27 серпня на центральній площі Миколаївки зібралися понад пів сотні жителів громади — діти, молодь, дорослі, цілі родини. Хвилиною мовчання вони вшанували пам’ять полеглих захисників, а потім долучилися до щорічного забігу «Шаную воїнів, біжу за Героїв України». Його учасники бігли не заради спортивного результату — кожен крок цього дня був нагадуванням про тих, хто віддав життя за Україну.
Захід розпочався на центральній площі Миколаївки.
Після хвилини мовчання учасники вирушили за визначеним маршрутом, а завершили забіг біля Алеї Пам’яті. Тут ще раз згадали земляків, які загинули, захищаючи незалежність і територіальну цілісність України.
За словами заступника селищного голови Миколи Мельника, який і сам традиційно долучається до забігу, цього року участь у ньому взяли понад 50 жителів селища.
На старт вийшли люди різного віку. Найменшому було шість років. Серед учасників були школярі, вихованці дитячо-юнацької спортивної школи імені Миколи Масалітіна, переможці та призери обласних змагань з футболу та футзалу, вільної боротьби, лижних гонок, молодь, дорослі та просто небайдужі жителі громади.
Приходили й цілими родинами. Зокрема, разом долучилася родина Мотіних — батько з двома доньками. Так пам’ять про захисників передається від дорослих дітям не лише словами, а й особистою участю.
Особливого значення цей забіг набуває сьогодні, коли війна безпосередньо торкнулася багатьох родин. Серед учасників були діти та дорослі, чиї батьки, рідні й близькі нині служать у Збройних силах України та інших складових Сил оборони.
Тому навіть наймолодші учасники добре розуміли, чому цього дня вийшли на старт і якою ціною українці мають можливість збиратися разом під синьо-жовтим прапором.
Фінішував пам’ятний забіг біля Алеї Пам’яті. Учасники зробили спільне фото з українськими прапорами та вкотре вшанували тих, чиї імена назавжди залишаться в історії громади.
«Шаную воїнів, біжу за Героїв України» — це не тільки про кілометри чи швидкість. Це про пам’ять і вдячність. Про дітей, які мають знати імена своїх захисників. Про родини, які чекають рідних із фронту. І про громаду, яка пам’ятає, завдяки кому сьогодні має можливість жити, навчатися, виховувати дітей і збиратися разом під українським прапором.
