22 червня… По-різному називають цю дату тепер: «День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні», «День початку німецько-радянської війни» (як складова Другої світової війни), а для нас, дітей війни, – це день початку Великої Вітчизняної війни, як і 9 травня – День Перемоги у цій війні.
Так, за минулий час після 1941 року виявилося багато свідчень, фактів, розсекречень архівних документів, що змусило переглянути історію цієї жахливої війни, ставлення до неї, її характеристики та назви. По-різному сприйняв це і український народ.
Для безпосередніх учасників та нас, дітей війни, на долю яких випали її страхіття та наслідки, ця війна залишається як Великою Вітчизняною, бо ми виховані на ідеалах того часу.
Я патріот. Не буду я міняти
Історію життя, яке пройшла.
Чому мене навчала рідна мати –
Не зраджу я, до поки що жива…
(із мого вірша «Я – патріот»).
Переді мною щоденник моєї матусі, фронтові листи:
«22 червня 1941 року. По радіо оголошено війну. 23 червня, 6 год. ранку. Отримала повістку військкомату про мобілізацію. Розгортаємо шпиталь в місті Суми, будинок Педінституту… Липень. Відкликають назад до особливого розпорядження всіх дівчат-комсомолок… 17 серпня. Знову у мене в руках рожева повістка – призов в армію. Збір в ІІ-му відділенні міліції продовжується декілька годин. Звільняюсь з місця роботи, оформлення документів, приготування військової валізи для походу, прощавання. В обідню пору о 12 год. відправляємося із Сум в Баси… Жителі Басів виходять із своїх хат і проводжають нас із сумом в очах… Над нами весь час з’являються німецькі літаки «Месершміти», мов шуліки, вишукуючи зверху свою жертву, то пікірують униз, скидаючи людям смерть – тяжкі бомби, то знову зникають»…
Таким був початок війни для моєї матусі Андрущенко Мотрони Семенівни, медичної сестри (випускниці Білопільського медучилища). А далі – Урал, Солікамськ, робота у військовім шпиталі, знайомство з моїм татом, їхні кохання і розлука назавжди. Він – Кранга Іван Григорович – гвардії капітан, командир танкового батальйону І-го українського фронту, був поранений і помер від ран 16 серпня 1944 року. Захоронений у м. Сандомир, що у Польщі. У 2019 році я відвідала могилу тата. Це було святе бажання моєї мами, медсестри Засульського будинку дитини м. Ромни, яке так і не здійснилося за її життя.
До цього часу в мене збереглися їхні листи та інші документи воєнних літ. Є і останній лист тата зі шпиталю з датою 16 серпня 1944 року, тобто написаний в день його смерті. Збереглася і засушена квіточка маку, яку тато прислав мамі в листі в червні 1944 року.
Неодноразово я їздила на батьківщину тата, де його ім’я викарбуване на стелі біля обеліска Слави – с. Сирове Врадіївського району на Миколаївщині.
Усі ці події та свої почуття від усього я відобразила у своїх поетичних творах. А у 2018 році видала книгу «ПАМ'ЯТЬ ЖИВА», яку присвятила своїм батькам.
ЛИСТИ ІЗ ФРОНТУ
Я не змогла утриматись від сліз –
Болючих сліз від спогадів, печалей,
Які зненацька час оцей мені приніс,
Коли листи воєнних літ читала.
Листи від тата з фронту до матусі,
Її листи (до нього не дійшли).
Останній із шпиталю, писати він не в змозі –
Рядки вже нерозбірливі були.
Тримаю похоронку і дивлюсь на фото…
І так вже більш семи десятків літ
Нагадують вони про дні оті в скорботі,
Коли матусям був немилий всенький світ.
Немає нені більш, як сорок років,
У мене теж поважний нині вік.
Й не скажуть навіть праведні пророки,
Коли закінчиться життю моєму лік.
Тоді яка ж листам із фронту буде доля?
Чи буде хтось іще тримати їх в руках
І плакати над ними так, як доня?!
Та, мабуть, ні. Все сплине у віках.
Вересень, 2016 р.
З кожним роком все менше і менше залишається на цій землі як безпосередніх захисників нашої Батьківщини від німецьких загарбників, так і нас – дітей війни, які, незважаючи на неймовірні труднощі, відбудували країну, вивели її в першу десятку найрозвиненіших держав у світі. Це є гордістю для нас. А естафету пам’яті ми з честю передаємо нащадкам з вірою і надією, що вони з гідністю збережуть назавжди в серцях подвиги своїх дідів у тій Великій Вітчизняній війні від початку якої минає 80 років. Адже ІСТИНА – незмінна, а ПАМ’ЯТЬ – невмируща.
