Закриту школу, «базар» з двома машинами і ще багато чого цікавого побачила я напередодні Різдва у найвіддаленішому селі Білопільської ОТГ Ободи.
Дорога – одна із проблем села
Доїхати туди можна різними способами: з Білопілля - машиною, маршруткою, з Павлівки – шкільним автобусом. Найважче – попутками, бо транспорт у цей край ходить нечасто. І багато жителів згадують, як доводилося з Павлівки пішки йти…
Дорога до Ободів є. Ще років п’ять тому це були суцільні ями, об’їхати які могли тільки місцеві водії. Три роки тому частина шляху від Павлівки відремонтована. Не сказати, що - автобан, але й грішити, що «дороги нема», не варто, з’їздивши хоча б раз у Сергіївку чи Улянівку…
Втім, щоб знову не торкатись теми «дороги», зазначу, що жителі села дуже чекають ремонту відрізка від Катеринівки до Павлівки. І не тому, що «розбалувані», а тому, що цими ямами, а вони там дійсно є, двічі на день їздять у Павлівську школу їхні діти.
Ось побажання жительки села керівництву ОТГ.
- Обов’язково запитаю у міського голови Юрія Зарка і опублікую його відповідь, - пообіцяла я на звернення жителів села.
Втім, сказати, що на дорогах «нічого не робиться», - сказати неправду.
Влітку я кілька разів їздила в Ободи, і мене ну просто вразив і десь обурив «зелений тунель». Кілометри заростів «виходили» на дорогу і зрослись так, що машини не могли розминутись. Узбіччя не вирубували роками.
Так виглядала дорога до Ободів влітку 2019 року.
А зараз того «тунелю» немає, узбіччя прочищені, поросль вирубана і дорога стала аж ширшою. Навіть не віриться, що колись дерева на тебе майже падали.
Так виглядає зараз
- Це ми восени зробили, і зараз продовжуємо вирубувати вже в межах села, - розповідає староста Віктор Василега. - Кошти на ці роботи виділив з так званих «депутатських» Іван Коропець. А тепер би ці «хвости» переробити спеціальними пристроями, так званими «подрібнювачами деревини», та використати на опалення, поки трава не піднялась і все знову не заросло, - каже Віктор Євгенович.
І це було б зовсім непогано, бо навесні усі оті гілки заростуть бур’яном і знову закриють дорогу.
На під’їзді до села шлях іде різко вгору. Він виявився не льодовим, а посипаним піском.
Але трохи далі від сільради та ж сама центральна вулиця нагадувала льодову ковзанку. Мені аж страшно стало: як по ній їхав автобус?!
- Як тільки замерзло, так нашу гору ніхто не сипав, і діти кілька днів у школу не їздили, - розповідають мені жителі села.
Аби не бути голослівним, наше відео.
Тож, користуючись нагодою, передаю від них «вітання» і відділу освіти, і комунальним службам Білопільської ОТГ!
Втім, інші вулиці розчищені і посипані піском. якраз автобус привіз дітей із Павлівської школи.
«Базар» - по-ободівськи!
Хоч день був передсвятковий і за канонами сільського життя треба було вже вдома варити кутю, та людей у центрі ходило чимало.
- Так сьогодні ж - базар, треба скупитися, - розповіли мені.
«Базаром» у селі називають дві ГАЗЕлі, які приїжджають у визначені дні і привозять необхідний товар. Передсвяткова торгівля йшла жваво. Скуповувалися люди до свята: до кого діти приїдуть, хто сам у гості піде.
- Оце тричі сходжу на базар - і немає пенсії, - бідкається жіночка. - Всього ж потроху хочеться купити: і ковбаси, і сметани, і мандарин. І цукерок щедрувальникам куплю, бо прийдуть. Свято ж іде. Аби діти не допомагали, так їли б одну картоплю, бо всі гроші йдуть на світло та опалення.
Покупці, а в основному скуплялися жінки, дякували підприємцям, які приїжджають і привозять завжди свіжий і гарний товар.
- І замовити можна у них, і самі порадять, що краще, - хвалили підприємців місцеві жителі, пакуючи торби з продуктами.
Я постояла на цьому «базарі» між двох машин, і дуже захотіла привезти сюди наших народних депутатів. Не всіх, а тих, хто голосує за введення касових апаратів і каже, як це гарно!
Касові апарати та їхні видумані РРО повністю ЗНИЩАТЬ і таку торгівлю, залишивши людей у селі навіть без хліба!
Який касовий апарат в Ободах, якщо навіть телефонний зв’язок - не всюди. Мені добрі жителі підказували, де треба стати, щоб подзвонити…
Які РРО, які чеки… Приїдьте ось на такий базар і скажіть людям в очі, що «завтра магазин із харчами не приїде, бо ми ухвалили закон, виконати який у вашому селі НЕМОЖЛИВО». Приїдьте, скажіть це самі і почуйте думку про вас!
Думок про владу, як місцеву, так і центральну, я почула багато. Найбільше турбують людей низькі пенсії, відсутність робочих місць…
- Школу он закрили, обіцяли, що допомагатимуть селу, як у громаду агітували. А насправді - забули про нас зовсім!
- А це правда, що хотіли і сільраду закрити?
- А чому роздали всю нашу землю і ми навіть не знаємо, кому?
- Чи відповість хтось за розорані луки і пасовища?
- У колодязях немає води і що робити тим, у кого немає водогону?
- Наш перевізник часто не дотримується графіка руху. Може доїхати до Павлівки і вигнати з маршрутки ободівців, бо йому невигідно везти одного чи двох, ще й погрожує, якщо не виходимо…
- А хто тепер у нас депутат?
- Коли у селі проведуть нормальний Інтернет?
Ці та інші питання ставили мені жителі прямо тут же, на «базарі».
А місцева дітвора раділа льоду і грала в футбол.
Пошту в селі чекають!
До речі, про газету. На пошті, яка працювала цього дня, мене чекало велике розчарування: буквально за кілька годин до мого приходу привезли газети і нашу «Білопільщину» за 2 січня!
Так, газету, яку ми в редакції робили і старалися випустити вчасно, намагалися, щоб наші передплатники вітання та іншу інформацію отримали на Новий рік, читачі Ободів отримають у кращому разі, перед Різдвом, 6 січня!
Листоноші Люба Шаповал і Наталія Говорун дбайливо сортували кореспонденцію, розкладали по сумках газети, інші поштові відправлення.
У приміщенні - тепло, затишно, постійно заходять люди.
Лідія Вікторівна прийшла за газетою, приємно, що за «Білопільщиною».
- Оце йду з базару, так давайте, дівчатка, мені газету, щоб вам не йти в нашу улочку, яка зовсім не посипана і там дуже слизько.
Листоноші розповідають, що поштові відправлення отримують двічі на тиждень, тож вчасно газету ніяк не рознесуть.
- Коли привезуть, того ж дня і несемо. Як правило, з запізненням. Людям це не подобається, хочуть новини дізнаватись вчасно, але ми не можемо вплинути на графік доставки кореспонденції.
Втім, слухайте самі.
Вже темніло, коли ми, їдучи додому, зустріли на вулиці вже знайому Любов Шаповал, яка йшла ще тільки в один бік вулиці.
Адміністративна реформа: чи справдяться очікування
Безумовно, працювала того дня і сільрада. Приємно вразив порядок: у приміщенні - чисто, затишно, воно відремонтоване. Прикрашена ялинка, всі працівники - на місці.
Колишній голова, а нині староста Віктор Василега розповідає про життя-буття і заодно відповідає на моє питання: «Чи змінилося ваше життя вже в новому форматі, в громаді?»
Як працюють заклади культури. Ми пішли і подивились, що робиться в центрі села.
А село живе своїм передріздвяним часом
У Будинку культури готувалися до колядок. На Новий рік провели кілька заходів, без глядачів і невеликими групами, бо - карантин.
Працюють бібліотека, ФАП. Зустріли ми й останню маршрутку, яка увечері забирає людей на Білопілля чи довозить до Сум.
Розмірене життя невеличкого села як дві краплі води відображає усі проблеми більшості сіл не лише Білопільщини.
Чи стане адміністративно-територіальна реформа тим поштовхом, який сприятиме розвитку цих територій, чи жителі сіл пройдуть черговий етап розчарування і зневіри?
Поживемо – побачимо. Єдине, в чому може наша газета допомогти цим людям, - висвітлювати питання, які їх хвилюють. У спілкуванні з ободівцями я зрозуміла, що багато проблем від непоінформованості, від відсутності належної комунікації між владою і людьми, трохи і від наївності самих селян. Вони спочатку голосують, обирають владу, а тоді розводять руками, бо «ми ж не знали, що так буде, ми ж не чули і не читали, нам ніхто не розказував…».
За нашої можливості та можливості поштового зв’язку інформуватимемо людей і сподіваємося на зворотний зв’язок.
