«Афіші, розвішані по селу кілька днів тому, сповіщали про те, що в неділю, в Будинку культури відбудеться урочиста реєстрація шлюбу…». Саме такими рядками починається матеріал у газеті «Радянська правда» за 1970 рік, у якій розповідається про весілля 22-річного Василя з Рижівки та 20-річної Віри з Тьоткиного.
Публікація 50-річної давнини вже стала історією. А подія, описана в ній була першим кроком до початку історії нової сім’ї, історії кохання двох людей, тривалістю в життя.
20-річна Віра (у дівоцтві Применко) з Тьоткиного та 22-річний Василь Літвінов із Рижівки познайомилися у сільському клубі. Хлопець саме повернувся зі служби в армії. Стосунки молодої пари розвивалися на диво стрімко: через пару тижнів свати від Василя переступили поріг Віриної оселі.
На старий новий рік молодята віднесли заяву до РАЦСу, і рівно через місяць, 14 лютого 1970 року, стали на весільний рушник. Хоч у ті роки, звісно, не заведено було відзначати свято всіх закоханих, тому дату весілля спеціально не обирали.
- У день весілля, як розповідали мені батьки, був дуже сильний снігопад, такий, що жодна автівка (навіть вантажівки) не могла проїхати сільськими дорогами! Тому довелося запрягати у сани коней. І придане з Тьоткиного до Рижівки, під час переїзду, перевозили також на санях… Багато чого губили по дорозі, та все ж справилися. А буквально за кілька днів після весілля увесь сніг розтанув, залишивши по собі чимало води, - розповідає донька Віри Іванівни та Василя Петровича Наталія Мартиненко.
Після переїзду до Рижівки, Василь вступив на стаціонарне навчання до Харківського інституту механіки та електрифікації сільського господарства. В цей час Віра народила донечку Ларису. Нелегко прийшлося молодій матусі у ці роки. Чоловік навчався на стаціонарі, на руках була маленька дитина, та й мама зі свекрухою нездужали. Але Віра справилася… а згодом народила і ще одну донечку Наталю. Крім того, тривалий час жінка працювала медсестрою в Атинському інтернаті.
За деякий час Василя Петровича призначили головою колгоспу в Шкуратівці, тож, разом із дружиною і донечками довелося переїжджати. Вже тут Віра Іванівна влаштувалася медсестрою у сільський ФАП, а після виходу на пенсію працювала у сільській раді землевпорядником. Так і живуть у Шкуратівці й до сьогодні.
Їхня старша донька Лариса обрала для себе педагогічний напрямок роботи, нині живе і працює в Сумах. Наталя стала медиком, пішовши маминою стежкою. Разом із чоловіком живе у Білопіллі та працює у районній лікарні.
- Зараз наші батьки вже на пенсії. Вправляються вдома по господарству. Мама дуже полюбляє вирощувати і доглядати за квітами, а тато, як і завжди, не відходить від техніки і своїх тракторів. Все щось ремонтує… Часто приїжджаємо до батьків, провідуємо. Влітку зазвичай виходить їздити частіше, бо окрім того, що побачитися, треба ще і з городами допомогти, - говорить пані Наталя.
Завжди дуже раді бабуся з дідусем і приїзду своїх двох внуків – Івана та Василя.
Наповниться батьківський дім голосами рідних і цього року, 14 лютого, адже саме цього дня подружжя Літвінових відзначатиме своє золоте весілля – 50-річчя подружнього життя та прийматиме щирі вітання від дітей, онуків та односельців.
