У березні Міжнародна організація ЮНІСЕФ в Україні в межах своєї діяльності збирала історії дітей, які проживають на територіях, де йдуть бойові дії чи є загроза таких. Кілька історій з життя білопільців теж потрапили на сторінку цієї організації. Серед них - історія про жительку Павлівки Дашу Блажко. З часу створення цієї розповіді, а це початок березня, минув певний час, тож деякі моменти вже - у минулому. Але незмінним для дівчинки залишається бажання спілкуватися з однолітками, розвиватися, жити в мирній країні.
Нагадаємо, що ЮНІСЕФ працює у 190 країнах і на територіях для охоплення найуразливіших дітей та молоді, які найбільше потребують допомоги. Ми працюємо над тим, щоб зберегти їхні життя, захистити їхні права, уберегти їх від шкоди. Дати їм дитинство, в якому вони будуть захищеними, здоровими та освіченими. Дати їм рівні можливості реалізувати свій потенціал, щоб одного дня вони могли зробити світ кращим, - зазначено на сайті організації.
ЮНІСЕФ – це провідний голос світу для дітей та молоді, а також голос самих дітей. У всьому, що ми робимо, ми залучаємо та підтримуємо молодь, щоб вона впливала на прийняття рішень, які визначають її життя».
Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) відкрив своє Представництво у Києві у 1997 році. За цей час він надав Уряду України допомогу на загальну суму 130 мільйонів доларів США, що дозволило розробити і реалізувати низку програм у галузі охорони здоров’я, води і санітарії, освіти та захисту прав дітей.
А вашій увазі наш метріал. підготовлений спеціально для ЮНІСЕФ про нашу землячку, дівчинку Дашу Блажко з Павлівок.
Рахунки, куди можна перерахувати кошти, аби допомогти цій дівчинці, в кінці матеріалу.
Працівники Білопільського інклюзивно-ресурсного центру продовжують працювати з маленькою пацієнткою в телефонному режимі.
“Ми прокинулися від звуків вибухів і побачили заграву на горизонті! Так для нас почалася війна, - розповідає мама Юлія. - Донечка злякалася, заплакала, бо вибухи були дуже потужні. Ми і без новин зрозуміли, що це війна!”
Мама намагалася заспокоїти дитину. Але понад годину тривали перші потужні обстріли. Цієї ночі не спали всі Дашині однокласники і друзі - діти, які живуть у селах вздовж російського кордону. Пояснити дитині, що почалася війна, заспокоїти її, підтримати, знайти потрібні слова - непросто. Батьки і самі надто шоковані, відчувають розпач і тривогу.
“Вже зранку 24 лютого ми зателефонували батькам наших вихованців і поцікавилися станом дітей, їхнім здоров’ям, порекомендували, як підтримати їх психологічно, – говорить директорка місцевого інклюзивно-ресурсного центру Інна Моргун. - За кожного ми дуже переживаємо”.
В першу чергу увагу приділяють тим, хто проживає в приватному секторі чи у віддалених селах, де не завжди є зв’язок і куди не ходить транспорт. Психолог центру зараз працює як із дітьми, так і з батьками, аби процес реабілітації продовжувався і вдома.
“З Дашею я говорю телефоном та по відеозв’язку кілька разів на день, - розповідає педагог-реабілітолог Наталія Алексенко. - До нашого інклюзивно-ресурсного центру родина звернулася три роки тому. Дитина на той час навіть самостійно не сиділа і не говорила. Окрім ДЦП, мала важке захворювання очей і майже не бачила”.
Фахівці центру створили спеціальну програму, розробили вправи, які Даша виконувала і вдома разом із мамою. Вже за півтора року системної реабілітації дівчинка пішла в перший інклюзивний клас місцевої школи.
“Ви б бачили її очі тоді! З того часу її життя змінилося! Вона ще наполегливіше працювала. Разом із дитиною раділа і мама, і всі педагоги, - каже директорка Інна Моргун. - Але карантинні обмеження, дистанційне навчання засмучували Дашу, бо вона не могла відвідувати школу. Ми їй пояснювали, що пандемія минеться - і всі дітки знову зберуться в класі”.
Після 24 лютого всі мрії про шкільну весну зруйнувала війна.
А разом з тим - і надію зробити другу операцію, щоб Даша мала кращий зір. Понад рік працівники інклюзивного центру, мама Даші, волонтери збирали кошти для цього. Допомогли меценати, місцева влада. Окрім лікування, Даша потребувала реабілітації в спеціалізованому медичному центрі. А зараз родина фактично заблокована в маленькому селі на Сумщині, виїхати зараз звідти на підконтрольну Україні території неможливо.(Від ред.: матеріал готувався до друку на початку березня).
“Ми щодня пишемо план-розклад, чим будемо займатися з дитиною, – розповідає мама Юля. - В маленькому селі, звідки не можна виїхати хоча б у районний центр, нам доводиться з дитиною сам на сам проводити всі ці дні. Дівчинка дуже сумує за однокласниками, вчителями, вихователями. Їй хочеться спілкуватись, отримувати позитивні емоції. Навчання у школі, заняття у центрі дуже добре впливали на її розвиток та стан. А тепер нам важко пояснити Даші, чому почалася війна, чому над будинком літають гвинтокрили і чути вибухи. І чому, коли лунає сирена тривоги, треба ховатися до підвалу. Тоді донька каже: “Мамо, мені страшно” - і просить її обійняти”.
Після відбою тривоги мама Даші вигадує заняття, аби відвернути увагу доньки від кризової ситуації. Малюють, вчать вірші, співають. Даша дуже хвилювалася, що не встигла привітати вчителів із 8 Березня і вручити подарунки, які старанно готувала.
“Я сама відвезла в інклюзивно-ресурсний центри наші з Дашею поробки і передала їх улюбленому педагогу - пані Наталі”, - розповідає мама.
Юлія каже, що її родина через війну знаходиться у постійній тривозі. А Даші доводиться долати серйозні труднощі у новій реальності - без можливості отримувати системну реабілітацію зі спеціалістами та навчатися із друзями у школі.
Інклюзивно-ресурсний центр, до якого раніше їздила Даша, відвідували ще 180 дітей, які також зараз потребують допомоги і підтримки.
Сьогодні родина Даші Блажко потребує допомоги. Якщо у когось є можливість, то подаруйте дитині щастя бачити. Дівчинці треба терміново робити операцію на другому оці,бо вона втрачає зір.
Кошти можна перехувати на картку мами 4790 7299 3327 2882 в Ощадбанку і на рахунок
Добрі справи кожному з нас повертаються сторицею.
