Запроваджений із 12 березня в навчальних закладах України карантин у зв’язку з коронавірусом змусив учителів замислитися: як технічно організувати дистанційне навчання, зберегти баланс теорії й практики, різних типів завдань і при цьому заохотити учнів? Певні труднощі викликає й те, що, на відміну від школи, де учитель може регулювати навантаження на уроці, дистанційно не видно, наскільки учні завантажені.
У свою чергу учні у школі час від часу мають можливість переключитися на щось інше, поспілкуватися з однокласниками, побігати чи просто вийти у двір і подихати свіжим повітрям.
Перебуваючи ж удома, вони не в змозі, скажімо, з дев ятої до чотирнадцятої – п’ятнадцятої, освоювати навчальну програму за комп’ютером…
Як нашим школярам усе-таки вдається отримувати знання в умовах карантину, із якими труднощами вони стикаються і що допомагає їх переборювати - про це в нашому матеріалі.
Ірина Галицька, учителька початкових класів Білопільської школи №2:
"Безумовно, карантин вплинув на навчання наших учнів. Оскільки четвертий клас – це випускний клас початкової школи, ми намагаємося зробити все необхідне, аби багаж учнівських знань відповідав усім вимогам.
Дистанційне навчання має свої плюси й мінуси. Тісного спілкування між учителем і учнем немає, відтак усі вчителі початкової ланки нашої школи використовують різні форми й підходи, щоб діти отримали необхідний рівень знань, виходячи зі своїх можливостей і технічних можливостей учнів та їхніх батьків ( наявність комп ютера, ноутбука чи смартфона, підключення до Інтернету).
Зупинюся на своєму прикладі. Я активно використовую соціальні мережі, Вайбер, Ютуб, 11канал , на якому транслюють відеоуроки. Зокрема скидаю дітям посилання, де можна переглянути відеопрезентації й засвоїти матеріал. Якщо діти щось не зрозуміли, ми особисто спілкуємося телефоном або у відеорежимі у Вайбері.
Усі діти працюють добре, роботи надсилають на електронну пошту або на Вайбер.
У Вайбері за допомогою спеціальної програми я маю змогу їх перевірити, оцінити, вказати на недоліки й відіслати учню. Таким чином учень бачить результат своєї роботи, знає, над чим треба додатково попрацювати.
Скажу відверто: роботи – дуже багато. Постійно перебуваєш у русі: отримуєш, пояснюєш, пересилаєш. І знову все – по колу. Звичайно, велике навантаження мають батьки, адже наші учні належать до початкової ланки й потребують контролю й допомоги з їхнього боку. Відтак хочу висловити вдячність батькам за те, що допомагають включатися в навчальний процес".
Ірина Трачук, учениця 8-Б класу Білопільської школи №1:
"Спершу карантин сприйняли як канікули. Але потім зрозуміли, що відпочити не вийде, бо організували дистанційне навчання.
Спочатку вчителі завдання скидали на viber у групи кожного класу, ми виконували його й надсилали їм по електронці. Потім педагоги стали залучати різні інтернет-ресурси (zoom, classroom, skype, naurok та ін.), влаштовувати онлайн-конференції, записувати відеоуроки, щоб нам легше було засвоїти навчальний матеріал. Але все одно самим працювати дуже складно. У класі навчатися комфортніше й цікавіше: можна слухати вчителя, ставити запитання, спілкуватися з однокласниками…
На уроках нам «розжовують» матеріал, учителі знаходять індивідуальний підхід до кожного, а онлайн це зробити не так уже й легко! Доводиться багато працювати самостійно: читати й перечитувати параграфи підручників, переглядати відеоуроки, уроки по телевізору в рамках проєкту «Всеукраїнська школа онлайн». А ще багато писати, бо майже всі завдання стали письмовими.
Дистанційне навчання – то важко. Раніше лише «домашку» треба було виконувати. А тепер ще й класну роботу самій опановувати. Це займає ледь не весь день, вільного часу дуже мало. Та й техніка часто підводить: мережа перевантажена, інтернет «висне», viber «злітає».
А ще не всі можуть самоорганізуватися для дистанційного навчання. Є учні, які просять скинути зроблене завдання, а є й такі, які зовсім не хвилюються, нічого не роблять. Дехто з моїх товаришів сприймає карантин, як час для байдикування. І тільки спільні зусилля класного керівника й батьків примушують їх хоч трохи «ворушитися».
Отже, нелегко всім: і учням, і вчителям, і батькам. Правда, є й позитивні моменти: можна працювати у своєму темпі та режимі, учителі перевіряють роботи швидко, до оцінювання ставляться лояльно, дозволяють перескладати матеріал.
Та всі ці плюси не перекривають мінусів, особливо – відсутності живого спілкування! Ми вже скучили одне за одним, за однокласниками й вчителями! І хочемо до школи!"
Юлія Звоник, мама четвертокласниці Білопільської школи №2 Олесі:
"Цьогоріч учні четвертих класів не проходять державної підсумкової атестації, і це трішки заспокоює. Зате ми змушені опановувати нову форму роботи – дистанційну. Ось уже шостий тиждень працюємо у Вайбері. Скажімо, Ірина Олексіївна дає завдання вивчити напам ять вірш. Спочатку слухаємо аудіозапис, а коли вивчили, записуємо відео і скидаємо вчительці. Після того, як учителька перевірить домашні завдання, вона обов’язково вказує, на що треба звернути увагу, які правила повторити тощо.
Чим цікава дистанційна форма навчання? У дитини формується самодисципліна, адже вона сама контролює свій навчальний процес. У неї є вибір: наприклад, у понеділок може вчити українську мову, у вівторок – математику і т.д.
А ще ми з Олесею беремо активну участь в онлайн-конкурсах. Один із них під назвою «Колосок» відбувся 25 квітня. Заздалегідь зареєструвалися, скачали програму на мобільний додаток. А під час самого конкурсу звернули увагу на цікаві запитання з природознавства. Набравши відповідну кількість балів, ми отримали бонус – безкоштовну онлайн-передплату на видання «Колосок».
До сказаного хочу додати: незважаючи на карантин, ми живемо активним учнівським життям навіть удома. Водночас усвідомлюємо: як гарно, коли є школа, і яка нелегка вчительська праця…"
Кароліна Боярко, учениця 6-А класу Білопільської школи №1:
"Коли нам повідомили, що школу закривають на карантин, я зраділа, бо в моїй уяві відразу ж намалювалася картинка, як я проводитиму час із друзями за улюбленими іграми, а не за уроками. Згодом зрозуміла, що помилилася, бо почалося дистанційне навчання і я прийшла до висновку, що дуже тяжко самій робити уроки, розбирати нові теми, просити допомоги у батьків, адже вони теж повертаються з роботи втомлені. Виходить, у школі вчитися цікавіше, простіше, бо вчитель нам пояснює матеріал, начебто розкладає все по поличках... Та є і хороші сторони такого навчання : з’явилося більше вільного часу, я можу сама обирати свій розпорядок дня, можна довше поспати, відкрила для себе нове хобі в кулінарії…
Але хочеться, щоб було все, як раніше: школа, вчителі, перерви, смачні булочки, друзі... Школа - це ж найкращі миті нашого життя, які залишаться в пам’яті. Бажаю, щоб цей карантин минув якнайшвидше".
Маргарита Мартиненко, учениця 11 класу Білопільського ЗЗСО ім. А.С.Макаренка:
"Карантин через COVID-19 – це не канікули, а щонайменше, виклик для учнів, батьків та вчителів. Дистанційне навчання виявилося непростим завданням, а продовження карантину до 11 травня викликало ще більше запитань в усіх, а особливо у випускників, адже попереду на нас очікує ЗНО. Часу все менше, а напруги – все більше.
Учителі роблять усе залежне від них, щоб забезпечити необхідне навчання в умовах, які склалися на сьогодні. Через сайти шкіл, у блогах, через електронну пошту, Вайбер-групи ми щодня отримуємо матеріал, який маємо ви-вчити, і завдання, які потрібно виконати. Переглядаємо ві-деопрезентації та відеоуроки на комп’ютері або смартфоні. Учитель перевіряє завдання, виставляє бал і залишає коментар.
Якщо я не розумію якусь тему, то телефоную до вчителя, оскільки батькам одинадцятикласників уже складно допомагати виконувати завдання. Жоден педагог не відмовив у онлайн-консультації. І я вважаю, що зворотний зв'язок від учителя – це ключовий елемент дистанційного навчання.
Не забуваю готуватися й до ЗНО. Переглядаю трансляцію курсів із підготовки до ЗНО на ТК «РАДА» та YouTube-каналі МОН, самостійно розв’язую тестові завдання попередніх років. Але, на жаль, таке навчання можливе лише у тому випадку, якщо всі учасники навчального процесу мають доступ до Інтернету. Деякі мої однокласники проживають в сільській місцевості. А не в кожному селі є Інтернет-покриття. Тому вони не мають змоги отримувати навчальні матеріали електронною поштою чи через Вайбер. А це говорить про те, що за час карантину мої друзі матимуть прогалини у знаннях. І мені за них боляче.
Хочу зазначити, що у класі дітям цікавіше проводити час і легше зрозуміти навчальний матеріал. Усі одинадцять років мріяла про те, яким буде свято останнього дзвоника, а потім - випускний бал. Збиралися після закінчення школи усім класом поїхати в подорож. А тепер мрію лише про те, як успішно здати ЗНО та вступити до навчального закладу. Бо запровадження карантину через COVID-19 продовжує суттєво впливати на наше життя, навчання, сприйняття світу".
Тетяна, мама п’ятикласника Станіслава, м.Ворожба:
"На початку було досить важко налаштуватися на дистанційне навчання. Якщо раніше більшу частину завдань діти виконували в класі, то після запровадження такої форми навчання велика відповідальність лягла на плечі батьків. Часом здавали нерви, іноді й сама не могла розібратися в тому чи іншому завданні. Зараз трохи звикла.
Дуже подобається і моєму синові, і мені, коли проходять відеоуроки, цікаво виконувати відео-проєкти. Крім того, багато значить ще й самостійність дитини, бо є дітки, над якими необхідний постійний контроль, які не мають особливого бажання навчатися, тож батькам із ними у цьому плані важкувато. Тим більше, коли батьки працюють і не мають можливості приділити дитині достатньо часу. А якщо дітей у родині двоє, троє? А є і такі родини, які не мають комп’ютера, а лише смартфон, яким не дуже зручно використовувати для виконання завдань.
Хотілося б також, аби після того, як дитина виконає завдання, вчителі повідомляли про отримані оцінки. На жаль, це роблять не всі. Хоча варто бачити емоції дитини, коли вона отримує хороший бал! Це досить непогана мотивація, адже з’являється бажання займатися далі, старатися ще краще".
Станіслав Шпаков, учень 8 класу Ворожбянської ЗОШ № 4:
"Ми створили групу у Viber, куди вчителі скидають завдання, що треба виконати. В принципі, все зрозуміло. Отримав завдання – маєш зробити. Потім фотографуємо його і надсилаємо викладачам. Та є серед нас і «боржники» та «суперборжники», які не надто горять бажанням вчитися дистанційно. Щодо других, то викладачі змушені телефонувати їхнім батькам, аби вони вплинули на дитину і проконтролювали ситуацію. Чесно кажучи, я також належу до категорії боржників. Взагалі, навчатися дистанційно – важкувато і досить незвично, але іншого виходу немає".
