуватися увесь наступний рік та спробувати свої сили знову у 2019 році.
Відзнака – з третьої спроби
Марш-кидок у повному спорядженні відстанню понад десять кілометрів із метанням гранат та подоланням природних і штучних перешкод, смуги перешкод, силові випробування, етап бойової стрільби з різних положень в обмежений час і спаринги з інструкторами з рукопашного бою, психологічна смуга, а також вирішення складних завдань на логіку – через все це пройшли майбутні «берети».
А ще завдання з логіки, математики, навіть питання з історії України, за які можна було назбирати чимало штрафних хвилин. Була контрольна точка з військової медичної підготовки.
– Два завдання для мене на ній – накладання турнікету на поранення та переміщення пораненого, – розповідає Станіслав. – З ними я, до речі, дуже швидко впорався. Та серед іншого найскладніше було знайти вихід із абсолютно темного приміщення. От уявіть – закрили тебе там, ти мусиш кілька хвилин посидіти в темряві і потім швидко вийти.
А далі на учасників чекали стрільби. Спочатку з пістолета, потім з автомата. При чому з останнього стріляли з трьох положень – стоячи, з коліна та лежачи.
– Знаєте, приємно, що цього року вдалося впоратися зібрався, зосередився і відстріляв на той результат, який вивів мене до фіналу, – радіє гвардієць. – А там останнє випробування – рукопашний бій. У суперниках – кандидати чи майстер спорту. Коли закінчився останній етап і ти чекаєш рішення ради беретів – оці останні хвилини емоції переповнюють. І коли ти чуєш слова: «Військовослужбовець Станіслав Бугрій заслуговує носити берет із відзнакою» – почуття неймовірні!
Станіслав каже, що досі незвично відчувати себе переможцем. Та водночас розуміє – вся робота та всі докладені зусилля виправдали себе сповна.
– Я не лише професійний військовий, я ще й професійний спортсмен, двадцять років у спорті, тому навіть після такої високої відзнаки продовжуватиму шукати для себе нові виклики, – переконаний Станіслав Бугрій. – Зараз обираю для себе нову вершину, нову ціль. От визначуся – і буду вперто до неї йти.
Для публікації використані матеріали Анатолія Кравченка
