Ранок у редакції починається не з кави… Не з чаю… І навіть не з обговорення новин. Починається із дзвінків наших передплатників і численних скарг: «Не принесли газету!»
Пишемо всі звернення на папірець і починаємо набирати телефони сумських начальників, які відповідають за вчасну доставку. Іноді в Суми простіше проїхати, ніж додзвонитися: то слухавку не беруть, то «ми на нараді», то «абонент недосяжний». Пів дня збираємо скарги. Пів дня телефонуємо і питаємо: «Де газета?». Відповіді іноді вражають, іноді задовольняють.
Нагадаю, що нині оптимізована пошта «керується» з Сум. Людина, яка жодного разу не була у Коршачині чи Ободах, Валіївці чи Цимбалівці, вирішує, як, коли і куди відправляти газету.
Дяді і тьоті в Києві взяли й олівцем розмалювали карту області, понарізали «округи» чи то дільниці, і поїхали ними новенькі авто. Ніхто не врахував, які там дороги, не подбав про те, щоб хоча б одна місцева людина зустрічала пошту і розносила її по оселях.
Натомість приїздять у село люди, які навіть не завжди розуміють, як цей населений пункт називається, не те що вулиці чи людей знають. Це називається «реформа пошти».
Обіцяли, присягалися, на публіку і редакторам окремо, що «мовляв, все для зручності людей ми зробимо». І роблять…Слухавку регіональний менеджер не бере. А якщо і візьме, то відповідь одна: «У нас такий графік».
Всі прохання піти назустріч читачам, передплатникам, врешті, людям, які зі своїх зарплат фінансують мільйонні заробітки керівництва пошти, як об стіну горохом.
Так, ми переймаємося доставкою газет. Але ж є й інша функція пошти: доставка пенсій, квитанцій тощо… А згадайте, як під час локдауну саме через листонош можна було придбати необхідний товар, ліки, поповнити карту мобільного зв’язку тощо. І дуже дивує в цій ситуації позиція місцевої влади, керівництва всіх громад колишньої Білопільщини.
Пораділи люди, відверто пораділи, що закривають пошти і тепер газету не передплачуватимуть! Нарешті хоч так «закриють» газету, яка зараз не погоджує свої матеріали з керівництвом, що дуже комусь не подобається. Пораділи. А що далі?
Як люди отримуватимуть пенсії і квитанції, як сплачуватимуть за комуналку, як діставатимуть необхідний товар?
Про це поки що місцева влада не думає. Я поки що не знаю жодного прикладу, коли б у якійсь громаді чимось підтримали місцеву листоношу, залишили її на роботі, виділили хоча б мінімалку на зарплату. Лише порожні розмови і «бідкання про тяжку долю села без пошти». Тож слідом за школами, лікарнями, ФАПАми, автобусами зникне і пошта. А ми слухатимемо чергові реляції і «ура-ура» про розвиток території і покращення життя.
Поки друкувала матеріал ще зателефонував житель Кальченок: «Сьогодні - вже середа. А газети за суботу ще намає. Навіщо ви скоротили листонош, чого вчасно не несуть пошту?..». От що казати людині?
З 8.30 (зараз вже на годиннику 14.30) телефоную в Суми регіональному менеджеру. Слухавку не бере, не передзвонює. Будемо писати листи керівництву. Розповідати про кожний випадок порушення договору між передплатником, газетою і поштою. І як можемо, захищатимемо права людей на вчасну доставку кореспонденції.
А ви, шановні передплатники, і надалі залишайтесь із нами. Ми робитимемо все, від нас залежне, аби максимально зберегти газету та забезпечити її доставку.
Ось таке не дуже веселе вийшло привітання з Новим роком. Але свято ніхто не скасовує. Тож нехай кожен з вас знайде під ялинкою разом з передплатною квитанцією на Білопільщину і всі ті подарунки, про які ви мрієте.
Здоров’я - всім, щастя - кожному і миру - країні».
З повагою головний редактор Наталія Калініченко.
Р.S. Вже фактично зверстали матеріал у газету, а тут - знову дзвінок. Телефонує передплатник з Волфиного Григорій Дмитрович. Чоловік розказує, що передплачує п’ять друкованих видань. І їх впродовж року доставляють, як він пояснює, «через раз».
- «Сільські вісті» передплатив. Дорога газета, а не прийшло до десять працівників. А на наступний рік листоноша взагалі сказала, що нам забороняють передплачувати газети, бо їх буде інкому носити! Я пів століття читаю районку, а тепер звідки новини брати? У Білопілля не їжджу вже років три, бо і вік, і жоден транспорт не ходить. Я віддав гроші на газету, але квитанції до цього часу немає. І носити ніхто не обіцяє. Чи можна якось вплинути на цих людей. які придумали цю реформу?
Ми це звернення переадресуємо обов’язково всім підрозділам Укрпошти. А всіх іще раз просимо звертатись до нас і про кожний випадок повідомлятимемо дирекцію, яка рапортує про успіше завершення поштової реформи!
