Героїня нашого матеріалу 45 років пропрацювала в Білопільській спеціалізованій школі №1. Як вдалося Ользі Іванівні «втриматися» в одному й тому ж навчальному закладі, чи були спокуси поміняти свій фах - про це та інше ми дізнавалися безпосередньо у співрозмовниці.
- Дійсно, моя трудова книжка з 1974 року перебуває в одному й тому ж навчальному закладі, - говорить пані Ольга. - І нічого дивного в цьому, як на мене, немає. Це зараз молодь спокійнісінько змінює місце роботи, постійно перебуваючи в активному пошуку. Мовляв, то зарплатня не влаштовує, то ставлення керівництва до підлеглих, то відсутність кар’єрного росту тощо.
Як розповіла жінка, почалося все з дитинства, коли, зручненько вмостившись біля матусі або татуся, затамувавши подих, вона слухала казочки та оповідання, які вони читали. Відтоді й зародилася в дівчини любов до книжки. Коли ж сама опанувала ази читання, теж залюбки стала бігати до бібліотеки.
Після закінчення десятирічки бажання їхати в далекі світи вона не мала. Відвезла документи до Лебединського педагогічного училища, склала вступні екзамени. Та не судилося стати студенткою цього закладу: не вистачило одного бала. Тоді й вирішила пані Ольга влаштуватися секретарем до рідної школи.
- А невдовзі бібліотекар Марія Миронівна Рогота стала працювати вчителем. «Олю, переходь на моє місце. Вивчишся – й прищеплюватимеш діткам любов до книги, - порадила мудра жінка. Прислухалася я до її порад й ніколи потім не жалкувала, що вибрала саме цей фах. Невдовзі закінчила тодішнє Сумське культпросвітнє училище ім. Бортнянського, й відтоді книга – завжди зі мною, - розповідає жінка.
Пропонували їй опанувати й іншу спеціальність.
- Пам’ятаю, як тодішній директор школи Микола Данилович Ілляшенко не втомлювався повторювати: «Олю, з тебе вийде гарний педагог. Навчайся на вчителя». Та цього разу я була впертою: « Бібліотека – це моє»…
Час летів стрімко. За роки її роботи в «першій» школі тут помінялися чотири керівники. Після Миколи Даниловича колектив тривалий час очолювала Світлана Анатоліївна Білокоз. Згодом закладом став керувати Іван Петрович Оксененко, а наразі штурвал корабля під назвою школа – в руках Галини Кузьмівни Оксененко.
- Щоправда, жоден із керівників уже більше не пропонував мені стати вчителем, - усміхається пані Ольга.
Як згадує жінка, за часів Радянського Союзу вся школа була у стендах із різноманітними партійними та комсомольськими лозунгами. Було їх удосталь і в шкільній бібліотеці. А кому, як не бібліотекареві та піонервожатій Надії Ярош, доводилося їх «штампувати»?
- Тодішній лаборант Валентина Петрівна Симонтовська навчила вирізати букви з паперу (я їй усе життя вдячна за допомогу). Почерк, слава Богу, в мене був гарний. Ножиці, туш, гуаш в руки – і вперед! Видавали «на гора» ледь не щодня по стенду, - говорить наша співрозмовниця.
А, після роботи, щовівторка та щочетверга бігала вона ще й на заняття вчительського хору.
- Керівництво говорило: «Олю, ти - молода, незаміжня, до того ж, ще й голос гарний маєш. Іди й співай». Ось так і проспівала двадцять років у хорі, яким керували спочатку Іван Головченко, а згодом – Олександр Сидоренко.
Як відверто зізнається пані Ольга, їй дійсно пощастило з колективом: щирим, тактовним, дружним. Тому напевне жодного разу не думала змінити місце роботи.
Й дотепер гріють їй душу теплі спогади про відпочинок у Карпатах під час так званої путівки вихідного дня. Вражень тоді було – море! А ще добре запам’яталися «Голубі вогники», які тривалий час спільно проводили Білопільська й Глушковська школи у рамках обміну педагогічним досвідом.
Запитали ми у Ольги Мироненко, чи, на її думку, змінилося ставлення до книги з боку школярів?
- Ніде правди діти, раніше держава виділяла значно більше коштів на поповнення бібліотечного фонду. Наразі ж протягом року наша бібліотека отримує десь близько п’яти нових книг. І хоча зараз шкільна молодь надає перевагу насамперед гаджетам та інтернету, попит на друковану книгу все ж існує, - говорить бібліотекар.
Зі слів співрозмовниці, учні переважно цікавляться пригодницькою літературою, фантастикою, а також творами сучасних авторів. На жаль, задовольнити попит школярів удається не завжди, тож і радить вона звертатися до Білопільської міської публічної бібліотеки ім. Олександра Олеся. Зі свого боку намагається залучити спонсорів, влаштовувати акції серед класів на зразок: «Подаруй бібліотеці книгу».
Незважаючи на труднощі, шкільна бібліотека намагається йти в ногу з часом. У читальній залі є комп’ютер, проектор, принтер. Якщо, скажімо, в когось із учнів не працює вдома Інтернет, а треба підготувати реферат або доповідь на урок, вони можуть скористатися послугами бібліотеки. Зрештою, учні мають змогу просто відпочити, а необхідні умови для цього в шкільній бібліотеці створені.
- Часті гості тут – першачки. «Можна за стелажами заховатися?» – благають. Доводиться серйозно пояснювати гіперактивним діткам: «Ховатися не можна, а пограти – будь ласка»!
