Про те, як гасили вогонь у зоні відчуження, про умови роботи та небезпеку, яку зупиняли всім світом, розповідають рятувальники 20 державної пожежно-рятувальної частини Управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Сумській області вже після повернення з Чорнобильської зони.
Перший загін білопільських рятувальників у складі зведеного загону Сумщини вирушив у зону лиха 17 квітня. Якраз перед Великоднем, коли найбільша площа загоряння охопила сотні гектарів лісу.
Ось як про ситуацію в зоні пожеж у ті дні говорили у новинах:
КИЇВ. 20 квітня. УНН. Станом на 7:00 20 квітня у Зоні відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення підрозділами ДСНС надається допомога ДАЗВ у гасінні пожеж на території Корогодського, Луб’янського, Паришівського, Дитятківського та Денисовицького лісництв. Про це повідомляє УНН із посиланням на ДСНС.
Основні зусилля спрямовані на локалізацію 4 осередків (с.Корогод, с.Розсоха, с.Крива Гора та с.Рудьки – с.Буряківка) тління пеньків, залишків деревини та одного торф’яника в осередках, пройдених вогнем.
Для облаштування протипожежних розривів залучено важку інженерну техніку ДСНС та додатково - шляхопрокладачів Збройних сил України. Інженерною технікою створено 405 км мінералізованих смуг.
До гасіння залучено 1322 осіб та 292 одиниць техніки, з них від ДСНС – 1168 людей особового складу та 235 одиниць техніки, у тому числі 3 вертольоти ДСНС, якими 19 квітня здійснено 93 скиди – 186 т води.
- «Розговлялися» уже на місці, - згадує рятувальник Сергій Ворона. - З собою брали домашні харчі, бо звикли сподіватися лише на себе. Поклали, звичайно, паски, сало, «Мівіну», інші продукти - і поїхали. Спочатку нас зібрали у Шостці, а потім увесь сумський загін у складі 25 осіб автобусом повезли у Чорнобиль.
- Я бачив фільм «Чорнобиль», інші передачі про цю зону, багато хто про неї розповідав, але сам ніколи там не був. І от довелося потрапити туди саме так, - говорить начальник караулу Яким Новіков. І продовжує:
- Ми проїхали через КПП «Дитятки», а далі вже – в табір, який розбили максимально близько до зони загоряння. Розмістилися на території Луб’янського лісництва. Одразу колоною з п’яти машин вирушили в місця займання. Хоча «місцем» цю масштабну пожежу назвати важко: палали сотні гектарів. Ми працювали у захисних костюмах, респіраторах, але це не рятувало від диму, смогу, який в’їдався в очі, незважаючи на захисне спорядження. Те, що ми побачили, важко передати словами! Скільки сягало око, стільки висіла димова завіса, а полум’я вогню виринало, здавалося, з-під самих ніг. Пожежа в лісі – специфічна. Тут треба слідкувати не лише за полум’ям чи димом, а ще й уважно дивитися, щоб тебе зверху деревом не прибило. Багато столітніх величезних сосен обгоріли і падали.
- Перші дві доби ми фактично не спали, - продовжує розмову Роман Губський. - На три години в машині виїхали з зони загоряння, як кажуть, «перекімарили», і знову - гасити полум’я. У ті дні була дуже напружена ситуація. Вогонь фактично підходив до колишнього села Буряківка, де зараз розташований так званий "могильник" зараженої техніки, яку використовували у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Його правильно називають ПЗРВ (пункт захоронення радіоактивних відходів) "Буряківка". Також вогонь впритул діставався до комплексу виробництв «Вектор» Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами», тобто «ядерного могильника».
Окрім того, поруч - кордон із Білорусією. Тож, одне із завдань нашої групи – не допустити поширення вогню на сусідню державу. А тепла погода і шалений вітер з неабиякою силою роздмухував нові місця загоряння.
- А як ви діставалия до цих місць? Адже в лісах не так-то просто проїхати машинами...
- За кожною бригадою закріпили так звані БАТи, - продовжує розмову Сергій Твердохліб. - Це така величезна машина на гусеничному ходу, яка прокладає дороги. Вона звільняє шлях для руху від дерев, нерівностей грунту, і тоді вже за нею рухаються пожежні машини, інша техніка. Такі БАТи є на озброєнні у ЗСУ та Нацгвардії. Підрозділи військових допомагали теж гасити пожежі.
- А що ви їли?
- Що привезли, те й їли. «Мівіну» запарювали, чай гріли. А ще кілька разів приїздила польова кухня з Чорнобиля і нам давали гарячі страви. Та якось про їжу вже і думати не хотілося: дуже були втомлені.
- Тож фото, де пожежники в чорнобильських лісах лежать на траві і всі задимлені, з водянками на руках, - не постановочне?
- Зовсім ні. Так фактично відпочивали, якщо це можна назвати відпочинком, і ми. А водянки ще не всі попроходили, - каже Сергій Чернишов. - Коли там фотографуватися, від утоми ноги запліталися.
- Чи приїжджав до вас хтось із відомих політиків чи керівників? Як вас підтримували?
- Саме тоді, коли чергував наш загін, приїжджали в Чорнобильську зону міський голова Києва Віталій Кличко, перший заступник начальника департаменту патрульної поліції Національної поліції України Олексій Білошпицький, голова Державної служби України з надзвичайних ситуацій Микола Чечоткін. А що, вони приїхали, журналістів привезли, сфотографувались і поїхали. Координували наші дії здебільшого керівники місцевих підрозділів. До того ж, важко було врахувати ситуацію за тих вітру і сонця.
- Хлопці, а не страшно було?
- Хіба що вночі: у лісі так вили вовки! - згадує Сергій Ворона. - А щодо боротьби з вогнем, то коли йдеш в осередок загоряння, то вже не думаєш про страх: робиш своє і діло - і все. Іноді усвідомлення небезпеки приходить уже пізніше, коли озираєшся і аналізуєш, що могло б трапитися.
- Але ж ви працювали не просто у лісі, а в радіоактивному лісі. Чи передбачали заходи радіаційної безпеки?
- При в’їзді в зону кожному дали індивідуальні дозиметри, які повинні фіксувати кількість радіації, отриманої кожним із нас. При виїзді ми їх здали. Представники радіологічного контролю сказали, що все в нормі.
- А самі як відчували: в нормі чи не дуже?
- Радіація розміщується «плямами», тож ідеш - немовби «чисто», аж раптом починає дозиметр «фонити». Але ж зупинятися не будеш, бо головне завдання – загасити вогонь. Ми були на територіях із різним радіаційним фоном. Сподіваємося, що все минеться.
- Чи бачили, власне, сам четвертий енергоблок, інші популярні об’єкти?
- Проїздом, - говорить Артем Сайко. - Зупинилися на кілька хвилин, і то, щоб заправитися водою з обвідного каналу, і поїхали далі. Не з «роботою» сюди треба приїжджати, а під час відпочинку.
Остання група рятувальників у складі Владислава Святишенка та Ігоря Солодовника повернулись із зони стихіного лиха 29 квітня.
Хлопці в день аварії на Чорнобильскій АЕС, 26 квітня, саме перебували в цій зоні.
- Чи якось відзначали цю дату, - запитала я у рятувальників?
- Ні, як працювали , так і працювали. Хіба що в цей день з зону ліквідації прилітав особисто президент України Володимир Зеленський. Він нагородив кілька чоловік, одного рятувальника з Сумщини. Але ми не залишали свій пост: обслуговували станцію заправки машин водою. Про події в зоні лиха дізнались із новин.
Я подякувала хлопцям за час, який вони виділили для розмови, і не стала зловживати увагою, бо рятувальники залишилися говорити зі мною після зміни: чергували всю ніч. І вже на прощання ці мужні люди сказали:
- Не паліть траву, бережіть себе і не наражайте на небезпеку рятувальників!
А я в свою чергу від кожного з нас хочу подякувати рятувальникам і рятівникам! Нехай ваші рукави завжди будуть сухими! Ви – справжні герої і Білопільщина пишається вами!
Фото з місця пожеж А.Новікова, С.Чернишова, А.Сайка та І.Солодовника.
