390 уродженців села Вири нагороджені орденами і медалями за подвиги в роки війни. Повним кавалером найвищої солдатської відзнаки – ордена Слави - став Григорій Гаврилович Кулак.
Велика Вітчизняна війна застала Григорія Кулака у Львові. Закінчувався другий рік його служби в Червоній Армії. З перших днів війни він брав участь у важких оборонних боях у складі 1145 артилерійського полку. У лютому 1942 року воював на Західному фронті. Під Вітебськом був поранений. Після лікування - знову на фронт. Григорія Кулака направили в 1445 самохідний артилерійський полк Резерву Головного Командування.
На початку жовтня 1943 року війська Західного фронту на рубежі Леніне - Славгород зустріли запеклий опір противника. Доводилося битися за кожен населений пункт, за кожну висоту. Розрахунок самохідної артилерійської установки, де зарядником був Григорій Кулак, вів бій за село Браткова. Окупанти створили перед населеним пунктом міцну глибокоешелоновану оборону з розгалуженою мережею траншей і ходів сполучення. Уцілілі будови були перетворені на укриття.
Грудневого ранку в наступ пішли частини і з'єднання 36 стрілецького корпусу. Перша траншея була взята з ходу. Самохідні установки рухалися за піхотою, ведучи вогонь по окремих цілях.
Розрахунок самохідки, до складу якого входив Кулак, підтримував правофланговий взвод першої стрілецької роти. Під час підходу до другої траншеї артилеристи виявили в глибині оборони противника скупчення автомашин і близько роти піхоти. Гітлерівці, мабуть, готували контратаку. Не можна було втрачати ні хвилини. Прозвучала команда: «Гармата, по скупченню противника -вогонь!"
Фашисти були захоплені зненацька. Під час перших же розривів снарядів вони стали розбігатися. Однак опір противника ще не було зламано.
Він продовжував вести вогонь по ворогу. Один снаряд розірвався поруч із установкою. Григорій Кулак був поранений осколком. Бойові друзі перев'язали йому рану. Пересилюючи біль, Григорій не припиняв заряджати гармату. Він зауважив, що назустріч установці рухалися три ворожі штурмові гармати. За ним зосередили вогонь артилеристи. Уміло маневруючи на полі бою, екіпаж самохідки влучними пострілами змусив замовкнути дві гармати. Така ж доля спіткала мінометний розрахунок, кілька ворожих автомашин було виведено з ладу. У цьому поєдинку артилеристи знищили до взводу гітлерівських солдатів.
Сміливі дії самохідної артилерійської установки сприяли успішному виконанню бойового завдання стрілецькими підрозділами.
За виявлену мужність і відвагу весь екіпаж самохідки був представлений до урядових нагород. Єфрейтора Григорія Кулака нагородили орденом Слави III ступеня.
Від бою до бою зростала майстерність артилериста. У червні 1944 року він, тепер уже молодший сержант, брав участь у визволенні міста Орша. Разом із товаришами Григорій Кулак прорвався до табору, де перебували радянські військовополонені. Артилеристи знищили охорону і врятували життя сотням людей.
В одному з поєдинків із фашистами самохідна установка була пошкоджена. Важке поранення отримав її командир. Григорій Кулак, вірний солдатському обов’язку, виніс свого командира з поля бою. За цей подвиг його нагородили орденом Червоної Зірки. У тому ж році він став комуністом.
Хоробро бився Кулак за місто Борисов. Тут його поранило в голову, але артилерист не покинув установку. Потім він брав участь у боях із ліквідації великого ворожого угруповання під Мінськом.
Гітлерівці чинили шалений опір, прагнучи вирватися з кільця оточення. Вони робили неодноразові атаки, кидали в бій усе нові сили. Але кільце невблаганно стискалося. Оборона противника руйнувалася під ударами радянських частин.
4 липня війська 31 армії зосередилися на вихідних рубежах для нанесення удару по ворожій обороні. Рано-вранці після артилерійської підготовки бійці пішли в атаку. Самохідна установка рухалася на правому фланзі стрілецької роти. Під час захоплення другої траншеї зарядник Григорій Кулак і навідник були поранені. За наказом командира СУ-152 Григорій замінив товариша і продовжував вести вогонь по фашистах. За день бою обслуга знищила два дерево-земляні укриття, чотири кулемети, дві протитанкові гармати і до півтора десятка фашистських солдатів і офіцерів.
Командування представило до нагород, бійців, які найбільше відзначилися.
Так з'явився на грудях сержанта Григорія Кулака орден Слави II ступеня.
Після розгрому оточеного угруповання противника під Мінськом тисяча чотириста сорок п'ятий самохідний артилерійський полк РГК воював у складі військ 3 Білоруського фронту. Навідник САУ гвардії старший сержант Кулак і тут неодноразово відзначився в боях. Під час прориву оборони противника в районі населеного пункту Калнуі він сміливо вступив у двобій із протитанковими гарматами гітлерівців. Йому вдалося вивести з ладу п'ять гармат, танк, знищити два дзоти і більше двох десятків ворожих солдатів.
Переслідуючи противника, наші війська вийшли на Державний кордон СРСР. У районі населеного пункту Зеленка гітлерівці чинили запеклий опір. 16 жовтня 1944 року після короткої артпідготовки підрозділи кинулися вперед. Діючи в бойових порядках піхоти, самохідна артилерія знищувала вогневі засоби ворога. Гвардії старший сержант Кулак виконував в тому бою обов'язки командира гармати СУ-152 350 гвардійського Оршанського важкого самохідного артилерійського полку. Його розрахунок влучним вогнем зруйнував вісім бліндажів, придушив вогонь мінометної батареї, знищив протитанкову гармату і близько взводу піхоти.
За виявлені мужність і відвагу під час прориву оборони противника командування представило Григорія Кулака до ордена Слави I ступеня.
Відважний артилерист відзначився в боях за Кенігсберг. Противник вів по наших підрозділах прицільний вогонь. Необхідно було виявити і знищити його вогневі точки.
Під прикриттям артилерійського і мінометного вогню самохідки рушили вперед. Наближаючись до ворожої оборони, «оживали» замасковані гармати. Кілька наших самохідок отримали пошкодження, два снаряди потрапили в машину, де перебував Григорій Кулак. Вбило командира установки лейтенанта Полянського і зарядника. Гвардії старший сержант прийняв на себе командування установкою. Продовжуючи просуватися вперед, артилеристи знищили дві протитанкові гармати і засікли кілька вогневих точок гітлерівців.
Останній бій відважний артилерист провів 4 травня 1945 року за містом Пилау на узбережжі Балтійського моря. Фашисти билися з жорстокістю приречених. Їх контратаки слідували одна за одною. Під час однієї з них у самохідну установку потрапив снаряд. Григорій Кулак був поранений в руку. Лікуватися довелося кілька місяців. З госпіталю вийшов інвалідом в жовтні 1945 року. Незабаром демобілізувався і повернувся в рідне село Вири Білопільського ра-йону.
Комуніст, ветеран війни і праці Григорій Гаврилович Кулак тривалий час працював в колгоспі «Зоря комунізму».
Довгий час ветеран не знав, що він нагороджений ще одним солдатським орденом. Тільки в 1961 році у військовому комісаріаті йому був вручений орден Слави I ступеня. Ця бойова нагорода знайшла героя через шістнадцять років після закінчення Великої Вітчизняної війни.
Ініціатором установлення пам’ятника відомому своєму земляку став депутат Вирівського старостату Володимир Мирославович Безпалько.
- Я особисто пам’ятаю Григорія Гавриловича як працьовиту й скромну людину. - згадує Володимир Мирославович. – Знаєте, є такі люди, котрі, може, й взагалі пороху не нюхали, а звикли хизуватися своїми «подвигами». А ось Григорій Гаврилович – навпаки: надзвичайно скромна людина. Він і костюм із трьома орденами Слави одягав лише на 9 Травня… Вважаю, що таких людей треба пам’ятати. Ось і звернувся з пропозицією до односельців встановити пам’ятник Григорію Кулаку. Земляки охоче мене підтримали. Порадившись, ми вирішили: нехай на одному з боків пам’ятника височить самохідна установка. Коли звернувся до очільника Річківської об’єднаної територіальної громади Миколи Івановича Солодовника з проханням виділити кошти на таку важливу справу, він з розумінням до цього поставився. На сьогодні пам’ятник уже виготовлений. Тільки-но перерахують за нього кошти, можна буде забирати й встановлювати.
