Скажіть чесно, які асоціації виникають у кожного з нас при слові «бібліотека»? Ну, будьмо відвертими, щось таке зі спогадів дитинства, нуднувате, обов’язкове (на літо книжки задавали читати, треба йти), трохи страшнувате (книжку загубив, що ж казати).
Бібліотека – це щось не дуже важливе, не магазин же, не дискотека, нецікаве (взимку холодно і далеко йти), а з сучасним розвитком технологій – навіщо вона взагалі потрібна?
Скільки завгодно можна говорити, приміром, про шкідливість мобільних телефонів, але ніхто вдома вже не користується дисковими. Можна сто разів говорити про шкоду для очей від комп’ютера, але новини дізнаєшся з соцмереж чи інтернету, а не чекаєш раз на тиждень газету… Можна лоба побити розповідями «про храм мудрості і важливість читання для власного розвитку», але це не означає автоматично вишикувані черги до бібліотеки… Світ змінюється, змінюються потреби і можливості у кожного з нас. І під час вибору – безкоштовно скачати книжку в телефон чи купити її за 300 гривень – результат очевидний!
Так що ж робитимемо з бібліотеками… Закриємо їх, як кінотеатри чи комісійні магазини, чи, може, продовжимо їм життя в новому форматі? Яким його бачать самі бібліотекарі і чи є той, новий формат, взагалі?…
Про це розмова з бібліотекарем з інформаційних технологій Білопільської публічної бібліотеки ім. О. Олеся Юлією Бутенко.
- Юля, ти більше схожа на кінозірку чи фотомодель, а не на бібліотекарку, стереотип якої: жінка в роках, в окулярах, дивиться на тебе вимогливо і питає: «Чому в книжці сторінки загорнуті? Ти її точно читав?» Ти не схожа на таку. Чи можна, на твою думку, взагалі змінити стереотипи, пов’язані з бібліотеками?
- Не просто можна, а потрібно. Потрібно це було робити років 10 тому. Тоді б не ставали ці питання. Ми в своїй роботі трохи схожі на мураху, яка закам’яніла в бурштині тисячу років тому. Стереотипи змінювати важко, але це - вимога життя. Тож скажу так:
Це місце, куди можна прийти, сісти, порозмовляти, почитати книжки, де повинні відбуватися різноманітні заняття для дітей, підготовчі курси, функціонувати театр.
Бібліотека є найбільш демократичною установою у світі – вона й для молодих, і для старих; безкоштовна, отже й для бідних, і для багатих; для чоловіків та жінок; для дітей і дорослих... Навчання для безробітних - у бібліотеці. Доступ до інтернету, щоб шукати роботу, - в бібліотеці. Все є в бібліотеці. Це - в ідеалі. А насправді… Ви самі бачите і розумієте. Може, тому й не відвідуєте бібліотеку. Ну не Ви особисто, а переважна більшість тих, хто зараз читає цей матеріал.
Українська бібліотека перестає бути популярним місцем зустрічі, і на те знайдеться низка об’єктивних причин. Перша з них – відсутність грошей на переоснащення, друга – нерозуміння важливості цієї справи. Що тут первинне, що другорядне – це як про «курку і яйце». Якщо у нашому місті сказати, що для бібліотеки треба виділити якісь гроші, то одразу піднімається гвалт: «Які там книжки, он людям їсти нічого, зарплати немає, дороги нероблені...» І це вже не питання до роботи бібліотекарів, а питання до визначення пріоритетів. А ще - вміння і бажання влади пристосовуватися до запитів суспільства.
Є запит на електронні книги чи роботу в інтернеті – його треба задовольняти. Не всі жителі нашого міста можуть безперебійно користуватися інтернетом. Та не всі і вміють це робити. Чому б не вчити людей похилого віку користуватися тим же Вайбером, Фейсбуком, допомагати їм «закачувати» електронні книги тощо. Це - один із можливих напрямків роботи.
Бібліотека має дати шанс для навчання. Ми повинні навчати людей користуватись інформацією, добувати і використовувати її для своїх потреб. Потреби різні: від дипломних робіт - до рецептів консервованих помідорів. А алгоритм пошуку інформації і в першому, і в другому випадку - однаковий. Цьому треба вчитися. Має змінитись концепція самої бібліотеки. Ну досить уже повторювати, як мантру, про «храм історії, архів», давайте назвемо це місцем зустрічей, спілкування, місцем отримання корисної і цікавої інформації у зручний для кожного спосіб.
Комусь подобаються друковані книжки – будь ласка. Хтось читає електронні – є і для вас. Комусь зручніше слухати аудіокниги – без проблем.
Адже бібліотека - не просто зібрання книг, а центри саморозвитку, цікавих зустрічей, корисного проведення часу, це вже культурний простір, потреба в якому виникає у будь-якому місті, незалежно від його історії чи планування. Ось коли все це поєднати, тоді можна говорити про перетворення звичайної бібліотеки на культурно-мистецький центр.
Окрім цього, нове бачення має втілюватися і в архітектурних рішеннях. Уже треба міняти ті застарілі столи, кафедри, оранжерії на вікнах, портрети на стінах, серветки й рушники… Є ж сучасні дизайнерські рішення, і їх треба втілювати.
- Юлю, це реально зробити чи це лише проєкти і твої роздуми? Чи є вже десь приклади таких нових бібліотек?
- Так, усе це - з життя. Я слідкую за роботою колег і маю кілька цікавих прикладів. Приміром, в одній із бібліотек Польщі введено зустріч із комендантом поліції! Це дуже змінює стереотип щодо бібліотеки. Він приходить до закладу, в нього є свій столик, приходять люди і говорять про свої проблеми, про ті, про які б ніколи не розповіли у самому відділку поліції.
В іншій - раз на рік представник фінінспекції допомагає заповнювати податкові декларації! Для цього, виявляється, також є бібліотека, а не лише підвальне приміщення у «Виру». Приходить спеціалістка, яка пояснює, що треба вписати, допоможе це зробити, і так далі. Щось подібне відбувається і у нас.
Утім, зустрічі з представниками різних служб проходять не постійно, а більше прив’язані до дат чи професійних свят. На мій погляд, якби люди знали, що кожної середи чи п’ятниці у бібліотеці з 10 до 12 години можна поспілкуватися з представником Пенсійного фонду, податкової інспекції чи бюро правової допомоги, то це б збільшило кількість відвідувачів.
У Центральній бібліотеці для дітей та юнацтва м.Львова відкрита перша в Україні аматорська студія звукозапису «Формат+». Ця нова безкоштовна послуга допоможе всім охочим створити фонограми, записати власні музичні композиції, озвучити відеоролики. Ми також могли б зробити щось подібне.
У Херсонській обласній універсальній науковій бібліотеці ім.Олеся Гончара діє програма "Артпідвал". Це своєрідна молодіжна територія, розташована у підвалі бібліотеки, багатофункціональне приміщення, де проходять вечірки, культурно-мистецькі розважальні програми, фестивалі, виставки сучасного мистецтва.
Переконана, що ми абсолютно нічим не гірші. Для того, щоб щось подібне створити і в нас, окрім бажання, має бути ще й фінансова підтримка влади або небайдужих громадян, готових інвестувати в нову сучасну бібліотеку. Перші кроки щодо «модернізації» бібліотеки зробили і ми. І стимулював до цього, як не дивно, карантин. Треба було ж якось залучати людей. Для цього створили сторінку книгозбірні у Фейсбуці, на якій розповідаємо про події з життя бібліотеки, популяризуємо книги, знайомимо з новинками літератури.
Я як бібліотекар з інформаційних технологій започаткувала кілька постійних рубрик, зокрема #бібліотекарчитаєдітям, #бібліотекарчитаєдорослим, в яких начитувала твори або уривки з них, тим самим представляючи та популяризуючи літературу.
Ще однією постійною стала рубрика #ТОП10відбібліотекаря, в якій пропонується переглянути гарячу десятку топових книжок для читання влітку чи восени, найтовстіші чи найпопулярніші світові бестселери.
Абсолютно новим явищем стала поява експериментального театру тіней. Разом із керівником музичної частини дискотеки Центру культури і дозвілля «Україна» Віктором Кізенком зробили постановку вистави за драмою Івана Франка «Украдене щастя». Своєю роботою ми хотіли привернути увагу людей до класики української літератури, яка, на жаль, незаслужено відходить на другий план. За цю роботу отримали багато схвальних відгуків, що додало впевненості в правильності проведеної роботи.
Ще одне моє дітище – рубрика #юліначитальня. Це вже щось моє особисте, абсолютно мій простір, в якому я постаю інколи як оголений нерв. Поезія, яку я підбираю для цієї рубрики, повністю відповідає мені як особистості, тому дуже скрупульозно підбираю для неї матеріал.
Загалом, ідей багато, але для їх втілення, на жаль, бракує матеріальної бази. Ми не маємо ні потужного комп’ютера, принаймні одного, ні відеокамери. Проте, незважаючи на це, робота триває. Ми рухаємося лише вперед.
Тож, шановні читачі, від себе додам: підтримувала і підтримуватиму бібліотеки у будь-якому форматі. І книги придбаватиму, і техніку, і сама відвідуватиму! А ви коли востаннє були у бібліотеці?
