Півтора року рідні Володимира Кошевого жили в невідомості. Виконуючи бойове завдання на Курщині, наш земляк, захисник зник безвісти... З кінця лютого 2025 року брат Юрій та рідні не отримали від нього жодної звістки. І тільки у вересні 2026 родині повідомили результати ДНК-експертизи: загибель захисника підтвердилася. Володимиру Кошевому назавжди залишиться 49 років.

Володимир Віталійович Кошевий народився 1 лютого 1976 року у Ворожбі. Навчався у Ворожбянській ЗОШ №3. Зростав разом зі старшим братом Юрієм, який сьогодні також захищає Україну від окупантів і ділиться спогадами про загиблого Володимира на ресурсах Ворожбянської громади.

- У дитинстві та юності ми з братом любили покопирсатися у велосипедах, мопедах, мотоциклах. Постійно щось ремонтували… - згадує Юрій.

На строкову військову службу Володимира свого часу не призвали за станом здоров’я, адже юнак мав проблеми із зором. Після школи він вступив до Харківського інституту інженерів залізничного транспорту, де здобув спеціальність інженера.

За фахом Володимир не працював. Влаштувався на Ворожбянський завод металоконструкцій, а згодом переїхав до Броварів. Там працював у будівельній сфері, був бригадиром будівельних бригад, займався ремонтами квартир у новобудовах.

- Вова мав золоті руки. У квартирах у новобудовах робив ремонти «під ключ». Від кераміки до електрики - робив усе. Я теж їздив до нього, допомагав, - говорить старший брат.

Незадовго до початку повномасштабної війни родина Кошевих пережила тяжку втрату - помер батько Володимира та Юрія. А вже після 24 лютого 2022 року війна увійшла в життя родини ще й через службу обох братів.

У січні 2023 року Юрія призвали на військову службу за мобілізацією. Через кілька місяців рішення йти захищати Україну прийняв і Володимир. Це був його добровільний вибір.

Навчання Володимир проходив у Черкасах. Там опанував військову спеціальність мінера-сапера. Далі були найгарячіші напрямки і бойові завдання. Згодом він потрапив на рідну Сумщину, виїжджав «на нуль», був у Суджі.

Спілкуватися телефоном братам-військовим виходило не часто. І Юрій, і Володимир перебували на гарячих напрямках - в окопах, посадках, сірій зоні, де зв’язку зазвичай просто не було. Але за першої можливості брати намагалися хоча б коротко написати один одному, дати знати: живий, усе добре.

- Востаннє ми з ним спілкувалися наприкінці лютого минулого року. Після того - жодної звістки, - згадує Юрій.

10 березня Володимир Кошевий зник безвісти під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Махновка Суджанського району на Курщині. Відтоді минуло півтора року. Після зникнення Володимира у його матері взяли зразки ДНК, однак увесь цей час родина не мала остаточної відповіді про долю захисника. І лише днями Юрію зателефонували з довгоочікуваною звісткою.

- Мені подзвонили і повідомили, що тіло брата ідентифікували - результати ДНК-тесту підтвердилися. І ось тільки зараз ми дізналися остаточно… - розповідає Юрій.

Та навіть ця страшна звістка прийшла до родини у день, який мав бути зовсім іншим. Саме тоді мама Володимира і Юрія відзначала свій 90-річний ювілей. Юрій попросив не говорити матері про загибель сина хоча б у день її народження. Про те, що результати ДНК підтвердили найгірше, їй повідомили пізніше.

- Якоюсь мірою мама вже була морально готова почути таку страшну новину, адже пройшло вже півтора року. Та все одно сприймати це дуже тяжко…

Нині Юрій узяв відпустку за сімейними обставинами і займається збором необхідних документів та підготовкою до поховання брата.

У Володимира Кошевого залишилися 90-річна мама Ірина Микитівна, брат Юрій та двоє дітей - Єва і Богдан.

Світла пам’ять Захиснику України, нашому земляку. Щирі співчуття його мамі, дітям, братові, всім рідним і близьким.