Сергій Кагітін останніх 25 років присвячує своє життя захисту державних кордонів України. Свою військову кар’єру розпочав зі строкової служби в Кримському прикордонному загоні, де й підписав контракт на подальшу військову службу.
Згодом Сергій перевівся до Сумського прикордонного загону. З перших днів повномасштабного вторгнення разом із побратимами у складі зведеного загону прикордонників Сумщини він захищав Чернігівщину. Свою історію розповів Суспільному.
“Обрав прикордонну службу, бо хочу захищати свою країну там, де вона починається – на кордоні”, – ділиться Сергій.
Додає, це була його дитяча мрія – стати військовослужбовцем.
“Багато цивільних професій спрямовані на комерційний успіх, тоді як служба в прикордонних військах має вищу мету – захист суверенітету. Прикордонна служба для мене особлива тим, що ми стоїмо на самому порозі держави. Якщо армія тримає фронт, то прикордонник – це перший, хто зустрічає будь-яку загрозу, будь-яку небезпеку”, – зазначає Сергій.
На його думку, прикордонна служба має свою особливу місію, яка відрізняється від інших військових формувань.
“У нас інша специфіка служби. Це не тільки бойові завдання, а й щоденна відповідальність за контроль кордону, робота з людьми, швидке реагування на нестандартні ситуації. Ми маємо бути одночасно і військовими, і правоохоронцями, і дипломатами.
І, мабуть, головне – прикордонник завжди працює в умовах невизначеності. Ми ніколи не знаємо, що саме чекає нас за наступною зміною: звичайна перевірка чи реальна небезпека. Але саме тому наша служба – це про пильність, витримку і готовність першими прийняти удар”
У 22 роки старший солдат разом із колегою врятував трьох дітей, які опинилися у небезпеці.
“Цю історію я ніколи не забуду. Тоді ще в мирному Білопіллі ми врятували трьох дітей з пожежі. Їх було троє, одному було чотири роки, іншому – три, а третій зовсім маленький – один рік. Ми з товаришем побачили дим з однієї з квартир і одразу викликали пожежну службу. Проте часу було мало і чекати було ніколи. Вони опинилися в ситуації, де кожна секунда вирішувала їхню долю. Тож ми вирахували квартиру, вибили двері і побачили дітей, які вже почали задихатися від диму. По одному винесли дітей на свіже повітря, зробили штучне дихання та масаж серця та передали їх медичному персоналу та їхній мамі”, – згадує чоловік.
Сергій КагітінФото: З архіву С.Кагітіна
Каже, тоді зрозумів, що його служба – це не лише охорона рубежів чи перевірка документів.
“Це про людей, про їхнє життя, про майбутнє країни”
Протягом своєї служби Сергій працював дільничним інспектором прикордонної служби у селах нинішньої Білопільської громади. Обіймав посади старшини, начальника відділення логістики та майстра-сержанта.
“Кожна посада мала свої виклики. Працюючи дільничним у селах Білопільщини, я був частиною громади, знав кожну стежку та кожного мешканця. Логістика ж вимагала високої організованості, щоб підрозділи мали все необхідне для захисту держави”, – говорить Сергій.
З перших днів повномаштабного вторгнення разом із побратимами у складі зведеного загону прикордонників Сумщини він захищав Чернігівську область.
“Пам’ятаю, як наприкінці березня 2022 року облаштували позиції біля Старого Білоуса, щоб стримати навалу ворога. Приблизно опівночі мій побратим Олександр Авраменко почув якийсь брязкіт металу з боку підірваного мосту річки Білоус. Він у прилад нічного бачення помітив групу – вісім озброєних диверсантів, які перебиралися через воду й намагалися підійти до нас. Олександр миттєво доповів командиру, і завдяки його пильності ми змогли відбити штурм. На жаль, доля розпорядилася так, що Олександр загинув, але для мене він назавжди залишиться прикладом справжнього воїна й побратима, який до останнього виконував свій обов’язок”.
Сергій КагітінФото: З архіву С.Кагітіна
Додає, уважність побратима тоді врятувала багатьох.
Сергій говорить, втрати побратимів завжди залишаються найважчим тягарем. Водночас вони додають сили стояти далі, адже кожен загиблий воїн – це символ обов’язку, вважає чоловік.
Його ж власною опорою у найскладніші моменти – сім’я. Пояснює, любов до рідних і страх втратити їх стали для нього головним джерелом сили.
“Коли ворог перетнув кордон, у нас не було часу на роздуми. Ми стали першим щитом. Багато хто запитує, що дає сили стояти далі. Відповідь проста – моя сім'я. Любов до рідних і страх втратити їх”
Сьогодні досвід військовослужбовця став частиною 15-го мобільного прикордонного загону “Сталевий кордон” (Черкаський підрозділ). Попри те, що територіально підрозділ базується на Черкащині, майстер-сержант разом із побратимами зараз виконує завдання там, де ситуація залишається напруженою – на обороні рідної Сумщини.
“Для перемоги України треба лише єдність народу, стійкість армії та віра у власні сили. Лише разом ми зламаємо ворога й відстоїмо незалежність. А після нашої перемоги я візьму відпустку, щоб провести час з сім’єю і знову стану до лав прикордонної служби. Це справа всього мого життя”, – додає захисник.
Авторка цього матеріалу Діана Кагітіна – наша землячка. Вона народилася в Білопіллі в родині прикордонника та навчалася у школі № 3. Після закінчення 9 класу Діана вступила до Сумського машинобудівного коледжу на спеціальність «Журналістика». Сьогодні вона завершує навчання і вже має свій перший творчий доробок. Цілком символічно, що один із її матеріалів присвячений найдорожчій людині – татові-прикордоннику. Цей матеріал був написаний до Дня прикордонника — дня вшанування всіх наших захисників, які щодня стоять на варті кордону і безпеки кожного з нас.
Дякуємо нашій землячці за цю зворушливу історію. Бажаємо нових творчих здобутків і щиро віримо, що на нашому небокраї засяє ще одна яскрава журналістська зірка.
