Життя «новоспечених» матусь і татусів після народження первістка напевне змінюється: нові турботи, відповідальність, переживання… А якщо дітей у сім’ї, скажімо, двоє чи троє? Наш співрозмовник – білопілець Руслан Боровик, який 22 жовтня цього року вдруге став батьком.
Ми зустрілися з Русланом, аби дізнатися, як йому вдається справлятися з батьківськими обов’язками.
- Пам’ятаю, - говорить Руслан, - як дев’ять років тому народився старшенький Іллюша (до слова, у нашій родині всі іменинники, крім мене, – «осінні»: син – у вересні, донька – у жовтні, дружина - у листопаді). Неспокійний був: уночі нікому не давав спати, відтак няньчили всі по черзі. Жили ми тоді разом із батьками, тож і вони допомагали.
З особливою теплотою згадує Руслан і ту мить, коли народилася його донечка Крістінка. Як дізналися з розмови, дівчинка з’явилася на світ після кесаревого розтину. Медики продовжували робити його дружині Олі оперативне втручання, а дівчинку поклали на груди саме йому (практика відчуття немовлям рідного тіла в акушерстві нині є поширеною). Погодьтеся: не кожен батько до цього готовий. Нерідко татусі навіть свідомість втрачають у пологовому відділенні, а наш сумирно пролежав разом із дитям хвилин сорок…
- Чесно кажучи не можу передати словами, коли відчув біля себе маленьку крихітку, - говорить Руслан Боровик. – Коли донечку винесли і поклали мені на груди - все, все навкруги відійшло на інший план. Ти ніби переходиш в іншу реальність, де є лише ти і дитина. Всього іншого не чутно, не видно, нічого тобі не потрібно... Перше що відчув – безмежне щастя та гордість. Гордість за те, що я став татом, адже народження твоєї дитини, мить коли ви вперше зустрілися – це такий важливий, хвилюючий момент...
Зі слів татуся, маленька Крістінка, на відміну від свого «войовничого» братика, спокійніша. Раз чи два прокинеться протягом усієї ночі, погодують її батьки – і в ліжечко.
Звичайно, розпорядок дня після народження донечки змінився у всіх. Зранку син поспішає до школи і на гуртки, та коли вся сім’я виходить на прогулянку, коляску з сестричкою везе саме Ілля: йому це дуже подобається.
Щодня в обідню перерву татусь спускає коляску з другого поверху на перший, а увечері після роботи – навпаки, аби не обтяжувати дружину.
- У неї й так роботи – вдосталь. Ось така, так би мовити, фіззарядка. А ось пеленати донечку, скажу чесно, не вмію, зате охоче ношу свою крихітку на руках, - усміхається Руслан.
Поцікавилися ми у татуся, чи відрізняються, на його думку, принципи виховання хлопчика і дівчинки й чим саме.
- На мою думку, дітей, перш за все, необхідно виховувати в любові та повазі один до одного, як хлопчиків, так і дівчаток. Та звісно, що підхід у вихованні конкретно хлопчика і дівчинки дещо відрізняється. Виховуючи сина, я намагаюся розвивати в нього риси, притаманні чоловікам, зокрема, мужність, відповідальність, наполегливість. А дівчатка – це дівчатка... Вони тендітні, більш душевні, емоційні особистості. Відповідно і підхід повинен бути особливий. На сьогодні, коли дивлюся на доньку, хочеться її тільки бавити. Та поживемо – побачимо, адже нам лише місяць, - говорить Руслан.
«А що б Ви, як чоловік, як батько, з особистого досвіду, порадили новоспеченим татусям, аби в родині панував мир і злагода, аби діти зростали в любові?» - запитали наостанок у співрозмовника.
- Найголовніше, - говорить Руслан, - це терпіння, тому що з появою немовляти в родині міняється вже звичний, устаткований темп життя. З’являються нові потреби, знову недоспані ночі... В такі моменти важливо підтримувати одне одного, дослухатися до партнера і не боятися будь-яких труднощів. Адже воно того варте, бо щасливі діти виростають у щасливих батьків!
