3 вересня минає 77 років, як Білопілля було визволене від німецько-фашистських загарбників. Цього дня ми згадуємо та вшановуємо мужніх героїв Другої світової війни, котрі самовіддано боролися за свободу рідного міста і своєї Батьківщини.
І наші, і прийдешні покоління зобов’язані їм життям...
Довідково (з сайту Білопільської міської ради): у 1943 році у визволенні міста та району від окупантів брали участь 141 стрілецька дивізія 60 армії Центрального фронту та 240, 180, 167, 340 стрілецькі дивізії 38 армії Воронезького фронту. 240 стрілецька дивізія 1 вересня 1943 визволила села Новоіванівку і Ободи, а 2 вересня – Павлівку і Рудку. 3 вересня 141 стрілецька дивізія форсувала р. Сейм і зайняла м. Білопілля. Того ж дня 240, 180, 167, 340 стрілецькі дивізії визволили села Річки, Горобівку, Жовтневе, Улянівку, Луциківку, Марківку, 5 вересня – Сергіївку, Бобрик, Товсту.
З нагоди річниці визволення Білопілля, перегорнімо разом сторінки районки та вкотре згадаймо імена наших визволителів і пом’янімо всіх, хто в ті страшні часи віддав за свободу власне життя...
Григорій Олексійович Будко
З першого і до останнього днів Великої Вітчизняної війни пройшов її вогненними дорогами білопільчанин Григорій Олексійович Будко. Пережив солдат гіркоту відступів і нестримний порив до помсти фашистським загарбникам.
Один з орденів Червоної Зірки засвідчує мужність артилериста на Курській дузі, коли перед позиціями артилеристів горіли 5 фашистських танків, залишились лежати десятки вбитих фашистів. Долею судилось солдату визволяти землю Сумщини.
Серед своїх батарейців Григорій Олексійович першим форсував Дніпро й коригував вогонь артилеристів по ворожих позиціях. За цей бій на грудях визволителя засяяв другий орден Червоної Зірки.
Орден Вітчизняної війни II ступеня Григорій Олексійович одержав за штурм Берліна. Недавно колишньому артилеристу заступник начальника відділу внутрішніх справ райвиконкому Б.В.Кожушко вручив орден Вітчизняної війни I ступеня. І, мабуть, символічно, що цю високу нагороду він одержав у присутності особового складу працівників міліції.
12 років Григорій Олексійович був солдатом правопорядку і нагороджений орденом Червоної Зірки.
Публікація газети "Білопільщина" за 1985 рік.
Дмитро Васильович Маліченко
Д.В.Маліченко
- А мені пощастило, - говорить Д.В. Маліченко. – Дійшов до Берліна, хоча кілька разів і доводилося відвідувати госпіталі після поранень. Після війни весь час працюю в колгоспі «Червоних партизан». Разом з дружиною Марією Федорівною виростили чотирьох доньок і сина. Всі вони знайшли свою стежку в житті.
Дмитро Васильович Маліченко не любить розповідати про війну. Він радіє сороковій весні Великої Перемоги, радіє внукам, які щебечуть йому про щось веселе. Ось заради цих щасливих буднів він сотні разів піднімався в атаки на ворога, заради цього не щадив себе на важких дорогах Великої Вітчизняної.
М. Кандиба.
На знімку: Д.В. Маліченко. Фото Г. Дермельова.
Публікація газети "Білопільщина" за 1985 рік.
Іван Андрійович Перепелиця
І.А.Перепелиця
З першого і до останнього дня війни білопільчанин Іван Андрійович Перепелиця перебував на фронті. Тисячі важких кілометрів пройшов солдат. Багато подій забулося, але битва на Курській дузі запам’ яталася йому назавжди.
- Знав, що до рідного краю не так далеко, - розповідає Іван Андрійович. – І я дійшов до нього. 3 вересня 1943 року наша рота мінерів першою вступила у Білопілля. Не впізнав я тоді рідного міста. Всюди руїни, згарища і сльози по розстріляних, повішених, забраних на каторгу в Німеччину.
Лише кілька годин він провів зі своїми батьками. І знову були фронтові дороги, які привели його аж до Берліна. Після війни солдат повернувся додому, активно включився у відбудову Білопілля. Багато років чесно і сумлінно трудився водієм в автопідприємстві15937.
Нині І.А.Перепелиця перебуває на заслуженному відпочинку, бере участь у громадському житті, часто зустрічається з молоддю міста, розповідає їй про мужність і відвагу радянських бійців у роки Великої Вітчизняної війни.
Публікація газети "Білопільщина" за 1988 рік.
Петро Пилипович Хоменко
П.П.Хоменко
Добре знають в селі Ганнівка Вирівська та й за його межами колишнього вчителя, а нині пенсіонера, ветерана війни і праці Петра Пилиповича Хоменка. Війну він зустрів під Харковом 28 червня 1941 року в званні молодшого політрука. Перед цим вже відслужив дійсну військову службу в авіаційному підрозділі, брав участь у військових діях на озері Хасан, працював учителем.
Бойовим шляхом пройшов від Москви через всю Україну, Польщу, Німеччину. День Перемоги Петро Пилипович зустрів у Берліні. Про його бойовий шлях свідчать нагороди: два ордени Великої Вітчизняної війни II ступеня, орден Червоної Зірки, медалі. У свої 75 років ветеран партії бере активну участь у громадській роботі. Він – голова ради ветеранів війни і праці Ганнівсько-Вирівської сільської ради.
Публікація газети "Білопільщина" за 1990 рік.
