У світі налічується безліч різних страхів (фобій). Їхній список настільки величезний, що в сучасному світі кожна третя людина чогось або когось боїться.
Чи відчували ви коли-небудь страх без явної на те причини, прискорене серцебиття у певних ситуаціях? Чи кидало вас у піт, коли ви перебували біля об’єкту, що наводив на вас жах? Більшість людей навіть не здогадуються про наявність цього неприємного відчуття і вважають, що абсолютно захищені від усіляких фобій.
Але за статистикою, від фобій страждають близько 70 % українців. І ці страхи можуть викликати хвороби серця, судин і навіть призвести до появи виразки. Медики стверджують, що до фобій схильні близько 20 % населення планети.
Що ж таке фобія?
Це хворобливий, постійний страх, який виникає через певні ситуації, дії, речі, тварин або людей. Основним її симптомом є надмірне і необґрунтоване бажання уникнути подразника, який відлякує.
Осоновними фізичними симптомами фобій є:
- прискорене серцебиття;
- глибоке дихання;
- запаморочення;
- пітливість;
- слабкість.
За статистичними даними, більш за все в Україні страждають від страху перед собаками, страху смерті, висоти і втрати близьких, фобії каламутної води, страху підхопити інфекцію, страху війни, публічного виступу, бути звільненим із роботи.
А у світі набирає обертів номофобія - страх через відсутність пристрою мобільного зв'язку. Також часто люди бояться темряви, самотності і замкнутого простору, відчувають страх перед польотами, бояться виду крові та змій.
У той же час, є чимало чудернацьких чи навіть кумедних страхів, які відчувають деякі люди. Серед таких дивних страхів - апопатофобія — страх заходити в туалети, дарофобія – страх робити та отримувати подарунки,
хорофобія – страх танцювати чи бачити, як хтось танцює, та й взагалі бути присутнім у таких місцях, аблютофобія – страх митися, антофобія – страх квітів та аурофобія - страх золота (напевно, жінка з такими двома фобіями – для багатьох чоловіків була б ідеальною).
Та й жіночки нехай не поспішають звинувачувати своїх супутників життя у безвідповідальності і «пиляти» за лінощі! Спочатку з’ясуйте, можливо, ваш чоловік чи просто коханий мужчина має одну з цих фобій?
Ергофобія – старх працювати, вчиняти якісь дії, копофобія — страх перевтомитися, гіпенгіофобія (хіпенгіофобія) — страх взяти на себе відповідальність, гамофобія — страх укладати шлюб…
Врешті-решт існує навіть фобофобія – страх самих же фобій!
Журналісти Білопілля.City вирішили дізнатися, чи бояться чогось жителі нашого району? Про свої страхи та фобії нам погодилися розповісти кілька людей, хоча дехто з них і побажав залишитися невідомим.
Тетяна, 39 років, Білопілля:
- Боюся висоти (акрофобія) та уколів (трипанофобія). І напевне, почалося все в дитинстві, коли мені мали зробити операцію. Тож, як зазвичай, треба було здати кров із пальчика та з вени. І якщо з пальця якось іще взяли, а з вени – не далася! Хоча, поки не знала, що від мене хочуть медики, сиділа спокійно, а коли зрозуміла – притиснула руку до себе і все. Хоч би як намагалися розігнути руку – нічого не вийшло. Взяли з пальця другий раз. Відтоді і боюся уколів, мало свідомість не втрачаю, коли з вени кров беруть… Хоча, у критичних ситуаціях доводиться робити уколи рідним, та навіть собі. Говорю собі: «Треба! Іншого виходу нема!» і беруся за шприц. Хоча все одно це не заважає мені їх боятися.
Щодо висоти – залізти на дерево чи драбину для мене ніколи не було проблемою. А ось злізти... Особливо, коли подивлюся вниз, одразу коліна тремтять і паніка.
Знову ж таки, боялася цього ще в дитинстві. Одного разу навіть довелося дідусеві мене з горища знімати – отак боялася злазити. Одного разу, пам’ятаю, ми з батьками робили у класі ремонт. Тільки-но залізла на «козла», одразу – голова обертом, ноги підкосилися, прилипла до тієї конструкції, як до рідної. Та знову ж таки, довелося взяти себе в руки, бо – ТРЕБА! Та й директор унизу стояв, то трішки соромно за себе стало.
Олена Радченко, 30 років, Білопілля:
- Найбільший страх у моєму житті – втратити рідних, а саме – батьків (танатофобія). Це відчуття виникло, коли захворіла моя мама, але довго мені в цьому не зізнавалася. Я була завантажена роботою до самої ночі і не одразу помітила погіршення її здоров’я, бо вона завжди зустрічала мене усміхненою і в хорошому настрої, хоча сама поступово згасала… Коли ж врешті все з’ясувалося і я «забила у дзвони», лікарі повідомили – іще б пару днів і я могла б назавжди втратити найріднішу мені людину.
Відтоді завжди тримаю ситуацію на контролі, обов’язково цікавлюся станом здоров’я своїх рідних. А робота – на другому плані. Хоча, чесно кажучи, свого страху намагаюся нікому не показувати, не афішувати внутрішній стан, приховуючи його за усмішкою, та насправді в душі – великий осад і переживання. Адже життя у нас одне.
Наталія, 24 роки, Ворожба:
- З дитинства панічно боюся павуків (арахнофобія)! Це для мене і досі найбільший і мабуть єдиний жах. Одного разу, пам'ятаю, було мені років 15, на мене з дерева упав павук, я навіть не тямила, що робити.
Напевно, цей страх виник через те, що коли була маленькою, мені наснився кошмарний сон. Біля мого ліжка висів великий килим і на тому килимі я побачила уві сні такого ж великого павука із довжелезними лапами! Відтоді так і не позбулася свого страху. Як бачу павука – аж подих перехоплює…
Наталія, 39 років, Ворожба:
- Маю кілька фобій. Панічно боюся підніматися на мости (гефірофобія), виходити на балкони та опинитися у замкненому просторі (клаустрофобія).
Щодо мостів та балконів – одразу таке відчуття, що коли опинюся там, під ногами все обрушиться і полечу донизу разом із усією конструкцією. Буває, і сни такі сняться, що повзу по мосту і боюся звестися на ноги.
Колись прочитала пораду, мовляв, аби побороти свій страх, треба піти йому назустріч. Тож і вирішила цю теорію перевірити і піднятися на залізничний міст. І чим далі йшла, тим більше ноги трусилися і перехоплювало подих. Дійшла до середини, відчуваю – зовсім зі мною погано! Вчепилася за огорожу і стою. Ноги відмовляються назад іти. Ледь свідомість не втратила. Так-сяк, тримаючись за поручні, дошкандибала до спуску. Відтоді, коли і доводиться підніматися нагору, намагаюся хоча б униз не дивитися, а якщо йду не сама, обов’язково беру попутчика за руку.
Клаустрофобія – то взагалі окрема тема. Треба було бачити мою паніку, коли десь поклала ключі від своєї ж квартири і не могла знайти! У сумочці – немає, у кишенях – немає, на полиці – немає! І вийти не можу. Руки-ноги тремтять і повітря не вистачає. Ключі я врешті знайшла і отримала таку жадану свободу та полегшення. Відтоді взяла собі за звичку обов’язково класти їх в одне місце, на виду.
Роман, 40 років, Білопілля:
- Окрім висоти, не боюся нічого. Цей страх (акрофобія) був із самого дитинства, скільки себе пам’ятаю. Ще у школі, під час уроків громадянської оборони доводилося спускатися по відкритих пожежних драбинах, то дуже боявся. Але все одно треба було боротися зі своїми страхами. Хоча, судячи з того, що я і досі боюся висоти, та боротьба успіхом не увінчалася.
Ось і нещодавно, їздив на відпочинок у гірську місцевість, вирішив сісти на канатний підйомник, що веде на гору. Ну дуже вже хотілося! Страшно було надзвичайно, але в той же час – вид із нього відкрився неімовірний! Тож, пересилив себе й наважився.
А взагалі, за можливості, намагаюся просто уникати таких місць, де проявляється моя фобія.
Віталій, 38 років, Ворожба:
- З дитинства і донедавна дуже боявся змій та вужів (офідіофобія). Коли бачиш їх іздалеку – то ще нічого, та коли зміюка виповзає під самими ногами і несподівано – приємного мало. Коли був ще хлопчаком, часто бачив змій та вужів на річках, коли їздив рибалити. І охоплювало досить неприємне відчуття, коли стоїш собі тихенько з вудкою в чагарниках понад берегом, а воно проповзає біля ніг…
Та згодом цей страх мені все таки вдалося перебороти, після того як побував під Маріуполем, у зоні АТО. Там дуже багато отруйних гадюк. То хлопці їх убивали і вивішували на сучках чи гілках як попереджувальні вказівники, аби інші не забували, що на цій території водяться гадюки та були вкрай обережними. Ідемо на патрулювання чи на пост, і мимоволі звертаємо увагу на ті «знаки». Надивився на тих плазунів досхочу! Відтоді і сприймаю їх спокійніше.
Богдан Калініченко, 26 років, Білопілля:
- З дитинства панічно боюся висоти (акрофобія), коли піднімаюся вище третього поверху – дуже страшно! Тому просто ненавиджу чортове колесо та інші високі атракціони, та й не катаюся на них ніколи. Страшно було, коли довелося летіти на літаку, те відчуття, коли земля йде з-під ніг.
Вирішив піти назустріч своєму страхові й стрибнути з роуп-джампінгу. А вийшло так, що стрибнув аж двічі – з 53 та 126 метрів. Боявся неймовірно. Та фобія так і не пройшла. Як боявся на п’ятому поверсі до краю балкону підійти, так і досі боюсь. Хоча і далі буду випробовувати себе на витривалість, колись збираюся поїхати в гори. Вважаю, якщо боїшся висоти і все одно «лізеш» на висоту, то емоцій більше!
Юлія Логвин, 39 років, Ворожба:
- Не боюся ані води, ані висоти чи замкненого простору. Змії, павуки чи жаби викликають у мене лише відразу. Єдине – з самого дитинства боялася за життя і здоров'я своєї мами, бо батько часто її ображав та піднімав на неї руку. За себе навіть не боялася, лише за неї.
Крім того, напевне, дуже боюся онкозахворювань (канцерофобія). Бо в наш час статистика просто жахає! Переглядаючи новини по телебаченню чи гортаючи стрічку в соцмережах, дуже страшно стає за маленьких дітей, яким, буває, не виповнилося ще й року, а вони вже відчайдушно боряться за життя. Звісно, підсвідомо думаю про це і на свій рахунок, хоча жену ці думки якнайдалі.
На різні фобії страждають навіть відомі люди
Відомий голлівудський режисер Альфред Хічкок, відомий за фільмами "Психо" і "Запаморочення", страждав від овофобії - страху яєць, які він вважав огидними. За все своє життя він не спробував жодного яйця, оскільки його відштовхував один лише вид білка з жовтком, який випливав із нього.
Досить іронічно, але Уолт Дісней, який подарував світові Міккі Мауса, боявся мишей.
Мерилін Монро страждала від агорафобії - страху відкритого простору і місць скупчення людей. Така ж фобія була у Барбари Стрейзанд і Кім Бесcінджер.
Відомий футболіст Девід Бекхем зізнався, що боїться безладу. Його фобія - атаксофобія схожа на синдром нав'язливих станів. Він насилу витримує, коли речі лежать неорганізовано, що не збудовані в лінію або не в парі.
Памела Андерсон боїться дзеркал, а саме свого відображення в дзеркалі. Вона не дивиться на себе, коли її показують по телевізору, а якщо це відбувається, вона тут же відключає його і виходить з кімнати.
Американська телеведуча Опра Уїнфрі зізналася в фобії жувальної гумки. Її бабуся часто жувала жуйку і чіпляла її до шафи, де утворювалися довгі ряди з жувальних гумок. Ведуча також заборонила жувальні гумки на телевізійній студії.
Стівен Кінг боїться польоту на літаку, кішок і цифру 13. Під час написання книги він ніколи не зупиняється на 13 сторінці або кратних 13. Крім того, він боїться темряви і засинає тільки з включеним світлом.
Густав Ейфель – автор знаменитої Ейфелевої вежі, страждав від дислексії і панічно боявся висоти.
Зигмунд Фрейд боявся зброї та папороті. Сам він стверджував, що страх зброї є ознакою недостатньої сексуальної та емоційної зрілості. З приводу папороті він не сильно поширювався, однак є версія, що він пережив травматичний досвід, пов'язаний з папороттю в дитинстві.
Наполеон Бонапарт – імператор Франції, боявся кішок, які викликали у нього паніку. Цікаво, що багато лідерів, включаючи Гітлера, Муссоліні, Миколи II, Олександра Великого і Юлія Цезаря страждали від айлурофобії - боязні кішок.
Сальвадор Далі боявся коників до такої міри, що якби коник стрибнув йому на обличчя, він вважав би за краще стрибнути у прірву. Ентомофобія - страх комах, досить поширена фобія, особливо страх павуків, від якої страждає Бред Пітт, Том Круз і Скарлетт Йохансон.
Письменник Микола Гоголь боявся бути похованим заживо. В юності він переніс малярійний енцефаліт і все життя страждав від повної втрати свідомості, за якою слідував глибокий сон. Він боявся, що люди подумають, що він помер, і закопають його. У старості він навіть не хотів спати лежачи, і засинав сидячи.
Композитор Фредерік Шопен і казкар Ганс Крістіан Андерсен теж страждали від цієї фобії. Андерсен завжди залишав записку, в якій було написано, що він не мертвий, хоча може так виглядає, але насправді спить.
Британський актор Орландо Блум, відданий син пірата Уілла Тернера в "Піратах Карибського моря" і безстрашний ельф Леголас в "Володарі кілець", у звичайному житті боїться свиней. Під час зйомок фільму "Царство небесне" його ввело в холодний піт, коли одна зі свиней перейшла через огорожу.
Американський актор Джонні Депп відомий своїми театрально виразними образами в кіно. Чого тільки вартий персонаж химерного Капелюшника з «Аліси в країні чудес" і харизматичного Джека Горобця з "Піратів Карибського моря". Тим не менш, актор має здавалося б не властиву для нього фобію, він боїться клоунів, зокрема їх гриму. Як відомо, зараз Депп працює над подоланням свого страху і робить це радикальними методами. Актор переконаний, що оточивши себе джерелом свого страху, його простіше викорінити. Саме тому в його будинку всюди розвішані зображення і плакати клоунів.
Співачка Мадонна страждає від бронтофобіі - страху грому. Саме з цієї причини вона не виходить на вулицю, коли йде дощ і чути грім. До речі багато собак також відчувають тривогу і бояться грому.
Дорогі наші читачі, бажаємо вам не мати жодних фобій, а якщо вони є, то перебороти їх якнайскоріше і завжди бути в хорошому настрої!
P.S. Слава Богу, ми з вами не страждаємо на комп'ютерофобію (і така, виявляється, є!). Бо інакше ми б не змогли надрукувати і викласти цей матеріал на сайт, а ви б не змогли його прочитати.
