Сьогодні традиційно відзначають День студента. І хоч багато хто забув, чому саме в цей день - таке свято, але більшість знає, що саме 25 січня є нагода згадати свої студентські роки.
Тож, разом із нашими земляками, користуючись їхніми сторінками у соцмережах, нехай кожен з нас згадає, як це було!
Не залишився байдужим до сьогоднішнього свята наш земляк, випускник Білопілської школи №1 Юрій Ілляшенко:
БРАТВА! ВІТАЮ ЗІ СВЯТАМИ!
Студент 5 курсу військово-медичної академії Юрій Ілляшенко
Я не люблю царів. Як старих, так і нових. Не люблю через їх безмежну самовпевненість, самодурство і повну відсутність самокритики. Монархічні ідеї не підтримую, вони ж не страуси Федоровича. Такого у свій час царі накрутили, що й досі сьорбаємо. Але є приємні винятки. Років з 250 тому, Єлізавета Петрівна, відгулявши місяць безперервних зачотних танців та «машкарадів» (ото вже була папина доця!) згадала про папери, що давно припадали пилом у течці «На підпис». І її пробило «підмахнути» указ про створення університету в Московії.
От із того часу й повелося буйне плем’я вітчизняних студіозусів – найбільш життєздатної суспільної популяції. Студент, у своїй основі, – явище парадоксальне: лінивий сачок уміє набувати вагомих знань, закінчений пофігіст виявляє непорушну цілеспрямованість, а маса життєвих труднощів плекає дивовижний оптимізм. А скільки було продуковано «конгеніальних» ідей, а які пристрасті вирували! А неповторне життя в гуртожитку! Стовідсотково підтримую тезу «Общага – школа жизні!».
Один професор колись казав: «Студєнт – сущєство бєсполое, подлоє і бєспрінципноє!». Професор давно за обрієм, а студентське братерство, дружба і здатність підставити плече передаються, як пошесть, все новим і новим студентам. Як не буває бувших офіцерів чи, там, КГБ-істів, так і не буває бувших студентів. Від усієї душі вітаю студентську братву, незалежно від віку, статі, раси чи віросповідання, з Днем Студента! І нагадую, що згідно віковічних традицій, якщо студент сьогодні буде тверезий (звісно, коли не на роботі, не за кермом, не закодований і не має спіралі в дупу вшитої), то в очах передового людства виглядатиме підозрілою падлюкою.
А ще сьогодні День великомучениці Тетяни – небесної покровительки студентів. І якось так випало, що сестра, сусідки (Василівна, вітаю!), подруги та колеги, які носять ім’я Тетяни, люди хоч і не без недоліків, але всі порядні та не злі. А ще є найголовніша Тетяна, з дня знайомства з якою пройшло більше 40 років, яка оберігає мене від життєвих негараздів та «удєрживаєт от недостойних поступков».
Юрій Ілляшенко і його дружина Тетяна
Вітаю всіх Тетян світу з Днем Ангела, бажаю вам Його повсякчас за плечима!
Gaudeamus igitur, juvenes dum sumus!
Наталія Батарчук, секретар Кальченківської сільської ради, колишня студентка Сумського сільськогосподарського технікуму (нині коледж СНАУ):
Я навчалася в технікумі з 1987 по 1990 рік. Згадати зі студентського життя можна чимало, та найяскравіший мій спогад – коли на другому курсі, у вересні поїхали на два місяці в Середино-Будський район. Поїхало нас аж 60 студентів! І наша група, і паралельні… Там ми працювали на полі та в теплицях, допомагали сільгосппідприємствам збирати врожай овочів, а також – тамтешнім жителям, які натомість пригощали нас чимось смачненьким. Пам’ятаю, за нашу роботу сільгосппідприємства ще й гроші нам платили, хоч і невеликі, та все ж. А ще по двоє ходили у їдальню чергувати, чистили картоплю, допомагали кухарям.
Житло нам облаштували у спортзалі школи, яка на той час уже не працювала. А поруч – дитячий садочок, гойдалки… то ми постійно туди бігали вечорами. Сиділи, спілкувалися, гойдалися.
Зазвичай, після роботи, хоч і зморювалися, і ноги боліли, та про спокійний відпочинок і мови не було. Йдемо з роботи – співаємо. Повечеряємо, перевдягнемося і – на дискотеку. Тоді в моді були такі виконавці як Сі Сі Кейч, гурт «Ласковий май», «Фрістайл», то під їхні хіти танцювали до упаду, разом із місцевою молоддю та хлопцями з інших сіл, котрі, почувши, що до села приїхали студенти з Сум, також з’їжджалися на дискотеку. Натанцюємося досхочу, назад ідемо знову з піснями. Зранку, звісно, вставати на роботу не хотілося.
Чудили з дівчатами й на вихідних. Встанемо раненько, підемо й понамазуємо хлопців із паралельної групи зубною пастою. Прокинуться, починають з’ясовувати, хто це їм таке утворив. А ми – «нічого не знаємо», «то не ми!».
Весело було, цікаво, навіть їхати звідти не хотілося.
Серед моїх однокурсниць навіть є кілька дівчат, які заміж повиходили в Середино-Будський район! Під час поїздки познайомилися там із хлопцями, а пізніше й сім’ї створили. Так приємно було про це дізнатися, коли зустрілися аж через 20 років після навчання.
І зараз зустрічаємося з однокурсниками, телефонуємо одне одному, спілкуємося, згадуємо роки навчання. І коли побачимось, іноді здається, що й не було цих 30 років узагалі.
Ірина Галета, випускниця Сумського медичного училища розповідає про свої студентьскі роки на своїй сторінці у ФБ через гастрономічні спогади.
Якщо говорити про різні мої здібності, то хочу вам сказати, що кулінарні в мене присутні теж. І неабиякі! Проявлятися вони почали ще в студентські роки.
Коли почала навчання в медичному училищі, то перший час жила «на квартирі». У цьому будинку уже жило двоє дівчат другокурсниць, тож постало питання як будемо варити їсти, вирішено – по черзі. Дівчатка мої готували смачно, молодці! А я… Я жила вдома, де було дві бабусі і вся їжа мені готовою підсовувалась прямо під носа… Часом говорили вони, щоб я вчилася готувати, бо я не «втребна й кішці хвоста зав’язати», а потім знову мене жаліли… Іноді я могла їх потішити і спекти щось смачненьке строго по рецепту, або допомогти у приготуванні. Взагалі-то сама готувала рідко, блюдо моє дуже хвалили та ще й їли, бо це ж «онучечка приготувала». От пішла та «онучечка» у майже самостійне життя, треба ж не впасти обличчям у грязь. Першу приготовану мною страву дівчата забракували, я посмажила яєчню і, бачте, забула посолити… Ще вони й носами крутили, ти диви, які балувані! Домашні їли б мою «смакоту» і раділи, що я аж на таке здатна… «Давай краще будеш мити посуд»,- в один голос вирішили мої співмешканки. Та давайте й так, як скажете! Вони вміли зварити і смачний суп, і добрющий борщ, і картопля смажена була гарна. Так, під їхньою надійною опікою прожила я до нового року, а потім перейшла жити в гуртожиток. Тут уже було простіше, бо ми з сусідкою по кімнаті, Лєркою, були «обоє-рябоє». Не те щоб вона не вміла готувати, ні, але нам було комфортно з тим, що в нас було. Три дні їли привезене з дому, а потім яєчня, батон, чай… а тут хоп! - вже й п’ятниця. Ні про які борщі й супи ми й думати не хотіли, бо нащо нам скільки заморочок, коли й так усе гарно! Пам’ятаю, як колись зранку я зварила пельмені, щоб потім прийти на обідню перерву в общагу і швиденько поїсти. Їжа вийшла така, що й «за вуха не відтягнеш», «один галух, да большой». Ні про які мультиварки і мікрохвильовки тоді навіть і мови не було, а холодильник був чи не один на весь поверх. Взимку наше сало висіло за вікном, так що вистачало його і нам, і синичкам. А ще у вранішні пельмені я навіщось вирішила додати смальцю, так би мовити, присмачила. Прийшовши додому на обід і побачивши це «вариво» у каструльці, ми з Лєркою швиденько що зробили? Правильно! Посмажили яйця!
Подвійне свято відзначає сьогодні Тетяна Бондаренко, колишня студентка Сумського державного педагогічного університету імені А.С.Макаренка. Адже окрім Дня студента, 25 січня вона прийматиме вітання і з Днем Тетяни!
- Звичайно, про студентські роки в мене залишиться багато теплих споминів, - розповідає Тетяна. - Але те, що після трьох років навчання на платній основі, я випадково потрапила на бюджетне місце, запам’ятаю напевне на все життя. А було все так: коли ми, студенти-четвертокурсники двох паралельних груп, прийшли у вересні на заняття, дізналися, що з’явилося одне бюджетне місце. Як виявилося, одна студентка покинула навчання. На це єдине місце претендували чимало контрактників, у тому числі і я. пам’ятаю, як заступник декана попередила, мовляв, у мене шансів обмаль, адже середній бал успішності складав десь близько 4,3. Та я все таки наполягала, аби прийняли і мої документи. А сама подумала: «Якщо Господу угодно, щоб я навчалася безкоштовно, так воно й буде. Відтоді минуло місяців зо три. Я й думати забула про цю історію. Аж ось староста повідомила, що у мене за три місяці накопилася стипендія, до того ж, ще й гроші, які батьки заплатили за рік навчання, мені повернуть. Уявляєте мою реакцію? Радості не було меж!
Бібліотекар Ободівської бібліотеки Світлана Леоненко поділилась фотоспогадами
"35 років тому.. 66 випуск. Сумське медичне училище. Хто пам'ятає?". - написала на своїй сторінці Світлана Леоненко.
Колишня студентка Сумського медичного училища. а нині директорка Воронівської школи Вікторія Цюпка теж поділилась фотоспогадами студентського життя.
У 1987 році закінчила Сумське училище культури Людмила Калиновська. І на своїй сторінці у ФБ згадала про випускний і своїх одногрупників.
Вітаємо з Днем студента всіх, хто навчається зараз і хто в душі залишився студентом?
Сьогодні чудова нагода знайти старі фото і поділитись із нами!
