Україна непереможна, якщо її жителі у перший день нового року на полях у прикордонні збирають кукурудзу і повертаються додому з безпечних для життя країн.
Першого січня в першу половину дня їхали ми провідати наших батьків із Білопілля у Миколаївку. Їхали після досить тривожної новорічної ночі, коли слідкували за повітряними тривогами, переживали за друзів у Києві, самі прислухались до «привітів» від ворога.
Зранку 1 січня «прильоти» на Білопільщину «не забарилися».
Наслідки обстрілів 1 січня
Перечекали та й поїхали, батьки ж чекають...
Їду, спілкуюсь телефоном, коли зв’язок з’являється. Дорога майже безлюдна, мало авто… На блок-постах документи перевіряють, вітаємо хлопців із Новим роком.мІ тут бачимо на узбіччі якесь накопичення техніки: вантажівки, трактори... Як каже молодь, якийсь «движ». Пригальмували, думки різні в голову йдуть. Аж повертаю голову і бачу: на полях працює техніка: комбайни, машини збирають і вивозять кукурудзу.
Я очам не повірила… Телефон дістала, думаю, сфотографую, бо аж не вірилось, що сьогодні, в перший день нового року, після нічних ударів по Києву, після обстрілів Білопільщини, ракетних ударів по Україні, на полі неподалік кордону збирають кукурудзу!
І хтось хоче нас перемогти?
Про яке там «похмілля, свято, вихідний, обстріли» - мова? Ну в якій ще країні під обстрілами першого січня люди поїдуть у поле молотити кукурудзу? А тепер розкажіть, що хтось хоче нас завоювати, що хтось хоче знищити наше вічне бажання жити, працювати, перемагати.
Я згадую наш візит в Америку в жовтні минулого року, який організувала команда IREX в Україні. Ми їхали в таксі по Вашингтону і водій, пакистанець, побачивши наші прапорці, схвально кивнув головою «юкрейн»… Ну, а далі - невеликий діалог.
Таксист висловив співчуття «юкрейн, воор» (війна)». Ну, і так далі... Розказав, що його родина рятувалася від війни, бо жили на кордоні Пакистану та Індії. І висловив нам підтримку. Мовляв, ви - молодці, що переїхали жити до Америки. Тут, мовляв, хоч теж є проблеми, але безпечно і ніхто з голоду не помер. Ми трохи уточнили, що ми післязавтра повертаємось в Україну. Таксист ледь кермо не кинув. «Як повертаєтесь? Вам що, візу не дали?»
- Чому, є у нас віза. І квитки зворотні є.
І тут, як у кіно, по радіо у машині саме передали новини про ракетний обстріл України (це було 10 жовтня). Таксист зробив динамік голосніше і нагадав: «Так, в Україні війна, там стріляють, вбивають…».
- Але ж це наш дім, - пояснили ми йому.
Чоловік трохи помовчав. Глянув на нас і каже: «Крейзі…». Ну божевільні, так божевільні… Їдемо далі… Новини в радіо про наслідки ракетних обстрілів України аж захлинаються. Таксист трохи помовчав. А тоді повернувся і каже «Стронг» (сильні по-їхньому).
Найкращий подарунок для американців - український прапор!
Через три дні ми полетіли додому. Чимало американців, які дізнавались про наші зворотні квитки, дивились на нас, як на трохи божевільних, бо ми «поверталися на війну». А якби вони побачили, як першого січня під обстрілами молотять кукурудзу?
Ми – нація хліборобів, трударів. Але, як казав Іван Семисюк, «Наш хлібороб сьогодні знімає бриля і одягає каску. І тоді всім - «кінець". Хто цього ще не зрозумів?
Малюнок Івана Семисюка
Слава Україні! А ворогам, як казав Семисюк, - "кінець!".
