У залі форуму, організованого Мережею захисту національних інтересів «АНТС», зібралися голови прикордонних громад, місцева влада, бізнес, волонтери та активні громадяни. Тема — стійкість Сумщини під постійними обстрілами, відновлення інфраструктури й пошук справедливої політики для прикордонних територій, що тримають удар. Із цих виступів народилася одна спільна розповідь — про біль, відповідальність і надію на відбудову.
Під час робочої зустрічі представників прикордонних громад пролунали емоційні, але щирі слова про реалії життя на лінії зіткнення. Голови сіл і міст, які щодня зазнають обстрілів, говорили про біль, втрати, надію на відновлення та важливість підтримки держави й міжнародних партнерів.
- Дуже боляче бачити, що відбувається у нашій області. Я особисто переживаю це явище — знищення та руйнування наших населених пунктів, - говорив Ворожбянський міський голова Андрій Дружченко.
Андрій Дружченко
- Ніхто у XXI столітті навіть не міг подумати, що таке може статися. Ми могли уявити війну з німцями, американцями, японцями чи китайцями — але не з тими, кого колись називали «братами і сестрами».
За його словами, навіть родичі з іншого боку кордону часто не вірять у масштаби руйнувань і горя, що переживають місцеві мешканці. Попри це, громади продовжують триматися, допомагати одне одному та працювати над відновленням.
- Учора я спілкувався з одним головою, і він сказав: «Я вже мрію купити автобус. Мрію, як ми повернемося додому, відбудуємо школу, оселі. Головне — щоб усе це закінчилося». Я сам лише один раз виїжджав за кордон від початку війни — не тому, що не міг, а тому, що не мав права залишити свою громаду. Під час найважчих обстрілів наші населені пункти, такі як Ворожба, Білопілля, були фактично знищені — будинки, лікарні, школи…
Посадовець наголосив: зрозуміти логіку ворога неможливо.
- Учора вони вдарили по автобусу. Потім, певно, напишуть, що «вразили генеральський транспорт». Так само, коли б’ють по підприємствах, потім заявляють, що «знищили склад ЗСУ». Але всі ми знаємо, що це — звичайні цивільні об’єкти.
Окремо він звернув увагу на потребу консолідації сил усіх областей і на важливість власних ресурсів, а не лише допомоги від партнерів.
- Ми всі маємо мобілізуватися. Я нещодавно був у Австрії — показував відео з нашими руйнуваннями. Це важко, але ми не можемо розраховувати тільки на іноземну допомогу. Ми повинні пояснювати людям, чому зараз будуються дороги. Це не розкіш і не піар. Стадіони можуть почекати до завершення війни, але дороги — ні. Це врятовані життя, це можливість доставити допомогу нашим захисникам. Якщо будується дорога на прикордонні — значить, вона потрібна.
Наприкінці промови Андрій Дружченко звернувся до колег із прикордонних регіонів:
- Це — логістика, це життя. І я ще раз хочу наголосити: усі голови прикордонних громад, які знищені або продовжують зазнавати руйнувань, сподіваються на підтримку — як держави, так і міжнародних донорів. Ми повинні відновитися й відбудуватися. Дякую. Дякую організаторам і всім учасникам за змістовну розмову. Стійкість — це не лише слово. Це про людей, які тримають свій фронт.
Міський голова Конотопа Артем Семеніхін розгорнув практичний бік проблеми.
Артем Семеніхін
Він пояснював, чому поточний ремонт доріг і навіть розмітка — це питання безпеки: у темряві чітка розмітка дозволяє швидко і безпечно евакуювати людей або доставити допомогу. Історія з автобусами зі Швейцарії стала ілюстрацією: привезли чотири автобуси — дарунок, але місто не має коштів на їхній ремонт, бо зношена дорожня мережа і бракує фінансування.
- Я привіз автобуси, але не можу їх випустити — вони стануть на ремонт через два-три дні, а
нам бракує коштів, — бідкався мер. Для нього особисті контакти — найефективніший інструмент: домовився з партнерами, привіз техніку, вирішив проблему тут і зараз. Саме тому він закликав підтримувати поїздки голів громад до європейських партнерів: «Особиста комунікація — це крутіше, ніж криптовалюта».
Ключовим мотивом усіх виступів була довіра. Артем Семеніхін підкреслив, що європейські донори довіряють обраним очільникам громад більше, ніж чиновникам на папері, тож відрядження мерів і особисті зустрічі приносять реальну допомогу — від автобусів до медичних батарей, необхідних для пристроїв у лікарнях. Яскравий приклад: після показаного відео з пошкодженою лікарнею литовські партнери оперативно виділили кошти й доставили батареї — і діагностичне обладнання знову працювало.
Олександр Сугоняко (Хотінська громада) додав до розповіді емоційний вимір — як громади переживають втрату населених пунктів, але не втрачають гідності й права на повернення.
Він наголосив: юридичне знищення громади — це вирок для сіл і мрій людей про повернення. Його слова нагадували, що відбудова — це не лише бетон і проєкти, а пам’ять, праця й бажання жити на своїй землі.
- Ми не просимо жалю — ми просимо права жити, — звучало як заклик до збереження автономії громад і горизонтальної взаємодії з європейськими партнерами.
Всі спікери торкалися одного й того самого: дороги, транспорт, ремонт інфраструктури, укриття, фінансування й необхідність пояснення суспільству, навіщо витрачаються ресурси саме на ці першочергові речі. Люди в громадах скаржаться: «Навіщо ці витрати?» — і відповідь проста: це життя — щоденна логістика, доступ до медицини, можливість забезпечити евакуацію та підтримати економіку.
Наприкінці дискусії пролунало одне гасло: єдність і дія. Єдність серед громад, персональна відповідальність очільників і тісна робота з міжнародними партнерами — ось що дає результати. Форум показав, що стійкість — не лише слово на плакаті, а практична робота: особисті поїздки, оперативні закупки, ремонт доріг, підтримка медичних закладів і, найголовніше, віра людей у те, що вони повернуться додому.
Дякуємо організаторам і всім учасникам за відвертість і конкретні кроки. Сумщина тримається завдяки людям, які не мовчать і не здаються — і саме ці голоси створюють фундамент відбудови та майбутньої стійкості.
