Впродовж 10 днів журналісти з усієї України, серед якмх і редактор 'Білопільщини' брали участь у навчальному візиті 'Огляд кращих практик співпраці влади, бізнесу та організацій громадянського суспільства (ОГС) в реалізації проєктів розвитку в Луганській і Донецькій областях'. Де довелося побувати і що побачити журналістам України під час візиту в Донецьку та Луганську області - читайте у циклі матеріалів. підготовлених Наталією Калініченко.
Дорога на схід почалася в Києві
Я не один раз на рік буваю в цих областях, в основному, як волонтер. Починаючи з 2014 року, підтримували і підтримуємо наших військових, спілкуємось із місцевими редакторами і разом робимо все можливе, аби об’єднати Україну. Тож пропозиція взяти участь у такому заході дуже сподобалася. До того ж, зацікавили можливості розвитку громадянського суспільства, реалізації проєктів розвитку в цих областях. Здивував також термін візиту: 8 днів! Я так довго у відрядження ще не їздила. Вирішила спробувати і, скажу наперед, жодного разу не пошкодувала, що поїхала!
Знайомство з групою журналістів і програмою візиту почалось у Києві, у приміщенні Державного інформаційного агентства «Укрінформ». Багатьох із нашої групи я знала: журналістський світ України - тісний. У цьому не раз довелося переконатися під час поїздки. А в «Укрінформі» ми поспілкувались із представниками Програми ООН із відновлення та розбудови миру (UN RPP, далі - Програма), Міністерства культури, молоді та спорту України щодо комунікаційної політики на сході країни, Програми та зокрема її напрямків роботи, в тому числі «громадська безпека та соціальна згуртованість».
Спеціаліст із комунікації UN RPP Максим Кицюк розповів присутнім про те, що Програма працює в 6 областях: Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій та Харківській; Програма з верховенства права - у Житомирській області, у реалізації Програми задіяні чотири агентства ООН: Програма розвитку ООН (ПРООН), Структура ООН із питань ґендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок (ООН Жінки), Фонд ООН у галузі народонаселення (UNFPA), Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО). Загальний бюджет Програми на 2019–2022 роки складає понад 80 мільйонів доларів США. Програму підтримують одинадцять міжнародних партнерів: Європейський Союз, Європейський інвестиційний банк, а також уряди Великої Британії, Данії, Канади, Нідерландів, Норвегії, Польщі, Швеції, Швейцарії та Японії. Також він проінформував присутніх щодо визначеної термінології, якої дотримується Програма.
Максим Кицюк повідомив, що представники ЗМІ з різних областей України зможуть побачити, як живуть та розвиваються громади на «лінії розмежування» й не тільки, у тому числі й за допомогою міжнародної спільноти.
Керівник сектора інформаційної реінтеграції Криму та Донбасу МІП України Віктор Литвінов зазначив, що наразі в Україні мало поширюється інформація щодо того, як розвиваються території Луганської та Донецької областей.
«Нам не тільки доводиться розповідати жителям Донеччини і Луганщини, як живе Україна, а й на інших територіях країни потрібно поширювати інформацію, що саме зараз відбувається в Донеччині і Луганщині. Не тільки на сенсі війни, війна - дуже важлива складова, але там живуть люди, є безліч проєктів, які реалізовуються за допомогою міжнародних донорів, держави. Там є багато того, про що можна розповісти», - сказав він.
За його словами, в програмі навчального візиту є такі міста, як Авдіївка та Станиця Луганська.
«Станиця Луганська - це не тільки міст, там є класний культурний простір, який був створений досить давно. Я хочу, аби всі побачили, що Донеччина та Луганщина - це не десь дуже далеко, це не щось окреме. Це - частина України, там живуть люди, які є українцями», – додав Литвінов.
Координатор Офісу розробки гуманітарної політики України Олександра Дворецька наголосила, що українці мало ознайомлені з тим, що відбувається на сході країни.
«Часто українці отримують невелику кількість інформації про те, що відбувається в Донецькій, Луганській областях, у тому числі й на окупованих територіях. Через це іноді складається враження, що, окрім бойових дій, там нічого не відбувається. Хоча насправді це не так...» – сказала вона.
'А як там насправді...'
Шукати відповідь на це питання ми вирушили спочатку на Донеччину.
Зручний Інтерсіті Київ-Костянтинівка довіз до нинішнього адміністративного центру Донеччини - міста Краматорськ
Ось, що пише Вікіпедія про місто:
Краматорськ - місто обласного підпорядкування у Донецькій області України. З 11 жовтня 2014 року в місті перебуває Донецька обласна державна адміністрація. Значний центр машинобудування України. Неофіційна столиця ювелірних прикрас України. Лежить у північній частині регіону на річці Казенний Торець (притока Сіверського Донцю). З 12 квітня по 5 липня 2014 місто було окуповане бойовиками терористичної організації «Донецька народна республіка». У ході боїв з окупантами було частково зруйновано цехи заводу Енергомашспецсталь та заводу Краматорського важкого верстатобудування, близько 50 людей загинуло. За різними даними, в місті проживає від 150 до 200 тисяч населення. Місцеві говорять, що фактично неможливо відслідкувати міграцію, адже багато людей «з тієї сторони» приїжджають і виїжджають постійно. Краматорськ - досить старе місто, засноване у 1868 році. Наприкінці 60 років XIX століття на споруджуваній Курсько-Харківсько-Азовській залізниці біля річки Казенний Торець з'явилася залізнична станція Краматорська, поблизу якої виросло селище. Спочатку селище мало назву Крам на Торці, потім поступово назва змінилась на Краматорськ.
Скупі рядки ВІКІПЕДІЇ згадувала, коли їхали цим містом і бачили, як поєднані історії минулого та позаминулого століття у старовинних будівлях.
Про колишню промислову велич нагадували десятки кілометрів підприємств, розташованих у промисловій частині міста. На жаль, уже розібрали трамвайні колії, які з’єднували найбільші машинобудівні підприємства з житловими кварталами міста. Війна давала про себе знати людьми в одностроях, де-не-де військовою технікою. Ну, а про сучасне і майбутнє міста ми говорили з громадським активістом, місцевим жителем, підприємцем, засновником компанії 3DFarm Сергієм Гаковим.
Перед тим, як потрапити до його «Гік бункера», (назва якось напружувала), ми пройшли вулицями міста і почули не стільки історичну, стільки емоційну розповідь про Краматорськ.
Сергій тут народився і виріс, добре знає кожну вуличку та її історію. Але ми зупинилися біля кількох муралів, оригінальних пам’ятників і, звичайно, пройшли центральною площею міста. Фонтани, на жаль, не працювали, та все одно величність центру вразила.
Розповідь про історію міста у Сергія перепліталась із його життєвими спогадами. «В цей час я якраз був у полоні в ДНР», - перериває історичний екскурс подіями з власного життя Сергій.
І ми закидали його питаннями: «За що потрапив у полон?», «Коли?», «Як визволили?».
Коротко Сергій розказав, що у полоні провів 23 дні влітку 2014 року. Під час однієї з волонтерських поїздок машина з гуманітарною допомогою та чотирма волонтерами потрапила у засідку.
Зупинивши автомобіль волонтерів за селом Кантарне, що неподалік Тореза, терористи відразу почали бити бранців.
- З першої секунди все було дуже жорстко, - пригадує Сергій. – Ми навіть думали, що наше життя на цьому закінчилося. Остання зупинка… У нас відразу забрали телефони.
Полонених чоловіків переправили до міста Сніжне. Два тижні вони перебували в захопленому терористами військкоматі. Їх утримували у нелюдських умовах у підвалі, який не провітрювався і був надзвичайно вогким. Сусідами по імпровізованій камері стало чимало простих жителів Донбасу.
- Разом із нами в камері, хоча навряд це можна назвати камерою, радше просто яма в погребі, - продовжує пригадувати Сергій, – були 64-річна жінка та її 67-літній чоловік. І якщо перебування там було тортурами для нас, то важко собі уявити, яким знущанням це було для такої літньої пари!
Далі він розповів про звільнення, точніше, обмін на захопленого терориста, який проводив спецзагін «Альфа».
Прочитати про ці події можна на сторінці у ФБ Сергій Гаков.
Ми ще багато говорили про минуле міста, події часів окупації і підійшли до будинку з промовистою назвою: «Простір для втілення твоїх ідей «Гік бункер», розташований у приміщенні колишнього банку.
Головне завдання проєкту - створювати креативні продукти. Важко це описати і пояснити. Сергій з однодумцями за підтримки кількох програм створює на обладнанні «Освітньої технолабораторії» різні наочні матеріали, які не просто полегшують навчання дітей у школах, а й розвивають їхнє мислення, просторову уяву, моторику тощо. Приміром, нам запропонували зібрати з частин модель ДНК чи півкулю головного мозку. Не так-то все просто. А діти мають таку наочність, працюють із нею, розвиваються.
Усе це та багато чого іншого виготовляють у місцевій лабораторії на 3D-принтерах. Уперше побачила, що це таке, і я.
Також їхня організація проводить експерименти з новою комплектацією гри «Світ без обмежень», яку розроблено спеціалістами Центру розвитку майбутнього та UNDP Ukraine/ПРООН в Україні для використання в освітніх програмах інклюзивних класів нової української школи. Комплекти виготовляли з екобезпечних та антиалергенних матеріалів, методом #3dдрук на обладнанні компанії 3D.Farm.
Впровадження таких проектів здійснюється за напрямком діяльності Програми ООН із відновлення та розбудови миру «Громадська безпека та згуртованість».
Також показав Сергій і частини «розумного апарату Ілізарова». Але замовляють його для лікування переломів іноземці. І взагалі, більшість їхнього програмного продукту орієнтовано за кордон, бо в нашій країні ще «не доросли» до споживання таких новинок. От до їх виробництва «доросли», а до реалізації – ні.
І саме залучені міжнародні програми розвитку допомагають відкрити для інших потенціал наших програмістів-айтішників.
Заради об’єднання людей та розвитку громад
Таких громадських центрів і майданчиків в останні роки на Донбасі з’явилося чимало. За допомогою гранту, отриманого в рамках Програми ООН з відновлення та розбудови миру, у Краматорську облаштували FreeUa-креативний простір, де працює багато безоплатних гуртків для дітей та молоді. Студент Донецького медичного університету Микита Білоус, який евакуйований до Краматорська, розповів нам про різні молодіжні проекти, які реалізовують у цьому приміщенні у співпраці з UN RPP.
А ще дізналися, що Краматорськ – футбольне місто і тут є своя футбольна команда, стадіон. А ще - парк, звичайно, з аркою на вході – куди ж без неї!
І хоч місцеві дещо скептично ставляться до будівництва нового парку, набережної, тротуарів, та все одно ходять туди відпочивати, займатися спортом.
Далі буде.
