В тому, що на Україні триває війна вже не перший рік, навіть не вісім, а набагато більше - ні для кого не секрет. Війна називається «гібридною», бо йде на всіх фронтах і почалась з ідеологічного. Кулі пішли «в хід» вже пізніше. Щоб не витрачати зайвий раз кулі, ідеологи спочатку працюють з «головами» людей «обробляють їхні мізки.
Так з’являються історичні описи про «адін народ», про «ми же братья», про спільне коріння і «родство». Підкріплюють ці ідеї культурно-мистецькими заходами, співаки та інші фахівці розважального жанру їздять Україною, нав’язують «общую культуру», змушують поступово забувати національні традиції, своїх героїв, свою минувшину.
І найбільше вороже проникнення відбувається звичайно в духовній сфері. Коли людина йде до Бога, коли їй найважче, тут її зустрічають і «обробляють» її свідомість в потрібному «руслі». Тож не дивно, що саме церкві мовсковія приділяла і приділяє тку велику увагу. Саме через душі людей намагається ( і, судячи з результатів, їй це вдалось) впливати на суспільство.
ОсЬ лише кілка прикладів, як російські попи благословляють вйіну з Україною.
Після 1917 року більшовики винищували духовенство, але в важкі часи фашистської навали сталін відкрив церкви вже під патронатом НКВД. Піп повинен служити владі, викривати інакодумців через сповіді довірливих прихожан.
Нинішня московська церква так і залишилася «кагебістською» а наші прихожани з часу падіння радянської імперії і по цей день ходять в ці московські кагебістські церкви. Ці церкви, як показала війна московії проти України, залишаються рупорами московської агітаційної машини. Також вона пропагандує зараз «рузькій мір», який і привів до війни, намагається знищити Український етнос, культуру, історію.
Шкода, що цього не розуміли наші можновладці і на державному рівні НІЧОГО не зробили за всі ці роки, аби позбутись воржого проникнення.
Нам потрібні наші Українські церкви, в яких служитимуть і Богу і Українському народу. Нажаль таких церков на Білопільщині тільки одна – це церква Успіння Пресвятої Богородиці ПЦУ в Ворожбі (Климівка).
30 років Україна незалежна, але влада, як верховна так і місцева,нічого не робила і не робить, щоб повернути прихожан на український бік. І це зрозуміло, адже більшість нинішніх представників влади – вихідці з партійно-комсомольського активу. Місцева влада допомагала будувати нові московські церкви, дарує їм ікони, разом влаштовують різні свята, запрошують на масові заходи.
Разом з тим не отримали жодної допомоги при будівництві Української церкви в Ворожбі. Церква будувалася за допомогою пожертв климовчан, ворожбян, та патріотично налаштованих бізнесменів. Її збудували на місці зруйнованої партійно-комсомольським активом церкви. І зараз, коли кулі російських солдат вбивають українців, лише на другому місця війни почались конкретні дії з боку вищих чиновників держави щодо заборни москаовської церксви.
А що в нас, на Білопільщині?
Нічого. Як працювали, як служили гундяєвим і іншим фесбешникам місцеві церкви так і служать. Як називали прихожан Української церкви «раскольниками», так і називають.
Поки що лише в Конотопі міський голова Артем Семеніхін відреагував на засилля промосковського духовенства.
У нас поки що тихо.
Невже ми повірили виступу гундяєва «росія нікого не убиває і ні на кого не нападає» і знову говоритимемо: «не на часі, після Перемоги, нам не треба конфронтації, яка різниця, в яку церкву ходить?»
Чого ми чекаємо? Може настав час повернути собі Українську церкву, українську мову, культуру поки нас не знищив загарбник?
Чекаємо на реакцію влади на Білопільщині.
Віктор Кутах, м.Ворожба.
