Навчання дітей у школі стає вже майже недосяжною мрією. Два роки карантину, тепер воєнні дії. Діти знову заручники обставин.
Чи можуть дорослі вплинути на ці обставини й змінити їх на користь дітей? Як на мене, тут потрібно шукати відповідь відразу на два питання: чи створені всі умови для безпеки дітей і чи прагнуть до цього власне батьки?
Яка ситуація з школами в Білопільській громаді?
По громаді ситуація дуже різна.
Є у нас в Рижівська та Павлівська школи, які розташовані безпосередньо на кордоні. Є Білопілля за 10 кілометрів і Куянівка, Воронівка, Ганнівка. Також працюють навчальні заклади у Ворожбі, Миколаївці, Річках.
Звичайно, зараз ніхто навіть не обговорює питання навчання в Рижівці, де чи не щодня «прильоти» і куди доїхати дуже проблематично.
У Павлівці, де не менше обстрілів, теж не планують Першого дзвінка. Там три дні тому ледь врятували околицю села від пожежі, викликаної мінометним вогнем.
У Білопіллі теж неспокійно. За словами заступник голови Білопільської міської ради Володимира Відуєва, школи міста перебувають у 20 кілометровій прикордонній зоні. Попри це зараз іде підготовка до очного навчання.
Я особисто оглянула сховище, у Білопільській школі №1. Зараз туди завозиться необхідне обладнання, біотуалети. Там є два виходи, освітлення, вентиляція, опалення.
Тривають роботи по облаштування укриттів в школах громади.
Інші школи міста не мають укриттів. Вони не готові до роботи в умовах можливих обстрілів. Але зараз влада і відповідні служби вивчають можливості обладнання тимчасових укриттів.
Чи можуть батьки, які хочуть, аби дитина повноцінно навчалась, вплинути на ситуацію в Білопіллі? Дуже сумнівно. Хіба що організувати поруч Курську народну республіку і припинити обстріли громади. Тож у вимушеному режимі онлайн навчатимуться діти в Куянівці, Воронівці та Ганнівці.
Втім, інша ситуація в Миколаївській громаді. За словами голови громади Сергій Паська, в найбільших школах обладнуються укриття, які відповідають нормам безпеки. Там планують відновити звичайне навчання: з учителями й дошками, перервами та уроками. До речі, в Миколаївці, працює єдина на Білопільщині чергова група у дитячому садочку.
Слідкую за повідомленнями від освітян з інших громад, які мешкають від кордону більше ніж на 40 кілометрів. Всі голови громад, військові та освітяни намагаються максимально узгодити безпеку під час навчального процесу. На державному рівні розроблені єдині вимоги до безпеки шкіл.
Висновок один: все залежне від місцевих органів влади щодо безпеки навчання. Є відповідні умови, які треба виконувати.
Буде в школі надійний захист (нехай він сто разів не знадобиться), тільки тоді дозволять відкривати заклад для прийому дітей. Такі вже є. Наприклад, в Сумах.
Що кажуть батьки?
Тепер про батьків. Настільки вони готові повірити владі й відправити дітей до школи? І тут, як то кажуть, задачка…
Маю власний барометр: «навчання офлайн чи безпека». Племінниця навчається у сумській міській школі. Там якраз всі умови для безпеки: стандартне сховище, відповідно дозволена 40-кулометрова віддаленість від кордону.
Як годиться, перепитали всіх мам: "Чи готові відрядити діток до школи?" З 32 учнів класу лише 8 кажуть, що готові. Інші ж - або виїхали з міста або «Я ребенка в школу не отправлю». Більшість мам в цьому класі російськомовні.
Спілкуюсь з іншими мамами. Відповідь у більшості одна й та ж: «Я дитину в школу не віддам, бо раптом прилетить», або «Он гляньте, що у Вінниці та Кременчуці…».
Втім, є мої знайомі, які виїхали з зони бойових дій саме в ті міста, де, за їхніми словами, «діти будуть нормально ходить в школу».
Мама двох дітей переїхала в Суми з Білопілля і зараз шукає школу, яка б працювала офлайн.
«Моїм дітям 9 і 14 років. Вони вже відвикли спілкуватись з іншими дітьми, на вулицю не вигониш. Про який розвиток можна говорити, якщо поруч немає однолітків, немає мотивації до навчання. Я розумію, що жити в іншому місті не так дешево і дітям важко буде звикати до нового колективу, але, власне, заради кого ми живемо? Також максимально водитиму їх на різні секції чи гуртки», - каже жінка.
Таких родин особисто знаю кілька. Хтось виїхав в Суми, хтось в інші міста чи за кордон з однією умовою – аби діти ходили до школи.
Я захоплююсь такими батьками й переконана, що і діти колись оцінять їх без перебільшення батьківський подвиг.
Коли мене питають: «А ти б своїх дітей віддала б у школу під час війни?», то однозначно кажу:
«Я б зробила все можливе, щоб моя дитина отримала максимально якісну освіту. Свій егоїзм в плані - я хату не кину, у мене тут город посаджений, а на кого чоловіка залишу, а за що ми жити будемо, кому те навчання зараз потрібно - ніколи б не проміняла на можливість дитини здобути якісну освіту».
Онлайн навчання стримує розвиток дітей?
Зараз ходжу містом і під час повітряної тривоги і часто бачу дітей, які катаються на велосипедах, гуляють містом, їдять морозиво, часто з мамами за ручку. Знаю родини, які зачиняють дитину у квартирі і йдуть на роботу. «Телефоном» їх будять, годують, одягають… Звичайно, у кожної родини свої проблеми й життєві обставини, тому й важко давати одну пораду для всіх.
Загадую, як мене критикували у фейсбуці, коли говорила про шкоду дітей від онлайн навчання під час локдауну.
Нещодавно говорила з логопедом Інною Моргун. Мова йшла про роботу реабілітаційного центру. А тоді перекинулась на життя.
«Зараз логопедів треба в кожну школу, в кожний клас. Ви не уявляєте, як за час локдауну погіршилось мовлення у дітей. Дітям нав’язали гаджети, а через це не розвивається мовлення, не поповнюється словниковий запас не розвивається пам'ять, не працює логіка, просторове і художнє уявлення. Найбільша проблема в тому, що вони не спілкуються. На жаль, мова гаджетів і батьків – не завжди взірець.
Фактична ізоляція дітей один від одного та від колективу негативно впливає на їхню здатність будувати зв'язне мовлення, переказувати тексти, будувати діалоги та монологи. Все призводить до затримки розвитку.
З початком війни збільшилась кількість дітей, які заїкаються. Цим проблемам часто батьки не приділяють уваги, а далі у дитини розвиватимуться інші комплекси, І це вже робота психологів», - каже спеціаліст.
Діти - наше майбутнє, не живіть своїм егоїзмом
Я не втомлюсь наголошувати - діти наше майбутнє, і найбільша інвестиція, не живіть власним егоїзмом!
Страшно вам відправляти дітей до школи - їдьте в інші регіони, за кордон, але дайте дітям освіту. Соціалізуйте їх, мотивуйте розвиватись і навчатись.
На мене часто ображаються, коли я називаю дітей, які за рік жодного разу у футбол не пограли чи в похід не сходили «поколінням Мауглі з електронних джунглів». Але перед тим, як кидати в мене тапки, перевірте у дитини зір та чи не викривлений у неї хребет… Вже потім можете щось говорити!
Після перемоги відбудовуватимемо країну те покоління, яке ми зараз формуємо. Не знущайтесь з дітей, скористайтесь найменшою можливість дати їм освіту, повернути в дитячий колектив, в нормальну сферу їхнього розвитку.
Можливість «прильоту» в будинок чи школу - абсолютно однаковий. Я цього жодним чином не бажаю нікому і ніколи.
Я щиро хочу доживати віку в країні, яку відбудовуватимуть і розвиватимуть молоді, енергійні, розумні, вмотивовані люди.
Я хочу їм допомагати й радіти за них і країну.
